2.11. Порядок та способи обчислення податку

Під порядком обчислення податку, як правило, розуміють правила щодо суб’єктів обчислення суми податку.

З точки зору суб’єктів обов’язок обчислити суму податку може бути покладений законом на: 1) платника, 2) податковий (контролюючий) орган, 3) третю особу або податкового представника (фіскального агента).

Прикладом першого підходу може бути податок на прибуток підприємств. І другий, і третій підходи застосовуються щодо прибуткового податку з громадян.

Суб’єкт обчислення визначається законом про відповідний податок. Окрім того, загальні умови та порядок визначення подат­кового зобов’язання контролюючим органом визначені Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Разом з обов’язком обчислити суму податку на суб’єкта також покладається і відповідальність за правильність такого обчислення.

В Україні обчислення суми податку податковими органами здійснюється при оподаткуванні доходів громадян від заняття підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на підставі відомостей, що надходять від самих громадян та з інших джерел.

Прикладом покладення обов’язку по обчисленню суми податку на третю особу, яка на підставі закону зобов’язана виступати податковим представником (фіскальним агентом), є прибутковий податок з громадян.

З точки зору способів обчислення суми податку найпростіша система полягає в обкладенні податкової бази частинами. Наприклад, кожна виплата підприємством на користь фізичної особи може бути обкладена податком окремо, без урахування доходів, отриманих раніше. Така система називається некумулятивною системою обчислення податку. Вона є простою з точки зору обліку доходів, проте потребує перерахунку суми доходу і, відповідно, суми податку за результатами року, внаслідок чого може виникнути необхідність доплати суми податку чи, навпаки, повер­нення її частини.

Цього недоліку позбавлений метод обчислення податку наростаючим підсумком, або кумулятивна система обчислення податку. При цьому на кожний момент виплати доходу визначають загальну суму виплат конкретному платникові з початку року. Із загальної суми доходу, з урахуванням суми скидок, розрахованої також наростаючим підсумком, обчислюють суму податку. При сплаті обчислену таким чином суму податку зменшують на суму податку, утриманого з доходу раніше. Таким чином, платник, який отримує дохід з одного джерела, звільняється від необхідності перерахунку та можливої доплати податку в кінці року. Однак при цьому способі зростають вимоги щодо точності обліку доходів платника.

Сполучення кумулятивної та некумулятивної систем застосовується, коли платник отримує доходи з кількох джерел і немає можливості регулярного підрахунку його сукупного доходу.

2.12. Способи, строки та порядок сплати податку

Вирізняють три основних способи сплати податку:

• по декларації;

• у джерела доходу;

• кадастровий.

Сплата податку по декларації передбачає покладення на платника обов’язку надати у встановлений строк у податковий орган офіційну заяву про свої податкові зобов’язання.

Іноді на основі декларації податковий орган самостійно обчислює суму податку та вручає платникові повідомлення на його сплату. Таку роль виконує декларація, наприклад, при сплаті прибуткового податку з фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Проте подання декларації є переважно лише звітною дією, зміст якої полягає у фік­суванні суми податку, обчисленої платником самостійно. При поданні такої декларації платник не чекає вручення йому податковим органом повідомлення про сплату податку, а сплачує податок самостійно у встановлений строк. Надалі при проведенні податкових перевірок дані декларації порівнюються з контрольними цифрами. Розбіжності цих даних є підставою або для повернення платникові надміру сплачених сум, або для стягнення суми недоїмки та застосування заходів відповідальності.

Щодо деяких видів податків, з метою наблизити момент сплати податку до моменту отримання доходу, встановлюють обов’я­зок сплати проміжних (авансових) внесків податку. Як правило, розмір авансового внеску встановлюється виходячи із розміру суми податку, сплаченого за попередній період. Розмір авансового внеску може визначатись і на основі припущення щодо отримання суми прибутку чи доходу. Це, зокрема, стосується платників, які вперше залучаються до сплати податку.

Після закінчення звітного періоду проводиться перерахунок фактичної суми податку. Авансові платежі зараховуються в рахунок сплати фактичної суми податку. Недостатня сума доплачується, а надміру сплачена повертається або зараховується в рахунок майбутніх платежів по даному виду податку.

Сплата податку у джерела доходу. На відміну від сплати податку по декларації, де моменту сплати податку передує момент отримання доходу, при сплаті податку у джерела доходу вищевказана послідовність змінюється. Платник отримує частину доходу вже за вирахуванням суми податку, розрахованої і утриманої бухгалтерією підприємства чи підприємцем, який здійснює виплату.

Для платника цей спосіб сплати податку постає як автоматичне утримання, безготівковий спосіб. Податки, утримані таким чином, називають також авансовими, оскільки платник авансує державу, сплачуючи податок раніше, ніж отримує дохід.

Кадастровий спосіб сплати податку. Кадастр — це реєстр, який встановлює перелік типових об’єктів (земель, майна, доходів тощо), класифікованих за зовнішніми ознаками, та середню дохідність об’єкта оподаткування.

В основу побудови кадастру може бути покладено певну характеристику відповідного об’єкта. Наприклад, при побудові земельного кадастру — вид землі (рілля, пасовища, сіножаті, ліси тощо). Такий кадастр називається парцелярним.

Кадастр також може бути побудований на основі певної юридичної підстави, наприклад, власності особи на певне майно. Такий кадастр називається реальним. Реальний земельний кадастр відображає дохідність землі, що належить платникові в цілому, а не окремих її частин.

Можуть бути види кадастрів залежно від об’єктів оподаткування: будинковий, земельний, промисловий та ін.

При сплаті подушного (рівного) податку роль кадастру виконує список населення відповідної території.

Особливість сплати податку кадастровим способом полягає в тому, що оскільки майно обкладається на підставі зовнішніх ознак та передбачуваної дохідності, момент сплати податку ніяк не пов’язаний із моментом отримання доходу. Тому для сплати таких податків встановлюються фіксовані строки їхнього внесення.

Під порядком сплати податку, як правило, розуміють сукупність технічних прийомів, способів внесення платником чи фі- скальним агентом суми податку у відповідний бюджет чи фонд:

1) напрямок чи адреса платежу, тобто відповідний бюджет чи фонд, куди сплачується податок;

2) валюта сплати податку: податки, як правило, сплачуються у національній валюті;

3) механізм платежу: питання про механізм платежу (у готівковій чи безготівковій формі, у касу збирача податку чи на бюджетний рахунок через банк платника тощо) вирішується, як правило, в законі, що визначає загальні умови оподаткування; щодо окремих платежів можуть встановлюватися певні особливості механізму сплати; різновидом механізму платежу є придбання марок акцизного збору;

4) форма внесення платежів, як правило, є грошовою;

5) особливості контролю за сплатою податку — це, як правило, предмет спеціальних законів про податкову службу; специфічні особливості можуть визначатися в законах про окремі податки.