2. Показники природного і механічного руху населення

Розрізняють природній і механічний види руху населення.

• Природній рух населення (відтворення) – це процес зміни одного покоління другим внаслідок народжуваності і смертності.

• Механічний рух населення (міграція) – переміщення населення по території з одних населених пунктів в інші.

Інтенсивність відтворення населення характеризується відносними показниками, які називаються демографічними коефіцієнтами. Основними з них є коефіцієнт народжуваності, коефіцієнт смертності і коефіцієнт природного приросту населення. Зазначені демографічні коефіцієнти можуть бути загальними, частковими (спеціалізованими) і стандартизованими.

• Загальний коефіцієнт народжуваності обчислюють як відношення кількості дітей, народжених живими протягом року, до середньорічної чисельності населення:

,

де N –кількість народжених за рік;

S – середньорічна чисельність населення

• Загальний коефіцієнт смертності визначають як відношення кількості померлих у поточному році до середньорічної чисельності населення:

,

де M – кількість померлих за рік.

• Коефіцієнт життєвості населення – це відношення кількості народжених протягом року до кількості померлих у тому самому році. Цей показник визначають у процентах за такою формулою:

.

• Коефіцієнт природного приросту населення – це відношення абсолютної величини природного приросту населення до середньої чисельності населення:

, або .

Величина загальних демографічних коефіцієнтів залежить від статевого і вікового складу населення, сімейного стану осіб шлюбного віку, місця проживання, професій. Щоб вивчити вплив особливостей відповідної групи населення на рівень народжуваності і смертності, використовують часткові або спеціалізовані коефіцієнти. Їх обчислюють для окремих груп населення. При цьому можна виділити групи за соціальним положенням, статтю, віком, сімейним станом, місцем проживання, характером і родом занять, національністю і т. д.

• Спеціалізований коефіцієнт народжуваності (плодючості, фертильності) обчислюють як відношення кількості народжених до кількості всіх жінок у фертильному віці (від 15 до 49 років).

• Брутто-коефіцієнт відтворення населення (інтегральна величина вікових коефіцієнтів народжуваності) обчислюють як середню кількість нащадків жіночої статі певного покоління жінок (тобто жінок відповідного року народження) з розрахунку на 1 жінку при умові, що вони народилися живими, зважену на вікові коефіцієнти народжуваності:

,

де d_f – частка дівчаток у кількості дітей, народжених живими;

f_i - вікові коефіцієнти народжуваності.

• Нетто – коефіцієнт відтворення населення – це узагальнюючий показник, що характеризує можливості відтворення населення. Він становить середню кількість дівчаток, яких жінка народила за все її життя і які дожили до віку, в якому була жінка при народженні кожної з цих дівчаток.

Коли б кожна тисяча жінок залишила після себе у середньому тисячу жінок, які дожили до віку матері, в якому вони були народжені, то нетто – коефіцієнт відтворення населення дорівнював би одиниці. Якщо коефіцієнт менший за одиницю, то він характеризує звуження бази відтворення населення, а якщо більший – то розширення.

Смертність населення також пов’язана з віковою структурою населення. Найбільш висока вона у ранньому дитячому віці ( до 1 року) і в старому віці. Тому не можна обмежуватися загальними коефіцієнтами смертності, а слід визначити спеціалізовані (тобто для окремих вікових груп) коефіцієнти. Їх обчислюють як відношення кількості осіб, померлих у певному віці, до середньорічної чисельності населення певного віку.

• Стандартизований коефіцієнт смертності є узагальнюючим показником , який характеризує середній рівень смертності при стандартній віковій структурі населення. Якщо вікові показники смертності позначити через К_і , а стандартну частку кожного віку через d_ic то

• Коефіцієнт дитячої смертності – це відношення кількості померлих у віці до 1 року до кількості народжених. Якщо є дані про розподіл померлих дітей за роками народження, цей коефіцієнт обчислюють за формулою Бьока (з розрахунку на 1000 народжених):

,

де - кількість померлих у віці до 1 року з числа народжених у тому році, для якого визначають коефіцієнт дитячої смертності;

- кількість померлих у поточному році у віці до 1 року з числа народжених у минулому році;

- кількість померлих у віці до 1 року у минулому році з числа народжених у тому самому році;

N₀ – кількість народжених у тому році, для якого визначають коефіцієнт дитячої смертності;

N₁ – кількість народжених у минулому році.

Якщо немає даних про розподіл померлих дітей до 1 року за роком народження, коефіцієнт дитячої смертності приблизно визначають як відношення кількості померлих дітей (m) до суми двох третин кількості народжених у поточному році (N) і однієї третини кількості народжених у минулому році (N₁) тобто за формулою Ратса:

.

До показників відтворення населення належать коефіцієнти шлюбу і розлучень.

• Загальний коефіцієнт шлюбу – це відношення кількості зареєстрованих шлюбів за рік до середньорічної чисельності населення. На величину цього показника впливає статева і вікова структура населення. В зв’язку з цим поряд із загальними коефіцієнтами шлюбу обчислюють спеціалізовані коефіцієнти шлюбу окремо для чоловіків і жінок за відповідними групами шлюбного віку.

• Загальні і спеціалізовані коефіцієнти розлучення визначають як відношення зареєстрованих розлучень за рік до середньорічної чисельності населення в цілому або за відповідними віковими групами.

Життєвий рівень населення характеризує тривалість життя. Під очікуваною середньою тривалістю життя розуміють кількість років, яку в середньому належить прожити певному поколінню народжених, якщо припустити, що протягом всього життя цього покоління при переході його з одного віку в інший смертність дорівнюватиме сучасному рівню смертності населення в окремих вікових групах.

Показники очікуваної тривалості життя при народженні та очікуваної тривалості життя при досягненні відповідного віку (кількість років дожиття) визначають за допомогою таблиць смертності і середньої тривалості життя населення.

Чисельність, структура і розміщення населення на окремих територіях залежать не тільки від природного, а й від механічного руху населення.

• Міграція – це процес переміщення людей через межі території країни, регіону, області або населеного пункту. Розрізняють внутрішню (переміщення населення всередині країни) і зовнішню (переміщення з однієї країни в іншу) міграцію.

• Міграція наявного населення – переміщення людей, здійснюється без зміни постійного місця проживання.

• Міграція постійного населення – переміщення людей, пов’язане із зміною постійного місця проживання.

• Маятникова (човникова) міграція - безперервне переміщення населення від місця проживання до місця роботи і навпаки.

Основними абсолютними показниками міграції населення є кількість осіб, які прибули у певну місцевість, і кількість осіб, які вибули з цієї місцевості.

• Механічний приріст (зменшення) населення – це різниця між кількістю населення, яке прибуло, і кількістю населення, яке вибуло.

• Коефіцієнт прибуття обчислюють як кількість осіб, що прибули, з розрахунку на 1000 чоловік середньої чисельності населення певної місцевості.

• Коефіцієнт вибуття – кількість осіб, які вибули, в розрахунку на 1000 чоловік середньої чисельності населення певної місцевості.

• Коефіцієнт міграції (механічного приросту населення) – узагальнюючий показник інтенсивності міграції, обчислюють за формулою:

,

де П – кількість населення, що прибуло;

В – кількість населення ,що вибуло;

S – середньорічна чисельність населення.

• Загальний коефіцієнт приросту населення визначають як відношення загального приросту (природного і механічного) до середньорічної чисельності населення:

,

де (N-M) – природній приріст населення;

(П-В)– механічний приріст населення.