2.4. Одиниця оподаткування

Безпосередньо з масштабом і базою оподаткування пов’язане поняття одиниці оподаткування. Для того щоб на основі вибраного масштабу виразити податкову базу, необхідно попередньо вибрати відповідну одиницю виміру. Отже, одиниця оподаткування — це одиниця масштабу оподаткування, яка використовується для кількісного виразу податкової бази. Тобто, це та елемен­тарна частина податкової бази, відносно якої встановлено податкову ставку. Інакше кажучи, це одиниця виміру вираженого через базу предмета (об’єкта) оподаткування.

Часом один і той же масштаб може бути виражений різними одиницями. Наприклад, масштабом податку з власників транспорт­них засобів може бути потужність двигуна, яка може виражатись у різних одиницях — кінських силах чи кіловатах. Вибрана для мети оподаткування конкретна одиниця виміру потужності й буде одиницею оподаткування.

Вибір одиниці оподаткування обумовлюється міркуваннями зручності та традицій для різних країн. Так, площа земельної ділянки може вимірюватись в акрах, гектарах, сотках, квадратних метрах тощо; кількість бензину — у літрах, галонах, барелях; прибуток чи дохід — у національних грошових одиницях.

Залежно від виду бази оподаткування одиниці оподаткування можуть бути фізичними або грошовими.

2.5. Податковий період

Податкова база для багатьох податків має часовий вимір свого формування. Приміром, річна податкова база може відрізнятись від квартальної, причому бути як більшою, так і меншою.

Податковий період — це визначений законом період, протягом якого завершується процес формування податкової бази й остаточно визначається розмір податкового зобов’язання. Не всі види податкових баз мають часовий вимір. Поняття податкового періоду має сенс лише щодо об’єктів оподаткування, формування розміру яких залежить від часової складової та для разових податків не встановлюється. Наприклад, для прибуткового податку з громадян об’єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік.

Чітке визначення податкового періоду має значення для, по-перше, контролю за правильністю обчислення та сплати податку і, по-друге, — для дотримання однократності оподаткування.

Від податкового періоду слід відрізняти поняття звітного періоду, тобто періоду підведення підсумків (остаточних чи проміж­них), складання та надання в податковий орган звітності. Податко­вий і звітний періоди можуть збігатися.

Іноді податкова звітність подається декілька разів протягом одного податкового періоду. Це пояснюється, як правило, необхідністю рівномірного внесення податку до бюджету, що не завжди може бути забезпечено сплатою авансових платежів.

Нечіткість визначення податкового періоду може спричинити серйозні порушення прав як платників, так і держави.

2.6. Способи (методи) визначення бази податку

У теорії та практиці податкового права вирізняють поняття способів (методів) визначення бази оподаткування. Спосіб (метод) визначення розміру бази оподаткування визначається характером застосовуваних для визначення бази податку показників, які можуть бути прямими (безпосередніми) або непрямими (умов­ними, презумптивними).

У літературі вирізняють такі способи визначення бази оподаткування: прямий, непрямий (розрахунок за аналогією), умовний (презумптивний), паушальний.

Прямий спосіб ґрунтується на визначенні реально й документально підтверджених показниках платника. При цьому, наприклад, дані про доходи й витрати платника є основою для розрахунку бази податку на прибуток.

Непрямий спосіб ґрунтується на визначенні оподатковуваної бази на основі порівняння з діяльністю інших платників. За відсутності обліку доходів і витрат розрахунок оподатковуваного доходу ведеться за аналогією.

Умовний спосіб ґрунтується на визначенні умовної суми доходу за допомогою вторинних ознак. Дохід особи може визначатись виходячи із суми оренди, середньої суми витрат на проживання тощо.

Паушальний спосіб ґрунтується на визначенні умовної суми податку (а не доходу) за допомогою вторинних ознак. Наприклад, податок пенсіонерів у Ліхтенштейні становить 12 % їхніх витрат на проживання.