Митна політика та митна справа: до питання термінології

Проблема ефективної організації митних відносин в нашій країні є однією з найважливіших проблем в забезпеченні захисту національних інтересів і національної безпеки України. Ще тільки після проголошення Декларації про державний суверенітет України, прийнятої Верховною Радою України 16 липня 1990 року, коли Україна ще перебувала у складі СРСР, але в ній вже зазначалося, що Верховна Рада проголошує державний суверенітет України, як верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах, виникла проблема запровадження в Україні власної митної справи [1]. Це зобов’язувало органи державної влади підготувати і прийняти відповідне законодавство для встановлення й регулювання митних відносин. Першим законодавчим актом, який приймався для даної мети, Закон України "Про митну справу" 25 червня 1991 року, стаття перша якого передбачала те, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу. Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної й зовніш­ньоекономічної діяльності України [2]. 12 грудня 1991 року було прийнято Митний Кодекс України, в статті першій якого зазначалось, що митна справа в Україні розвивається в напрямку гармонізації і уніфікації із загальноприйнятими у міжнародній практиці нормами й стандартами [3]. Тобто це вказувало на перспективи розвитку митного законодавства, його імплементацію правилами й стандартами, визначеними в країнах із розвиненою демократією. Через десять з половиною років Верховна рада прийняла нову редакцію Митного кодексу України, в якому передбачалось на більш високому рівні регулювання відносин щодо переміщення через митний кордон України та її митну територію товарів (предметів) та визначалися відповідні поняття і категорії [4]. Однак деякі помилки щодо їх визначення з Митного кодексу 1991 року були перенесені в цей правовий документ, а пізніше і в нову редакцію Митного кодексу України 2012 року [5].

Зовнішньоекономічні відносини продовжують розвиватися. Держава Україна вступила до Світової організації торгівлі. Це в свою чергу об’єктивізувало необхідність прийняття нової редакції Митного кодексу України. Кодекс було прийнято і направлено Президенту України для підписання. 

Однак в тексті даного документа Президент віднайшов негаразди і направив законопроект на доопрацювання. 13 березня 2012 Митний кодекс України в новій редакції було прийнято законодавцем з пропозиціями Президента. Через місяць після офіційного опубліку­вання новий Митний кодекс України набере чинності. Тобто, якщо в квітні Президент України підпише зміни до Митного кодексу України і його офіційно опублікують – Митний кодекс України набере чинності з 1 червня 2012 року.

У митному законодавстві викладено чимало різних понять, для визначення яких застосовуються різні терміни, такі, наприклад, як "митна справа", "митна політика", "митне законодавство" тощо. При чому дехто з авторів, що досліджували проблеми митного права в ході аналізу пробував їх зіставляти з метою досягнення ефективності визначення цих понять. Так, Б.А.Кормич, розглядаючи співвідношення митної політики і митної справи прийшов до висновку, що воно базується на схемі "загальне" і "спеціальне" [6, с. 7]. Як на мене, тут не зовсім вірно вибрані поняття для співставлення. Адже співставлено митну політику, як явище, яке характеризує державну волю, як складову зовнішньоекономічної політики з інструментом її реалізації.

Тут слід було б протипоставити два інші поняття: "митні відносини" і "митну справу". Митні відносини (загальне), митна справа дійсно в цих відносинах є спеціальним.

Яка роль відводиться митній політиці? Зазначений вище автор формулює митну політику як складову внутрішньої і зовнішньої політики, що визначає зміст діяльності держави та її компетентних органів в сфері регулювання зовнішньоеконономічних відносин і має на меті захист національних інтересів, національної безпеки та економічного суверенітету держави. Таким чином, із даної дефініції випливає, що митна політика не є змістом митних відносин, а лише їх визначає. Тобто вона не торкається конкретики відносин, а лише вказує на напрями їх розвитку.

Чи мають право на існування в термінологічному їх значенні "митні відносини"? Професор К.К.Сандровський вважав, що "об’єктом митного права є все те, з приводу чого суб’єкти цього права вступають у відносини між собою на основі і для виконання прийнятої у даній державі системи правових норм, що стосуються митних питань" [7, с. 37]. Об’єктом митного права є відносини, адже право регулює відповідні суспільні відносини. Не здійснюючи глибокого аналізу наведеної вище дефініції, все ж зазначимо, що К.К.Сандровсь­кий для обґрунтування існування самостійності митного права, як галузі права, наводить системотворчі фактори. Це своєрідність даної сукупності норм, специфіка "суб’єкта і об’єкта правового регулювання в області митних правовідносин", обширний об’єм нормативного матеріалу і політико-економічна потреба і заінтересованість суспільст­ва в підвищенні правового регулювання зовнішньоекономічних зв’язків України, в тому числі засобами митного права [7, с. 36].

Однак слід нагадати, що основними критеріями вважати галузь права за самостійну є самостійність предмета правового регулювання, тобто однорідних суспільних відносин [8], а також наявність власного методу регулювання, тобто засобів регулювання. Ні самостійності предмета регулювання, ні самостійності метода в регулюванні митних відносин не спостерігається.

