322 Мовна типологія

терміна морфологічна класифікація мов замість типологіч-

на класифікація мов є невиправданим і недоречним з кіль-

кох причин. По-перше, слово морфологічний асоціюється в

мовознавстві з терміном морфологія, який має значення

"граматичне вчення про слово" і "будова слова", а не мови

в цілому. До речі, деякі мовознавці так і розуміють морфо-

логічну класифікацію: говорячи про морфологічну, або ти-

пологічну, класифікацію, мають на увазі класифікацію мов

на основі морфологічної будови, форми слова. Насправді

типологічна класифікація виходить далеко за межі морфо-

логії. По-друге, останнім часом усе частіше стали розріз-

няти декілька різновидів типологічної класифікації: мор-

фологічну, синтаксичну, фонетичну тощо.

Отже, для того щоб зняти неоднозначність терміна мор-

фологічна класифікація, потрібно користуватися терміном

типологічна класифікація.

Уперше типологічну класифікацію розробили й обґрун-

тували німецькі мовознавці Фрідріх і Август Шлегелі. Фрі-

дріх Шлегель (1772—1829) в 1808 р. опублікував працю

"Про мову і мудрість індійців", у якій звернув увагу на

відмінність у структурах мов і виділив дві групи мов: флек-

тивні .які мають флексії) і нефлективні (які не мають флек-

сій). Його брат Август Шлегель (1767—1845) доопрацю-

вав цю класифікацію і виділив три групи мов: аморфні

(мови без афіксів), афіксальні та флективні. Він також

поділив усі мови на більш ранні (синтетичні) й пізніші

(аналітичні).

Останню крапку над і в цій класифікації поставив

В. Гумбольдт. Знання надзвичайно великої кількості різ-

ноструктурних мов, у тому числі мов американських інді-

анців і народів Полінезії, широкий лінгвістичний круго-

зір дали можливість йому здійснити вичерпну типологіч-

ну класифікацію. Узявши за основу класифікацію А. Шле-

геля, В. Гумбольдт поділив усі мови на чотири типи: ізо-

люючі (кореневі), аглютинативні, інкорпоруючі і флекти-

вні. Ця класифікація не втратила своєї цінності до нашо-

го часу.

Ізолюючі (кореневі) мови

Ізолюючі (кореневі) мови — мови, які не мають афіксів і граматич-

ні значення виражають способом прилягання одних слів до інших

або за допомогою службових слів.

Типологічна класифікація мов 3 2 3

У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звід-

си й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не

має в собі жодних показників свого синтаксичного зв'яз-

ку з іншими словами в реченні. Воно є ніби ізольованим,

звідки другий термін — ізолюючі мови. Основний синтак-

сичний спосіб зв'язку — прилягання. Речення, таким чи-

ном, являє собою певну послідовність незмінних і неподіль-

них на морфеми слів-коренів.

Класичними зразками цього типу мов є писемна дав-

ньокитайська і в'єтнамська. До них також належать і ти-

бетська, бірманська, малайська, тагальська, яванська, ба-

мана, сучасна китайська мова та ін.

Так, наприклад, у китайській мові налічується прибли-

зно 500 коренів. Кожен корінь може мати декілька десят-

ків значень. Один і той самий корінь може означати пре-

дмет, дію, ознаку ознаки тощо. Так, скажімо, лу означає

"орати", "плуг", "віл, яким орють", у — "ворона", "не

мати", "п'ять" і "туман"; ба — "пані", "улюбленець",

"ляпас" і "число З".

Значення визначається інтонацією. Інтонація тональ-

на. Зокрема, в китайській літературній мові є чотири му-

зикальні тони.

Тони китайської мови

f V і

) ' _J

s

I

~\

55

ма

"мама"

Dead...

і

1

II

3 5

ма

"коноплі"

— Killed?

^p| i і

J ^

III IV

214 51

ма

"кінь"

— No!

ма

"сварити,

лаяти"

— Yes!!

Пояснення до таблиці.

На нотному стані показано звучання кожного з чоти-

рьох тонів китайської мови. Під нотним станом римськи-

ми цифрами позначено тони (перший, другий, третій і чет-

вертий). Далі йде графічне, а під ним цифрове позначен-

ня звучання кожного тону. Під цифрами наведено слово

ма з першим (рівним), другим (висхідним), третім (низ-