6.5.1. Сертифiкацiя в єс

У 1988 році в Брюсселі відбувся симпозиум західноєвропейських країн стосовно питань сертифікації та випробувань, на якому було розроблено рекомендації по створенню єдиних для ЄС принципів сертифікації та випробувань. На підставі матеріалів Сипозиуму Комісія Європейської Спільноти (КЄС) підготувала резолюцію по питанню комплексного підходу до технічних умов, випробувань та сертифікації. Положення цього документа підтверджують початок нового, більш високого ступеня у розвитку підходів ЄС до питань, щодо сертифікації та випробувань продукції.

В 1989 році ЄС прийняла Глобальну концепцію гармонізації правил щодо оцінкі відповідністі. Згідно із директивами відповідність може бути оцінена безпосередньо виробником, в результаті чого заявою-декларацією він підтверджує відповідність товара вимогам директив та засвідчує це шляхом маркировки товара знаком CE.

Ці директиви вміщують гармонізовані вимоги щодо безпеки, конкретизовані для певної стадії життєвого циклу продукції: проектування, виробництва, реалізації, використання. Для того, щоб директиви на протязі багатьох років не потребували переробки, до них включено загальні вимоги, а більш детальні, окремі, винесені до стандартів. "Нові" директиви також відрізняються від "старих" своєю структурою: вони мають правову та технічну частини, наводяться принципи систем оцінювання відповідності та посилання на стандарти. Таким чином, європейський стандарт, який не є обов’язковим, але якщо він згаданий у "новій" директиві, забезпечує надходження на ринок продукції, яка відповідає його вимогам, без будь-яких перешкод та обмежувань.

Директиви ЄС за новою концепцією, визначають способи підтвердження відповідності (модулі), які може використовувати постачальник. Право вибору конкретного модуля має постачальник (виробник). Для різних життєвих етапів продукції передбачені різні модулі.

Європейському виробнику надано право випуску продукції за усяким нормативним документом, але, в такому випадку, він повинен доказати що характеристики його товара повністю відповідають вимогам, що пред’явлені в ЄС до продукції такого рода.

Товар, що має знак CE не засвідчує про відповідність вимогам стандарту, але пересвідчуе відповідності Директиві ЄС, і таким чином, відповідає основним вимогам, таким, як безпека, екологічнчсть, і має режим вільного обігу на ринках країн-членів ЄС. На відміну від "старих" директив, "нові" директиви містять посилання на європейські стандарти (євронорми), тому фактично продукція із знаком CE повністю відповідає стандарту та не має необхідності в будь-яких доказах її відповідністі.

Знак відповідності CE - це єдиний знак, який засвідчує відповідність продукта вимогам всіх ди­ректив нового порядка, що до нього відносяться.

6.5.2. Сертифiкацiя в снд

Основним документом, що визначає напрямки діяльності по сертифікації в СНД є Угода о проведенні погодженої політики в галузі стандартизації, метології та сертифікації, що була підписана у 1992 році. На підставі положень цієї Угоди щодо сертифікації, країни співдружністі – учасники Угоди, мають повну незалежність в формуванні та реалізації систем сертифікації та організації робіт в цій галузі, формують національні системи сертифікації з урахуванням керівництв ISO та накопиченого досвіду у цій галузі.

Оскільки російська система ГОСТ достатньо повно гармонізована із міжнародними правилами, країни СНД взяли за основу розробку методичних документів з сертифікації російські норми та правила.

Країни, що підписали Угоду домовились про взаємне визнання органів з сертифікації, випробувальні лабораторії, результати випробувань та сертифікації, наявність знаків відповідністі на продукцію, що взаємопостачається. Також прийняті умови акредитації для наступного взаємного визнання: акредитація органів та лабораторій в національній системі сертифікації та наявність у випробувальних лабораторій практичного досвіду проведення випробувань на підставі міждержавних стандартів; акредитація в міжнародних системах сертифікації, до яких приєдналась країна СНД, що вирішує питання о визнанні.

Сторони приймають участь в міжнародних системах сертифікації

самостійно, до того ж Угода не трокається прав та забов’язань сторін, що плинуть з правил міжнародних систем сертифікації.

Подальший розвиток домовленної політики з сертифікації відображено у “Угоді о принципах проведення та взаємному визнанню робіт з сертифікації” від 1994 р., яка встановила умови та процедури визнання в галузі сертифіації.

Враховуючи, що не всі країни – члени СНД однаковою мірою готові до укладання багатосторонніх угод, було прийнято рішення починати спільну роботу з двохсторонніх угод. Україна підписала відповідні документи із Росією, Молдовою, Бєлорусью.

Взаємне визнання в галузі сертифікації визначає:

- конкретні строки, умови та процедури взаємного визнання сертифіка-

ційних органів та випробувальних лабораторій, які акредитовані в національних системах сертифікації;

- порядок підтвердження безпеки продукції, що постачається в рамках

Угоди о взаємному визнанні; відповідність виготовника за безпеку експортованої продукції та органа, що видав сертифікат; сертифікат країни – імпортера визнається приймаючою стороною у порядку, що передбачен для визнання закордонних сертифікатів.

Прогресивним кроком у розвитку сертифікації у СНД стало прийняття нормативних документів щодо єдиних вимог для країн – учасниць Угоди з стандартизації, метрології та сертифікації. Це - міждержавні нормативні документи, що встановлюють порядок сертифікації однорідних груп продукції, а також деяких видів послуг.

Серед рішень, прийнятих Міждержавною Радою, важливе значення для всіх країн-учасниць має домовленність о Євро–Азіатській регіональної організації з акредитації за образом та подобою Європейської організації з акредитації лабораторій (EAL).

Міждержавна Рада з стандартизації, метрології та сертифікації управляє роботою постійно діючого технічного секретаріату та декількох робочих груп. Це – групи з стандартизації, з забезпечення єдності часу та частності; з класифікації, кодуванню техніко – економічної та соціальної інформації, з стандартних зразків тощо.

Головними досягненнями в діяльністі Міждержавної Ради можна рахувати:

- зберігання усіх фондів нормативних документів та еталонної бази колишнього СРСР, що має важливе значення для розробки міждержавних програм по удосконаленню стандартизації та метрології у межах СНД;

- гармонізацію національних законів країн – членів СНД з стандартизації, метрології та сертифікації;

- підготовку міждержавних та міжвідомчих угод у галузі стандартизації, метрології та сертифікації, що направлені на укріплення

загального економічного простору та інтеграцію у сфері виробництва.

Пріоритетним напрямком з сертифікації визнано забезпечення безпеки взаємопостачальної продукції. А це пов’язано із взаємним визнанням національних систем сертифікації. Труднощі в цій галузі обумовлені різним ступенем розвитку організації та практики сертифікації в країнах – членах СНД. Рішення цієї проблеми надасть можливість створення міждержавних систем сертифікації однорідної продукції.