Однак є підстави виділити митні відносини як спеціальне по відношенню до загального, тобто відносин адміністративно-правових. Митні відносини – частина адміністративно-правових відносин, які формуються для забезпечення державних заходів митної справи. Закономірно в цьому випадку говорити не про митне право як галузь права, а митне право як підгалузь адміністративного права. Митні відносини це також реалізація митної політики України як складової частини внутрішньої й зовнішньої політики держави [9, с. 21].

Аналізуючи положення Митного кодексу 2012 року знаходимо, що законодавець дає визначення митної справи і вважає що це "Установленi порядок i умови перемiщення товарiв через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, справляння митних платежiв, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил та iншi заходи, спрямованi на реалiзацiю митної полiтики України та пiдвищення митної безпеки". Але ж за українською мовою "справа" це робота, діяльність тощо. Ніяк не можна назвати її встановленим порядком переміщення товарів тому, що це митний режим у загальному його значенні. Те ж саме можна стазати про умови переміщення як складову певних митних режимів. На це неодноразово зверталася увага українських вчених.

Немає єдиного підходу і до поняття митної політики. Більшість вчених, з одного боку, вважають, що це система заходів, правил, процедур, з іншого боку – як функція, механізм регулювання, із третього – як комплекс напрямків, стратегічну лінію тощо [10]. Спираючись на ці підходи в Митному кодексі 2012 р. митна політика визначається як "система цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави, спрямованих на забезпечення національних митних інтересів та безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі та захист внутрішнього ринку, розвиток національної економіки та її інтеграцію до світової економіки, наповнення державного бюджету, які реалізуються через:

1) механізми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

2) участь у митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних угодах (конвенціях) з митних питань;

3) встановлення порядку переміщення товарів через митний кордон України та здійснення їх митного контролю;

4) законодавство України з питань митної справи".

Дане в новому кодексі визначення значно відрізняється від того, яке було в однойменному правовому акті 2002 року. Адже найголов­нішим тут є те, що в першу чергу виділяється спрямування відношення держави на забезпечення національних митних інтересів та безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі та захист внутрішнього ринку, розвиток національної економіки та її інтеграцію до світової економіки, наповнення державного бюджету.

Потрібно зазначити, що вітчизняні вчені вже давно звернули увагу на проблему поняття "митна політика" і дають достатньо, на наш погляд, аргументоване його визначення. 

Так, як вже вказувалося вище, Б.А. Кормич дає визначення митної політики, а також не без підставно вважає, що в основі виконання державою будь-якої зі своїх функцій знаходиться політичне рішення, прийняття якого покладено на спеціально уповноважені органи держави. Після цього політичне рішення формально закріп­ляється у певних правових нормах і реалізується за допомогою існую­чих у державі засобів впливу [6, с. 9]. Однак ототожнювання митної політики з державною політикою щодо регулювання зовнішньоеко­номічних відносин є помилковим. І не можна його пояснити, як це робить автор роботи, що цитується, ні зникненням державної моно­полії зовнішньої торгівлі, ні появою поряд із державою інших суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, ні відмиранням функції держави з управління зовнішньоекономічними відносинами та заміна її функцією регулювання.

З цього приводу слід зазначити, що митна політика держави пов’язується не тільки з політикою зовнішньоекономічної діяльності, але і з виконанням інших державних функцій. У відповідності до статей 16 та 17 Конституції України на державу покладаються завдання та функції забезпечення економічної та екологічної безпеки, захисту суверенітету України, територіальної цілісності й недотор­каності. Усе це є складовою частиною внутрішньої й зовнішньої політики держави, а також митної політики. Не можна пов’язувати митну політику лише із зовнішньоекономічною діяльністю держави. Є цілий комплекс відносин, які пов’язані з митною політикою, складають її сутність і зміст.

Причому, якщо ми беремо вектор митної політики як еконо­мічний захист нашої держави від іноземного виробника та екологіч­ний захист, тоді на перше місце у визначенні митної політики виступає складова зовнішньої політики. 

Даючи коротке визначення поняття митної політики, можна констатувати, що митна політика – це складова зовнішньої й внут­рішньої політики держави, яка визначає відношення держави та її компетентних органів до захисту національних економічних і еколо­гічних інтересів та регулювання зовнішньоекономічних відносин шляхом встановлення тарифних і нетарифних заходів при переміщенні через митний кордон України товарів та інших цінностей.

Література:

1. Декларація про державний суверенітет України: Постанова Верховною Радою України 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 31. – Ст. 429.

2. Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 44. – Ст. 575.

3. Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 16. – Ст. 203.

4. Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 38-39. – Ст. 288.

5. Про внесення змін до Митного кодексу України та інших законодавчих актів України: Законопроект N 8130-д від 04.03.2011.

6. Кормич Б.А. Державно-правовий механізм митної політики України. Автореф.канд.дис / Б.А. Кормич – Одеса: 2000. – 20 с.

7. Садровский К.К.Таможенное право в Украине. Национальное и международное / К.К. Садровский. – К.: Вентури. – 2000. – 208 с.

8. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: Юриздат. 1981. – Т. 1.

9. Таможенное право / Под ред. А.Ф.Ноздрачова.-М.: Юристь, 1998. – 380 с.

10. Актуальные проблемы совершенствования таможенной политики: Материалы заседания "круглого стола" 14 декабря 1995 г. – М., 1996.

О.Ю. Горбунова кандидат юридичних наук, викладач кафедри адміністративної діяльності НАВС