2.7. Методи обліку бази оподаткування

Питання віднесення об’єкта оподаткування до певного податкового періоду насправді не таке вже й просте. Воно може вирішуватись неоднозначно, шляхом застосування того чи іншого методу обліку податкової бази. Метод обліку податкової бази має вирішальне значення для правильного визначення моменту виник­нення податкового зобов’язання. Метод обліку, як і податковий період, характеризує податкову базу зі сторони часового виміру, а саме — з точки зору правил віднесення елементів податкової бази до конкретного податкового періоду. Існує два основних таких методи обліку — касовий і накопичувальний.

Перший (касовий) враховує момент реального чи фактичного отримання коштів і здійснення виплат. Відповідно до цього методу, наприклад, доходом є всі суми, дійсно отримані платником у конкретному періоді, а витратами — реально виплачені суми. Цей метод називають касовим, а також методом присвоєння, оскільки враховуються лише ті суми (майно), які присвоєні платником у певній юридичній формі, наприклад, отримані в касі готівкою, передані у власність шляхом оформлення певних документів тощо.

Відповідно до цього методу приріст вартості майна, наприклад, не є доходом до того моменту, поки цей приріст тим чи іншим способом не об’єктивований: відсотки по вкладу в банку отримані, акції продані за ціною більшою, ніж ціна їх придбання тощо.

При застосуванні другого методу вирішальним є момент виникнення майнових прав та обов’язків. Так, доходом визнаються всі суми, право на отримання яких виникло у платника в даному податковому періоді, незалежно від того, чи отримано їх фактично. Для визначення зроблених витрат підраховується сума майнових зобов’язань, що виникли у звітному періоді, незалежно від того, чи зроблені по цих зобов’язаннях фактичні виплати, чи ні. Цей метод називається накопичувальним або методом чистого доходу. Іноді вживається також термін «метод нарахувань».

2.8. Метод оподаткування

Під методом оподаткування (способом обкладення податкової бази) звичайно мають на увазі порядок зміни ставки податку залежно від зростання розміру податкової бази.

Вирізняють такі чотири основні методи оподаткування: рівне, пропорційне, прогресивне і регресивне оподаткування.

При рівному оподаткуванні для кожного платника встановлюється рівна сума податку, тобто фактично ставка не застосовується. Таке оподаткування ще називають подушним. Це найдавніший і найпростіший метод. Він не враховує майнового стану платника й застосовується досить рідко.

При пропорційному оподаткуванні для кожного платника встановлюється рівна ставка (але не сума) податку. Ставка податку не залежить від величини бази оподаткування і є єдиною. Зі зростанням бази сума податку збільшується пропорційно. Тобто метод враховує майновий стан та платоспроможність платника. Сума податку буде різною для платників із неоднаковим майновим становищем та доходами.

При прогресивному оподаткуванні значення податкової став­ки збільшуються зі зростанням податкової бази. Вибір прогресивного оподаткування обґрунтовується поняттям дискреційного доходу, який визначається як різниця між сукупним доходом і доходом, що затрачається на задоволення першочергових потреб, оскільки саме дискреційний дохід визначає справжню платоспроможність платника.

При регресивному методі, на відміну від прогресивного, зі зростанням розміру податкової бази розміри податкової ставки зменшуються, а не збільшуються. Широкого застосування на сьогодні не має.