3 0 0 Граматика

тепер називають членами речення. Лише згодом цей вираз

набув сучасного термінологічного значення, хоч ще довго

частини мови ототожнювали з членами речення.

Уперше частини мови були виділені давньоіндійськи-

ми граматистами Яска і Паніні (V ст. до н.е.), які розріз-

няли в санскриті такі частини мови, як ім'я, дієслово,

прийменник, сполучник і частку. Однак давньоіндійська

теорія не була відомою в Європі. Європейська теорія час-

тин мови йде від Аристотеля (IV ст. до н.е.), який виділив

чотири частини мови: ім'я, дієслово, член (артикль) і спо-

лучник. Остаточно вчення про частини мови сформувало-

ся в александрійській школі (II ст. до н.е.). Аристарх Са-

мофракійський і його учень Діонісій Фракійський уперше

виділили вісім частин мови: ім'я, дієслово, прислівник,

артикль, займенник, прийменник, дієприкметник, сполу-

чник. Прикметник був об'єднаний з іменником в одній

частині мови, бо в давньогрецькій мові вони мали спільну

систему відмінювання. В основу класифікації слів за час-

тинами мови було покладено два принципи: морфологіч-

ний ("Ім'я є відмінюваною частиною мови, ...") і семан-

тичний ("що означає тіло або річ"). Ця система частин мо-

ви була запозичена римськими вченими, які, правда, внес-

ли до неї незначні зміни: з числа частин мови було усунено

артикль, якого немає в латинській мові, а додано вигук.

Пізніше ця класифікація поширилася на всі європей-

ські, а згодом і на інші мови. Так витворилася класифіка-

ція частин мови, яку прийнято називати шкільною і яка

по суті стала універсальною. Граматичні класи слів різ-

них мов намагаються втиснути в наперед вибрану античну

схему, не враховуючи відмінності, які є в різних мовах.

За шкільною класифікацією виділяють десять частин

мови, які поділяють на самостійні (ті, що можуть бути

членами речення) і службові (ті, що виражають відношення

між словами в реченні). До самостійних частин мови на-

лежать іменник, прикметник, числівник, займенник, діє-

слово і прислівник. До службових — прийменник, спо-

лучник, частку й артикль.

Осібно виділяють вигуки, які не можуть бути членами

речення, але можуть самі утворювати речення.

Широко відомою є класифікація частин мови В.В. Ви-

ноградова. На думку цього вченого, частинами мови є тіль-

ки повнозначні слова. В його класифікації виділено чоти-

ри категорії слів: частини мови, модальні слова, частки

мови і вигуки. До частин мови він відносить імена (імен-

Частини мови 3 0 1

ник, прикметник, числівник), займенник, дієслово, при-

слівник і категорію стану. До часток мови, за Виноградо-

вим, належать власне частки, зв'язки, прийменники і спо-

лучники. Графічно ця класифікація має такий вигляд:

Категорії слів

[Частини мови | |Модальні слова Частки мови | |Вигуки

s

яяя2

Імена

\

х

кяа рикм

а

ч

N

Кя числ

займенник

дієслово

прислівник

категорія стану

Частини мови в різних мовах

Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побуду-

вати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в

кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на ча-

стини мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі

частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмін-

ності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мо-

ви. Звичайна для європейських мов схема частин мови не

підходить для багатьох мов Азії, Африки й Америки.

Отже, відмінності в частинах мови різних мов стосу-

ються як самого складу, так і обсягу окремих частин мо-

ви. Якщо основні частини мови — ім'я та дієслово — ви-

діляють в усіх мовах світу, що є відображенням універ-

сальності функціонально-семантичних категорій субстан-

ціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то

в інших частинах мови є значні розбіжності. Так, у де-

яких мовах Північної Америки й Африки не розрізняють

прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють

такі частини мови, як ім'я, куди відносять іменник та

числівник, предикатив, куди входять дієслова і прикмет-