5. Філософські, медико-біологічні та соціальні аспекти вчення про хворобу. Принципи класифікації хвороб.
Існує кілька принципів класифікації хвороб:
1.Етіологічний, відповідно до якого виділяють спадкові і набуті, інфекційні і неінфекційні хвороби.
2. Анатомо-топографічний - серцево-судинні хвороби, хвороби органів дихання, хвороби нирок та ін.
3.За віком і статтю — дитячі хвороби, хвороби старечого віку, жіночі хвороби.
4.Екологічний — тропічні хвороби, хвороби Крайньої Півночі та ін.
5.Залежно від рівня уражень - молекулярні хвороби, хромосомні хвороби.
6.Соціальний - професійні хвороби, хвороби воєнного часу, "хвороби цивілізації'
7.Патогенетичний принцип - алергічні, запальні, пухлинні, обмінні та інші хвороби.
8.Залежно від співвідношення структурних і функціональних порушень — органічні і функціональні хвороби
9.За клінічним перебігом - гострі, підгострі і хронічні.
10.Залежно від методів, які переважно використовують для лікування хвороб, - терапевтичні і хірургічні хвороби.
Чим відрізняється хвороба відздоров'я:
1. Немає якісних відмінностей між хворобою і здоров'ям. Інакше кажучи, хвороба відрізняється від здоров'я тільки кількісними характеристиками (К. Бернар, Р. Вірхов, І. В. Давидовський).
2. У хворобі виникає нова якість, однак вона не є результатом появи чогось принципово нового, а є наслідком переходу кількісних змін у якісні (О. О. Богомолець).
3. Хвороба – це якісноновий стан організму. Існують закони розвитку хвороби, які багато в чому відрізняються від законів життєдіяльності організму (В. В. Пашутін).
-
Універсальні періоди в розвитку хвороби. Варіанти завершення хвороб. Поняття про термінальні стани: агонія, клінічна смерть, біологічна смерть. Принципи реанімації.
У розвитку (перебігу) хвороби розрізняють такі чотири періоди:
1) прихований (латентний);
2) продромальний (період передвісників);
3) період розпалу (виражених клінічний ознак хвороби);
4) завершальний (реконвалесцентний, видужання).
Закінчення хвороби може бути різним, а саме:
-повне одужання;
-неповне одужання;
-перехід у патологічний стан;
-рецидив;
-ремісія;
-термінальний стан;
-смерть.
Принципи реанімації:
Спочатку необхідно припинити вплив шкідливих чинників, наприклад: перервати контакт з електричною напругою, вивільнити повішеного з петлі, погасити палаючий одяг, відновити прохідність дихальних шляхів.
Хворого треба укласти горизонтально на тверду поверхню (підлога, земля, щит) і звільнити груднину від одягу, що стискує.
Починати реанімацію необхідно з штучної вентиляції легень (ШВЛ) методом «з рота в рот» або «з рота в ніс» і закритого масажу серця.
ШВЛ «з рота в ніс» фізіологічніше, ніж ШВЛ «з рота в рот». Але частіше проводиться остання через виявлення у помираючих аденоїдів, викривленої носової перегородки і затруднення механічного очищення носа. Однак, коли у них виникають судомні скорочення жувальних м'язів і неможливо відкрити рот або утворюється перешкоду під час роздування легень методом «з рота в рот», необхідно проводити ШВЛ «з рота в ніс».
Щоб ШВЛ була ефективною, попередньо необхідно виконати такі умови: Насамперед звільнити верхні дихальні шляхи;
Забезпечити адекватний для певного віку дихальний об'єм і герметичність губ.
Верхні дихальні шляхи звільняють так:
підводять одну руку під шию, а іншою, покладену на лоб, помірно закидають голову;
розкривають рот, якщо він залишився закритим після закидання голови; необхідно руку з-під шиї змістити на підборіддя, обережно його підтримуючи і відтягуючи нижню губу;
висувають вперед нижню щелепу, захопивши II—IV пальцями обох рук її висхідні гілки біля вушної раковини і зміщуючи таким чином, щоб нижні зуби виявилися попереду верхніх або в одній площині з ними: нижня губа зміщується великими пальцями;
поєднують помірне закидання голови з висуванням нижньої щелепи;
механічно очищають ротову порожнину від слизу, блювотних мас, сторонніх тіл, зубних протезів.
При виконанні ШВЛ «з рота в ніс» після звільнення верхніх дихальних шляхів однією рукою піднімають підборіддя хворого, щоб закрити його рот, зробивши помірно глибокий вдих, щільно притискають свої губи до носа потерпілого, в який вдувають повітря. Під час видиху завжди необхідно відкривати рот реанімованого для вилучення можливого перешкоди вдиху повітря.
Агонія (грец. αγωνια — боротьба) — сукупність останніх проявів життєвих функцій, стан / синдром, що безпосередньо передує смерті. Під час агонії глибоко порушується діяльність вищих відділів головного мозку, затьмарюється свідомість, згасає діяльність усіх органів чуття, різко падає серцева діяльність. Закінчується агонія з останнім ударом серця.
Клінічна смерть — це такий стан організму, який виникає протягом декількох хвилин від 3 до 5 хвилин після зупинки дихання та кровообігу, коли зникають всі зовнішні прояви життєдіяльності
-
Визначення поняття “етіологія”. Основні напрями вчення про етіологію: монокаузалізм, кондиціоналізм, конституціоналізм, психосоматична концепція. Проблема причинності в патології, сучасний стан її вирішення.
Етіоло́гія в медицині (грец. αἰτία — причина та грец. λόγος — думати) — теоретичний розділ медицини, який вивчає причини виникнення хвороб, зокрема інфекційних. Також часто це у вузькому розумінні визначають як окреслення безпосередньої причини хвороби, синдрому або патологічного стану.
