3 0 4 N Граматика

іменниками і співвідносяться з іменниками {два, п'ять,

сто, десятеро), займенниками (багато, мало, декілька),

прикметниками (другий, двадцятий).

Займенники, як уже зазначалося, виділяють за семан-

тичним критерієм. Суттєвими ознаками займенників є такі:

1) Не називають предмет безпосередньо, а вказують на

нього, тобто виконують дейктичну функцію;

2) Завжди пов'язані з конкретним мовленнєвим актом

(я, ми завжди пов'язані з мовцем, ти, ви — зі слухачем,

інші займенники відсилають до певних об'єктів);

3) Характеризуються широким колом об'єктів і мов-

леннєвою перемінністю значення, тобто завжди мають кон-

текстуально зумовлений зміст. Як точно зауважив філо-

соф СМ. Булгаков, "займенник ... нічого не означає, не

містить жодного забарвлення буття, і однак все може озна-

чати в своїй безликій, безбарвній глибині".

Займенники утворюють особливу систему, паралельну

системі називних частин мови, і по-своєму дублюють її: я,

ти, він, хто, що, ніхто, щось — вживаються замість імен-

ників; мій, твій, такий, який, якийсь, чий — замість при-

кметників; стільки, скільки — замість числівників.

У деяких мовах є слова, які заступають дієслова. Так,

англ. do і болг. съм можуть указувати на будь-яку дію: —

Do you speak English? — Yes, I do; He reads better than you

do; She walks along the street, doesn't she?; болг. — Купи

ли тетрадка? — Не съм.

До службових частин мови наленсать прийменники (в

деяких мовах їм відповідають післяйменники), артиклі,

частки і сполучники.

Проміжну групу між повнозначними і службовими сло-

вами становлять модальні слова (безперечно, можливо, зда-

ється, нібито, може бути, мабуть, навряд, ледве чи, ка-

жуть, чувати, мовляв тощо). Вони виражають відношен-

ня мовця до висловленої думки (здебільшого дають оцін-

ку достовірності факту). У реченні використовуються як

вставні слова.

Осібне місце посідають вигуки — слова, які служать

для вираження емоцій (ай, ой, о, ба, тьфу, гай-гай), і сигна-

ли вольових спонукань (ей, алло, циць, брись, стоп). Для

них характерна синтаксична відокремленість: можуть фун-

кціонувати як еквіваленти речень або вводитися з речен-

ня як свого роду посторонні вкраплення.

Як бачимо, система частин мови не жорстка. По-перше,

є гібридні слова, які поєднують ознаки декількох частин

Частини мови 305

мови; по-друге, має місце перехід слів із однієї частини мо-

ви до іншої. Крім того, треба враховувати й історичну змін-

ність частин мови. Так, скажімо, іменники й прикметни-

ки виділились із однієї частини мови — імен. Не було ко-

лись і числівників. Для позначення кількості використо-

вували імена-еталони. Число п'ять, наприклад, у багатьох

мовах позначалося словом, яке називало руку (малося на

увазі п'ять пальців). Ще й тепер чукотське мынгыткен

"десять" буквально означає "дві руки", а ескімоське юги-

нак "двадцять" — "вся людина" (дві руки і дві ноги, тобто

двадцять пальців).

Література

__________ОСНОВНА

1. Карпенко ю.О. Вступ до мовознавства. — к. — Одеса, 1991. —

С 170-173.

2. Дорошенко СІ., Дудик П.С. Вступ до мовознавства. — К., 1974. —

С 214-218.

3. Головин Б.Н. Введение в языкознание. — М., 1983. — С 112—134.

4. Маслов Ю.С. Введение в языкознание, — М., 1987. — С 155—167.

5. Кочергина В.А. Введение в языковедение. — М., 1991. — С 87—95.

ДОДАТКОВА

1. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. —К.,

1959. — С 240-246.

2. Реформатский А.А. Введение в языковедение. — М., 1996. —

С. 320-323.

3. Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. — М., 1995. — С. 108—

111.

4. Баранникова Л.И. Введение в языкознание. — Саратов, 1973. —

С. 230-242.

5. Кодухов В.И. Введение в языкознание. — М., 1987. — С. 232—

236.

6. Перетрухин В.Н. Введение в языкознание. — Воронеж, 1972. —

С. 227-234.

7. Камчатнов A.M., Николина Н.А. Введение в языкознание. — М.,

1999. - С. 127-138.

8. ЛайонзДж. Введение в теоретическую лингвистику. —М., 1978. —

С. 336—352.

9. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному ас-

пекті. — К., 1988.

10. Вихованець І.Р. У світі граматики. — К., 1987.

Граматика

Запитання. Завдання

1. Дайте визначення частин мови.

2. Які основні критерії виділення частин мови ви знаєте? Розкрийте

зміст кожного критерію.

3. Які допоміжні критерії використовують для визначення слів за ча-

стинами мови?

4. У чому полягає проблема провідного критерію?

5. Чи можна один і той самий критерій використовувати як провід-

ний для класифікації слів за частинами мови в різних мовах? Обгрунтуйте

свою відповідь.

6. Де зародилося вчення про частини мови?

7. Звідки бере свій початок європейська традиція класифікації слів

за частинами мови?

8. Що розуміли під частинами мови в Давній Греції?

9. Чим різниться класифікація частин мови В.В. Виноградова від тра-

диційної?

10. Чи можливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мо-

ви? Обґрунтуйте свою відповідь.

11. У чому полягає специфіка частин мови в різних мовах світу?

12. Охарактеризуйте частини мови, вказуючи на їх основні ознаки.

4.5. Словосполучення і речення

Поняття словосполучення.

Типи словосполучень

Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних

синтаксичним зв'язком.

Наприклад: студентські збори, зустріч товариша, по-

літ на Місяць, співати весело, хлопці та дівчата; новий,

гарний і дешевий; англ. high building "велика будівля",

students' answers "відповіді студентів", to be in love (with

smb.) "кохати" (буквально: бути в коханні), to speak loudly

"говорити голосно", нім. deutsche Sprache "німецька мо-

ва", Ball spielen "грати у м'яча", Drang nach Osten "натиск

на Схід".

Словосполучення є предметом синтагматичного син-

таксису, який вивчає валентність слова, способи її реалі-

зації та виражені в словосполученнях синтаксичні від-

ношення.

Валентність (від лат. valentia "сила") — здатність сло-

ва вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами. Сло-

ва можуть бути авалентними (світає), одновалентними (си-

дить, спить — хто?), двовалентними (їсть — хто? що?),

тривалентними (присвятив — хто? що? кому?), чотирива-

лентними (нагородив — хто? кого? чим? за що?) тощо. Як

бачимо, слова відкривають "вакантні місця" (порожні клі-

тинки), які необхідно заповнити іншими словами. Слова,

що заповнюють ці "вакантні місця", називають актантами.

Крім актантів, є поширювачі, які не зумовлені валентними

властивостями слова. Наприклад: Він довго спав на дивані

у передпокої. Тут слова довго, на дивані, в передпокої відно-

сяться до слова спав, але їхні синтаксичні позиції не ви-

кликані валентністю дієслова спати. Це так звані вільні

поширювачі, які називають сирконстантами.

У мовознавстві поки що немає єдності щодо розуміння

словосполучення: вчені дають неоднакове його визначен-

ня. Різними є погляди й на те, чи словосполучення вичле-

няються тільки з речення, чи вони існують і поза речення-

ми. Очевидно, є підстави погодитися з російським мово-

знавцем В.І. Кодуховим, який уважає, що словосполучен-

ня є частиною речення, але воно існує і до речення як

будівельний матеріал.