6. Види податків та їхня характеристика

За способом справляння (формою оподаткування чи покладення податкового тягаря) податки поділяють на прямі й непрямі.

Прямі (прибутково-майнові) податки справляються у процесі отримання й накопичення матеріальних благ безпосередньо з доходів чи майна платників. Загальною підставою для їхнього справляння є отримання платником відповідних доходів (прибутку) у грошовій чи іншій матеріальній формі або наявність певного майна. Кінцевим платником прямих податків є власник майна (доходу). Прямі податки справляються на основі платоспроможності, тобто більше платять ті, хто має вищий дохід. Такий підхід в оподаткуванні вважається найсправедливішим. Основними проблемами прямих податків є можливість ухилення від сплати та труднощі обліку об’єкта оподаткування. Приклади прямих податків: прибуткові з підприємств та громадян, податок на землю, на нерухомість тощо.

Непрямі (на споживання або адвалорні) податки справляються у процесі витрачання коштів. Підставою для справляння непрямих податків є придбання споживачем певних товарів чи послуг, у ціну яких і включаються суми цих податків. При цьому фактичним (кінцевим) платником є споживач товару, на якого податок перекладається шляхом надбавки до ціни, а юридичним (формальним) платником є продавець. Розмір податку на одиницю товару для окремого платника не залежить від його доходів. В абсолютному розмірі більше платить той, хто більше споживає, а отже, у кінцевому підсумку, той, хто має вищі доходи. Приклади непрямих податків: ПДВ, АЗ, ввізне-вивізне мито тощо.

За об’єктом оподаткування прямі податки поділяються на податки на майно та на доходи.

Податки на доходи (особисті) сплачуються платником із дійсно отриманого доходу (прибутку) і відображають фактичну платоспроможність платника. Приклади — прибуткові податки з підприємств та громадян.

Податки на майно (реальні, від англ. real — майно) справляються не з дійсно отриманого платником доходу, а з припущеного середнього доходу, одержуваного в даних економічних умовах від того чи іншого предмета оподаткування (нерухомої власності, грошового капіталу тощо). Реальними податками обкладається переважно майно. У багатьох випадках важко визначити дохід, отриманий від певного майна або виду діяльності чи проконтролювати правильність оголошеного платником доходу. Наприклад, важко проконтролювати водія таксі. У таких випадках установлення плати за патент на заняття перевезенням людей у розмірі податку з припущеного доходу спрощує оподаткування. Інша причина справляння майнових податків — праг­нення зрівняти осіб, які використовують майно продуктивно й непродуктивно. Оподаткування лише доходів звільнило б від оподаткування осіб, які використовують майно, наприклад земельну ділянку, лише для відпочинку. Приклади реальних (май­нових) податків: податок із власників транспортних засобів, на землю, на нерухомість.

За рівнем компетенції органів, що встановлюють та вводять у дію податки, розрізняють загальнодержавні та місцеві податки.

Загальнодержавні податки встановлюються та вводяться в дію рішенням вищого представницького органу; справляються на всій території держави; зараховуються або до державного бюджету, або до місцевих бюджетів, або розподільно — і до держав­ного, і до місцевого.

Місцеві податки встановлюються та вводяться в дію переваж­но за участі як вищого представницького, так і відповідного місцевого органів влади. В Україні, зокрема, перелік місцевих подат­ків та граничні розміри їхніх ставок установлюються на рівні центрального представницького органу. Місцеві податки вводяться в дію на локальній території за рішенням органу місцевого самоврядування, справляються лише на даній території та завжди зараховуються до місцевих бюджетів.

За постійністю надходження податків до доходів тієї чи іншої ланки бюджетної системи виділяють закріплені та регулюючі податки.

Закріплені — це податки, доходи від яких безстроково, пов­ністю або частково (у процентному відношенні) закріплені законодавством за певними бюджетами і для їхнього зарахування до відповідного бюджету не потрібне спеціальне рішення представницького органу влади вищого рівня.

Регулюючі податки щорічно перерозподіляються між бюджетами різних рівнів з метою покриття дефіцитів. Розподіл сум цих податків і зарахування до відповідних бюджетів у певному розмірі визначаються щорічно рішенням вищого представницького органу про відповідний бюджет.

За цільовою спрямованістю введення податків розрізняють загальні й цільові податки.

Загальні податки вводяться для формування дохідної частини бюджету в цілому і не мають на меті покриття якихось конкретних видатків.

Цільові (спеціальні) податки вводяться з метою фінансування конкретного напряму державних видатків. Для цільових платежів часто встановлюється спеціальний цільовий фонд.

За характером суб’єкта або платника податку виділяють такі податки:

• з фізичних осіб;

• з юридичних осіб;

• з фізичних та юридичних осіб.

За регулярністю внесення бувають регулярні й разові податки.

Регулярні (систематичні, поточні) податки справляються з певною періодичністю протягом усього терміну отримання доходу чи володіння майном.

Разові податки справляються у зв’язку з настанням відповідних юридичних фактів нерегулярного характеру, що спричиняють виникнення у платника обов’язку по сплаті цих податків.

За формою стягнення вирізняють грошові та натуральні податки. На сьогодні діючі в Україні податки є грошовими за формою. Проте іноді законодавство допускає заміну грошової форми на натуральну. Так, відповідно до ст. 32 Кодексу України про надра плата за користування надрами може вноситись як у вигляді грошових платежів, так і в натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої виробленої користувачем надр продукції, виконання робіт чи надання інших послуг), крім матеріалів, продуктів та послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.