4. Нормування товарних запасів і визначення обсягів надходження товарних ресурсів

Процес планування товарних запасів складається з двох етапів. Пер- ший етап — це визначення норм товарних запасів у днях, а другий — розрахунок планових сум товарних запасів (нормативів). Мета норму- вання товарних запасів полягає в розробці такої оптимальної норми за- пасів, яка б забезпечувала безперебійну торгівлю, витрати на створення якої були б мінімальними. Існує декілька способів нормування товарних запасів.

Перший спосіб — дослідно-статистичний, суть якого полягає в пе- ренесенні тенденцій у розвитку товарних запасів у минулому на май- бутній, плановий період (екстраполяція).

Другий спосіб — це техніко-економічні розрахунки. Його суть полягає у визначенні нормативу для кожної групи товарів за елементами запасу:

Н = 3п + 1/2 Ч+С + Зд,

де Я— норматив товарних запасів у днях; Зп — запаси на час прийому та підготовки товару до продажу (1—3 дні); 1/2 Ч—запас, пов'язаний із частотою завезення (або запас поповнень). Він розраховується з кіль- кості різновидів, інтервалу їх постачання та кількості надходжень в одній партії; С — страховий (гарантійний) запас, що розраховується як корінь квадратний із Ч, при цьому, чим ширший асортимент, тим менший ри- зик, оскільки забезпечується більший вибір і взаємозамінність товарів; 3d — запаси в дорозі на час транспортування (2—4 дні).

174 Розділ II

Третій спосіб — нормування товарних запасів, відрізняється від пер- ших двох більшою достовірністю і полягає в розрахунку оптимальної партії доставки товарів з урахуванням витрат на завезення і зберігання товарів, а також оптимальної частоти доставки товарів з урахуванням реальної потреби в товарах, яка забезпечена платоспроможним попитом населення (формула Вільсона). Змінні витрати на завезення зменшують- ся зі зростанням обсягу партії товарів, а витрати на зберігання збільшу- ються пропорційно до їх збільшення (варто подумати над несумісністю залежності). У точці перетину двох перемінних величин і є оптимум партії товару.

Тема 8. Товарооборот місцевих ринків

1. Суть, об'єктивна потреба та особливості торгівлі на місцевих ринках

Торгівля на місцевих ринках — це одна з форм торговельної діяль- ності. Особливістю її є те, що тут відбувається реалізація, як правило, надлишків сільськогосподарської продукції, яка вирощена на присадиб- них ділянках, в індивідуальних та фермерських господарствах. Основна частина товарної продукції реалізується на ринках за цінами, які склада- ються під впливом попиту і пропозиції в конкретній місцевості. Місцеві ринки розміщені в містах, районних центрах, селищах міського типу, робітничих поселеннях, а також біля залізничних, автобусних станцій, на водних пристанях. Об'єктивна потреба у місцевих ринках обумовле- на наявністю індивідуального господарства, присадибних ділянок, дач- них ділянок, фермерських господарств. Потреба у місцевих ринках обу- мовлена також і тим, що розподіл частини продукції в натуральній формі неминуче веде до створення залишків товарних ресурсів, які перевищу- ють потреби в них. Для реалізації цих ресурсів повинні існувати місцеві товарні ринки.

Значна частина товарних залишків концентрується у громадських гос- подарствах, яка теж згодом реалізується через місцеві ринки. Водночас наявність таких ринків створює матеріальну зацікавленість індивідуаль- ного, фермерського господарства в розширенні виробництва, підвищенні продуктивності праці, збільшенні товарних ресурсів.

Організаційно-економічні основи функціонування підприємств 175

Місцеві ринки також створюють стимул для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва і є додатковим каналом збуту то- варної продукції сільського господарства. Разом із тим місцеві ринки є додатковим, щодо інших форм торгівлі, джерелом забезпечення місько- го населення багатьма продовольчими товарами, що сприяє покращен- ню постачання міст продуктами харчування.

Наявність місцевих ринків обумовлює існування різних рівнів цін на сільськогосподарські продукти. Держава не планує обсяги привозу, не визначає асортимент надходження продукції на місцеві ринки. Вона може тільки регулювати розвиток індивідуального господарства, сприяти фор- муванню його інфраструктури. Станом на 1.01.1991 р. у споживчій ко- операції налічувалося 1562 місцеві ринки на 410 торгових місць.

