5.5.2. Діяльність Європейської спільноти (єс) по стандартизації

Діяльність ЄС в галузі стандартизації спрямована на виконання положень Римського договору 1957 року про створення єдиного європейського ринку, яким предбачено зближення законо­дав­чих, розпоряджувальних та адміністративних рішень країн–членів на основі єдиних європейських норм – євронорм прийнятих Директивою ЄС прямої дії.

Цим договором було створено перехід від гармонізації окремих національних стандартів і технічних регламентів до гармонізації законодавчих положень (технічного законодавства). Рада ЄС визначила головний принцип гармонізації стандартів і сертифікації – гармонізація законоположень обмежується встановленням вимог безпеки в рамках директив. Це означало, що для певної продукції повинні бути забезпечені умови вільної торгівлі в межах ЄС. Якщо підприємство на виконує вимог євронорм (технічного регламента) і не може декларувати відповідність продукції їх вимогам, на нього покладається необхідність доказів відповідності вироба загальним вимогам директив через сертифікацію.

Для упорядкування та прискорення розробки директив по стандартизації встановлені наступні вимоги:

- гармонізація законодавств країн-членів ЄС, походячи з вимог безпеки, охорони здоров’я та захисту навколишнього середовища;

- передача визначення технічних норм, що забезпечують ці параметри

Європейському комітету по стандартизації та Європейському комітету по

стандартизації в електротехніці;

- визнання національними урядовими органами відповідності загальним вимогам директив тих виробів, що виготовлені за Європейським (євронорми) або національним стнадартом (технічним регламентом).

Якщо виробник випускає продукцію за будь-яким іншим нормативним документом, то він повинен доказувати відповідність свого товара вимогам директив сертифікатом відповідності, що затверджені в ЄС, або шляхом сертифікаційних випробувань в відповідних організаціях.

Крім Євронорм Європейський комітет постстандартизації (СЄН) розробляє документи по гармонізації (HD) та попередні стандарти (ENV), які спрямовані як на подолання технічних прешкод в торгівлі, так і на прискорення втілення прогресивних технічних вимог в виробництві нових товарів.

Попередні стандарти – це тимчасові документи, які доводяться до широкого кола його потенціальних споживачів, а також тих, хто спроможен їх використовувати. Інформація, що надійшла в процесі використання попереднього стандарта, відгуки на нього є підставою, для подальшого рішення о доцільності прийняття стандарта.

Так, зараз країни, як члени ЄС, так і ні, дуже активно використовують наступні попередні стандарти в галузі будівництва. Це:

- ENV 1991 - Eurocode 1 – Основні положення для розрахунку навантажень та впливів;

- ENV 1992 - Eurocode 2 - Розрахунок бетонних та залізобетонних конструкцій;

- ENV 1993 - Eurocode 3 - Розрахунок сталевих конструкцій;

- ENV 1994 - Eurocode 4 - Розрахунок сталево–бетонних (композитних) конструкцій;

- ENV 1995 - Eurocode 5 - Розрахунок дерев’яних конструкцій;

- ENV 1996 - Eurocode 6 - Розрахунок конструкцій з цегли та каменю;

- ENV 1997 - Eurocode 7 - Розрахунок геотехнічний;

- ENV 1998 - Eurocode 8 - Опір споруд сейсмічним навантаженням;

- ENV 1999 - Eurocode 9 - Розрахунок конструкцій з алюмінія та його сплавів.

Для деяких країн - членів ЄС частина Єврокодів вже зараз є національними нормами. Багато країн, що не є зараз членами ЄС, фактично прийняли необхідні для себе Єврокоди, як норма­тив­ні документи у галузі будівництва, в тому числі і Україна, які дуже активно спробують гармонізувати їх із своїми власними національними нормами.

Прийнятий СЄН європейський стандарт видається в двох вартиантах: як євронорма та як національний стандарт у країнах – членах СЄН. В другому варианті стандарт може вміщувати додаток у вигляді рекомендацій та пояснень, що допомогають його розуміти та використовувати.