4. Головач а. В. Статистика – к., Вища школа., 1995., с. 312-338.

1. Поняття собівартості продукції і завдання статистики

Собівартість продукції – це вартісний вираз спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, матеріалів, палива, електроенергії, зношення основних фондів) та затрат, пов’язаних з використанням живої праці(заробітна плата робітників і службовців; відрахування на соціальне страхування). Розрізняють виробничу і повну собівартість.

• Виробнича собівартість (фабрично-заводська) об’єднує затрати, пов’язані з процесом виробництва продукції.

• Повна собівартість (реалізації) включає до свого складу виробничу собівартість і позавиробничі витрати (які пов’язані із зберіганням і реалізацією продукції).

Важливим завданням статистики собівартості продукції є:

• забезпечення правильного обчислення рівня собівартості продукції;

• систематичне спостереження за виконанням плану по собівартості продукції;

• вивчення структури собівартості за видами затрат і виявлення впливу зміни структури на динаміку собівартості продукції;

• аналіз факторів, що впливають на рівень і динаміку собівартості продукції, виявлення резервів подальшого її зниження.

2. Статистичне вивчення структури витрат на виробництво продукції

Склад собівартості продукції вивчають за допомогою двох видів класифікації витрат: за економічними елементами і статтями калькуляції.

При вивченні затрат за економічними елементами не береться до уваги те, де і з якою метою витрачається той чи інший вид ресурсів, важливо, щоб затрати підприємства були однорідні за економічним змістом.

Класифікація затрат за економічними елементами є єдиною і обов’язковою для всіх виробничих підприємств.

Вона включає:

• сировину і основні матеріали (за вирахуванням поворотних відходів);

• покупні вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру;

• допоміжні матеріали;

• паливо із сторони;

• заробітна плата основна і додаткова;

• відрахування на соціальне страхування;

• амортизація основних фондів;

• інші грошові витрати.

Класифікацію витрат за економічними елементами називають кошторисом витрат на виробництво.

Вивчення структури собівартості за економічними елементами дає можливість визначити роль окремих елементів у загальних витратах, виявити резерви зниження собівартості за рахунок змін у співвідношеннях між речовою і живою працею.

На практиці важливе значення має виявлення витрат залежно від місця їх виникнення і конкретної форми виробничого використання; знати, яка частина витрат припадає на основне і допоміжне виробництво, на управління. Одержати такі дані можна за рахунок групування затрат за статтями калькуляції, згідно з якою виділяються такі групи затрат:

1. сировина і матеріали;

2. зворотні відходи (віднімаються);

3. покупні вироби, напівфабрикати і послуги підприємств;

4. паливо та енергія на технологічні цілі;

5. основна заробітна плата виробничих робітників;

6. додаткова заробітна плата виробничих робітників;

7. відрахування на соціальне страхування;

8. витрати на підготовку і освоєння виробництва;

9. витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

10. цехові витрати;

11. загальнозаводські витрати;

12. втрати від браку;

13. інші виробничі витрати;

14. позавиробничі витрати.

Суть цієї класифікації полягає в тому, що всі витрати групуються за ознакою спільності їх виробничого призначення.

Структура собівартості за статтями калькуляції відбиває співвідношення затрат у повній собівартості: що витрачено, куди витрачено і на які цілі спрямовано кошти.

За характером участі у виробничому процесі витрати підприємства поділяють на основні і накладні.

• Основні витрати – безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції.

• Накладні витрати – пов'язані з управлінням, організацією, технічною підготовкою і обслуговуванням виробництва.

За способом відношення витрат на собівартість окремих виробів їх поділяють на прямі і непрямі.

• Прямі витрати – безпосередньо пов'язані з виготовленням певних виробів і включаються у собівартість продукції прямим рахунком (витрати на сировину і матеріали).

• Непрямі витрати розподіляються між окремими видами продукції умовно, пропорційно будь-якому виду прямих витрат ( загальноцехові, загальнозаводські, позавиробничі витрати).

Залежно від обсягу виробництва витрати поділяються на змінні і умовно – постійні .

• Змінні витрати зростають або зменшуються в абсолютній сумі залежно від обсягу виробництва (затрати на сировину, основні матеріали , заробітна плата виробничих робітників)

• Умовно – постійні не залежать, або мало залежать, від зміни обсягів виробництва ( заробітна плата апарату управління, амортизаційні відрахування, витрати на охорону праці)