Місцеві товари і ринки розрізняють за технічним обладнанням, асор- тиментом продукції, районом діяльності. За рівнем облаштування місцеві ринки поділяють на криті (з дахом), комбіновані та відкриті.

Критий ринок представляє собою сучасну капітальну споруду, як пра- вило, великої вмістимості, де розміщені торгові, підсобні та адміністра- тивно-побутові приміщення. Найсучасніші типи місцевих ринків забез- печують належні умови для дотримання високої культури торгівлі. Найбільш розповсюдженим місцевим ринком у споживчій кооперації є комбінований ринок. Він складається з одного чи декількох критих па- вільйонів для торгівлі м'ясом, молоком, молочними продуктами, картоп- лею, овочами, фруктами та іншою сільськогосподарською продукцією. Окремо облаштовуються палатки, ларьки, ятки. криті чи відкриті столи.

На відкритих місцевих ринках відсутні спеціальні павільйони. Тор- гівля тут проводиться з палаток, ларьків, відкритих столів. Цей тип місце- вих ринків розповсюджений у робітничих селищах, селищах міського типу. Відкритими є, як правило, також ринки при залізничних станціях, водних пристанях. Залежно від асортименту товарів, які пропонуються на ринку, розрізняють продуктові та промтоварні ринки. Окремо відрізня- ють ринок реалізації худоби та фуражу. Самостійним видом ринку є ри- нок продажу вживаних товарів. За районом обслуговування у містах розрізняють центральний, міський і районний (мікрорайонний) ринки. Всі місцеві ринки повинні мати відповідну матеріально-технічну базу для торгівлі та належного зберігання сільськогосподарської продукції, а також забезпечувати культурно-побутове обслуговування населення.

176 Розділ II

Торгівля на місцевих ринках ведеться відповідно до правил, затвер- джених місцевими органами влади. Ці правила розробляються на підставі типових правил торгівлі на місцевих ринках. Адміністративне регулю- вання цін на місцевих ринках не допускається. Разом із тим держава може впливати на їх величину економічними важелями, насамперед, збільшен- ням пропозиції через розширення завозу цієї продукції з інших регіонів. Чим більше завозиться продукції на ринок і чим краще організована тор- гівля, тим нижчі будуть ціни на цю продукцію. З цією метою адміністра- ція ринку зобов'язана здійснювати заходи для розширення завозу сільськогосподарських продуктів. Позитивним результатом у цьому на- прямку є укладення угод із безпосередніми виробниками продукції та продажу її на цьому ринку. Хоча ці угоди не передбачають матеріальної відповідальності сторін за невиконання взятих ними обов'язків, вони є важливим організаційним заходом, що сприяє збільшенню завезення сільськогосподарської продукції на місцевий ринок. Це має належний результат, коли адміністрація ринку суворо виконує свої обов'язки з на- дання транспортних засобів, а також організації збірних пунктів нагро- мадження цієї продукції.

Важливим у роботі місцевих ринків є організація торгових ярмарок, що приурочуються до окремих дат чи подій. З тих, хто торгує на ринку, знімається разовий збір у встановленому розмірі. Виробники, що реалі- зують продукцію у стаціонарних приміщеннях, разовий збір не сплачують. Вони здійснюють орендну плату за надані їм приміщення.

З метою створення сприятливих умов для обслуговування покупців адміністрація ринку за окрему плату надає потрібний торговий інвен- тар, санітарний одяг, здійснює послуги (розрубка м'яса, зберігання, пе- реміщення товару до місць реалізації).

Важливе значення в розширенні діяльності місцевих ринків має роз- виток культурно-побутового обслуговування населення, що перебуває на ринку. Для цього на самому ринку чи біля нього повинні бути підприєм- ства громадського харчування, побутового обслуговування, готелі, перу- карні тощо. Торгівля на місцевих ринках повинна проводитися з дотри- манням належних санітарних правил. Всі доставлені на ринок харчові продукти повинні бути перевірені за якістю і мати належний сертифікат, що видається службою санепідемстанції.

Загальне керівництво місцевими ринками здійснюється районними ад- міністраціями. У великих містах, обласних центрах можуть створюватися

Організаційно-економічні основи функціонування підприємств 177

управління місцевими ринками. Безпосереднє керівництво здійснюється директором ринку. У своїй роботі він підзвітний управлінню ринками чи районній адміністрації.