1972). Подібні словники створено для французької та ан-

глійської (М. Кесслера і Ж. Дерокіньї), іспанської й фран-

цузької (Л. Дюпона), німецької та французької (М. Рейн-

хеймера), російської та польської (Я. Козелевського), ро-

сійської та чеської (Й. Влчка), російської та білоруської

(СМ. Грабчикова).

Як бачимо, сучасна лексикографія задовольняє потре-

би в найрізноманітніших типах інформації про слова. Во-

на розвивається за двома основними напрямками: 1) ство-

рення спеціалізованих словників, у яких була б інформа-

ція тільки одного характеру (лише написання, лише по-

ходження тощо); 2) створення комплексних словників, які б

2 6 0 Лексика і фразеологія

включали по можливості всі відомості про слово: тлума-

чення, граматичну характеристику, вимову, написання,

смислові зв'язки з іншими словами (синонімічні, антоні-

мічні), особливості вживання в різних стилях. Інколи такі

комплексні словники включають й енциклопедичну інфор-

мацію про річ, яку називає слово.

Складання словників завжди вважали важливим за-

гальнокультурним завданням. Кожна людина, яка дбає про

свій загальнокультурний розвиток, повинна читати слов-

ники. Як мудро порадив Максим Рильський, "Не бійтесь

заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грін-

ченка й Даля".

Література

'ОСНОВНА

1. Карпенко ю.О. Вступ до мовознавства. — к. — Одеса, 1991. —

С 130-136.

2. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —

С 163—175.

3. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —

С. 151—156.

4. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М. 1983. — С 85—89.

5. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С 196—

204.

ДОДАТКОВА

1. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. — К.,

1959. — С 139—165.

2. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —

С. 161—168.

3. Камчатнов A.M., Николина Н.А. Введение в языкознание. — М.,

1999. — С. 85—91.

4. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. — М., 1987. — С. 120—

124.

5. Касарес X. Введение в современную лексикографию. — М., 1958.

6. Сергеев В.Н. Словари — наши друзья и помощники. — М., 1984.

Лексикографія 261

Запитання. Завдання

1. Що таке лексикографія?

2. Що є предметом теоретичної лексикографії?

3. Які функції виконує практична лексикографія?

4. На які два типи діляться всі словники?

5. Яка відмінність між енциклопедичними і лінгвістичними слов-

никами?

6. Які енциклопедичні словники ви знаєте?

7. Назвіть основні словники лінгвістичних термінів.

8. На які дві групи поділяються лінгвістичні словники?

9. Перелічіть типи одномовних словників.

10. Розкажіть, які тлумачні словники ви знаєте. Охарактеризуйте їх.

11. Що таке конкорданси?

12. Назвіть відомі вам історичні й етимологічні словники.

13. Для чого потрібні частотні й зворотні словники?

14. Охарактеризуйте відомі вам ідеографічні словники.

15. Які різновиди перекладних словників ви знаєте? Назвіть найбільш

важливі перекладні словники, що вийшли в Україні.

4

Граматика

4.1. Граматика.

Граматичне значення.

Граматичні категорії

Предмет граматики. Розділи граматики.

Основні одиниці граматичної будови мови

Граматика ______________(від лат. grammatike techne "письмове мистецт-

во") - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм,

синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає бу-

дову мови.

Що стосується граматики як науки, то розрізняють:

1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх струк-

туру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення

цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову

мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діа-

хронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному роз-

витку. Із синхронічної граматики виокремлюють функ-

ціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.

Граматика складається з двох розділів: морфології й

синтаксису.

Морфологія (від гр. morphe "форма" і logos "слово, вчення, на-

ука") - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості сло-

ва, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень.

До морфології належить і вчення про частини мови.

Можна сказати, що морфологія — це граматика слова.

Синтаксис (від гр. syntaxis "побудова, порядок") - розділ грама-

тики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто

його предметом є речення.

Граматика. Граматичне значення. Граматичні категорії 263

Іншими словами, синтаксис — це граматика зв'язного

мовлення.

Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умов-

ним. По-перше, граматичні значення слів повністю роз-

криваються тільки в реченні; по-друге, значення такого

поділу для кожної конкретної мови залежить від типу її

будови: для мов із бідною морфологією (англійської, ін-

донезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.) морфо-

логія відходить на задній план, а для китайської, в'єтнам-

ської, тайських, йоруба не має жодної цінності, бо там її

(морфології) немає.

Словотвір, або дериватологія (від лат. derivatio

"відведення води з ріки", а згодом "утворення нових слів

від наявного кореня"), займає проміжне місце між лекси-

кологією і граматикою.

У структурі мови граматиці належить центральне міс-

це, а фонетиці й лексиці — периферійне. Фонетика — це

матеріальна периферія, а лексика — смислова. Оскільки

граматика має узагальнюючий характер, то в ній найяс-

кравіше виявляються найбільш суттєві риси структури мо-

ви, а це ще одне свідчення належності граматики до цент-

ральної частини, ядра мови.

Однією з особливостей граматики є її абстрактність. Що-

правда, абстрактною є й лексика. Слово будинок позначає

будь-який будинок незалежно від його форми, розміру, ма-

теріалу, з якого він побудований тощо, а слово людина по-

значає будь-якого homo sapiens (кожну окрему людину і

всіх). Однак граматична абстракція є значно вищою від лек-

сичної, так що факти лексичної абстракції здаються конк-

ретними порівняно з граматичною абстракцією. Наприк-

лад, слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики —

різні одиниці, а для граматики — одне й те ж: іменники

чоловічого роду в називному відмінку однини.

Основні одиниці граматики — морфема для морфоло-

гії і конструкція (речення) для синтаксису. Правда, є й

інші погляди щодо цього. Дехто вважає, що їх значно біль-

ше й серед них називає слово, словоформу, словосполу-

чення, просте речення, складне речення, надфразну єд-

ність ц навіть текст. Однак таке розуміння основних оди-

ниць морфології та синтаксису не є коректним хоча б то-

му, що кожен мовний рівень повинен мати тільки одну

основну одиницю.

Хоч у граматиці певною мірою використовують суто

формальний, технічний опис будови мови, проте голов-