5. Освітні правовідносини є багатоетапними, багатосторонніми та різноманітними за складом.

Суб’єктами педагогічних правовідносин постають, з одного боку – особи, які реалізують право на освіту, здобувають освіту та є вихованцями, учнями, студентами, курсантами, екстернами, інтернами, клінічними ординаторами, аспірантами, ад’юнктами, здобувачами, докторантами тощо (для позначення відповідного статусу ми використовуватиме як узагальнюючий термін "здобувачі освіти"), з іншого боку – педагогічні, науково-педагогічні, наукові працівники (для позначення відповідного статусу ми використовуватиме як узагальнюючий термін "педагоги"). Статус освітян, зокрема, педагогічних працівників, лише певною мірою схожий зі статусом державного службовця та посадової особи. Порядок набуття статусу відрізняється від передбаченого трудовим правом порядку набуття статусу найманого працівника. Він передбачає наявність освітнього цензу, репутаційного цензу, обов’язкові періодичні процедури професійної атестації, підвищення кваліфікації, додаткові підстави дисциплінарної відповідальності тощо. Статус освітянина відрізняється також і від статусу особи, що надає цивільно-правові освітні послуги, оскільки сам освітянин не пов’язаний договірними зобов’язаннями зі здобувачами освіти.

Статус здобувача освіти відрізняється від статусу будь-якої фізичної особи – замовника інших послуг, оскільки: досягнення кінцевого результату прямо залежить від його цілеспрямованої діяльності (а також від непідконтрольних йому його власних здібностей!); якість освітніх послуг (а певною мірою – і здібності здобувача освіти) не можуть бути об’єктивно оцінені до споживання цих послуг. І знов-таки інститут правосуб’єктності здобувачів освіти та його елементи не співпадають за змістом та обсягом з інститутами правосуб’єктності конституційного, цивільного, трудового, адміністративного права тощо.

Суб’єктами освітніх правовідносин, крім вищезазначених суб’єктів педагогічних відносин, слід визнати: батьків учнів (інших законних представників); навчальні заклади; засновників навчальних закладів; органи управління освітою; органи управління навчальним закладом; працівників навчальних закладів (крім педагогічних працівників ще й адміністративних працівників, фахівців-методистів, навчальний та технічний допоміжний персонал), керівників навчального закладу чи його структурного підрозділу, трудовий (педагогічний і адміністративний) колектив навчального закладу; громадські організації, що діють в освітній сфері; держава як суб’єкт визначення та здійснення освітньої політики тощо.

Мажорантами (основними учасниками) освітніх правовідносин, крім здобувачів освіти та педагогів, слід визнати навчальні заклади. Статус останніх має специфічні ознаки, що відрізняють його від статусу державних (комунальних, муніципальних) підприємств, установ, органів, громадських організацій, приватних юридичних осіб. Статус навчального закладу зазнає вплив адміністративного права, оскільки передбачає складний ліцензійний та акредитаційний порядок набуття статусу навчального закладу, наявність владних повноважень щодо інших учасників освітніх правовідносин. Також він зазнає впливу цивільного та господарського права, оскільки передбачає можливість участі у цивільному та господарському обороті.

Об’єктом педагогічних правовідносин можна визнати зміст освіти, тобто систему знань / умінь / компетенцій / переконань / поглядів / цінностей / навичок / досвіду / здібностей (усе це можна спробувати схарактеризувати як елементи культури), які засвоюються / формуються / розвиваються / інтеріоризуються учнями (усе це можна визначити як здобуваються).

Об’єктом освітніх правовідносин (крім зазначених педагогічних) можуть бути: участь у конкурсі щодо вступу до навчального закладу; прийом/переведення/поновлення/ відрахування з/до навчального закладу; державне визнання (атестація/оцінювання) здобутого освітнього рівня; отримання документа про здобутий освітній рівень тощо. Заслуговує на увагу позиція Д.А. Ягофарова, який об’єктом освітніх правовідносин визнає також "умови, що забезпечують якість та ефективність освітнього процесу" [2].

Фактичним змістом педагогічних освітніх правовідносин постає діяльність виховання, викладання, наукового керівництва, наукового консультування (використовуватиме як узагальнюючий термін викладання), яку здійснюють педагоги, та діяльність учіння (будемо використовувати цей термін як узагальнюючий), яку здійснюють здобувачі освіти. Фактичним змістом інших освітніх відносин можуть бути діяльність з подання заяв та документів для вступу (участі у конкурсі для вступу) до навчального закладу, з реєстрації вступників, щодо зовнішнього незалежного тестування, з прийняття та складання вступних випробувань або державних екзаменів, з обговорення та схвалення навчальних програм дисциплін, навчальних планів здобувачів освіти, планів роботи педагогів, навчальних закладів та його структурних підрозділів та контролю за ними тощо. Дискусійним постає питання про інтерпретацію таких фактичних відносин: щодо відрахування з навчального закладу, вжиття заходів до порушників навчальної дисципліни.

Освітні правовідносини є багатоетапними. Для здобувача освіти освітні відносини включають стадію вступу до навчального закладу, центральну стадію освітньої діяльності, стадію атестації здобутого освітнього рівня. Факультативними стадіями для замовника освітніх послуг можна назвати стадію підписання остаточного договору, стадію сплати за освітні послуги, стадію отримання додаткових освітніх послуг, стадію участі у роботі самоуправління навчального закладу, стадії переведення, поновлення, відрахування тощо. Інші суб’єкти освітніх правовідносин вступають в інші стадії з іншим складом правовідносин.

Освітні правовідносини є багатосторонніми – навіть для особи, що здобуває освіту, контрагентами у правовідносинах виступають навчальний заклад (в особі керівника), різні педагогічні (науково-педагогічні) працівники, а також інший персонал навчального закладу, батьки (законні представники), інші фізичні або юридичні особи, які оплачують освітні послуги, органи самоуправління тощо. Як зазначає В.В. Спаська, "через об’єктивну необхідність активної, усвідомленої та цілеспрямованої участі в освітньому процесі осіб, що здобувають освіту, батьки малолітніх учнів також є його учасниками і, отже, учасниками освітніх відносин" [5]. Інша російська дослідниця О.А. Киримова слушно зауважує: освітні відносини "виникають тільки за участю освітньої установи. Якщо вони оформляються безпосередньо, обминаючи освітню установу, то стають предметом іншої галузі права. Прикладом можуть служити послуги репетиторства, що підпадають під регулювання цивільно-правових норм" [6].

Таким чином, на роль предмета освітнього права як самостійної галузі претендують: відносини у сфері освіти, відносини у системі освіти, освітні відносини та педагогічні відносини. Ми робимо висновок, що відносини у сфері освіти є неоднорідними та не можуть у всьому обсязі претендувати на роль предмета самостійної галузі права. Відносини у системі освіти володіють певними ознаками однорід­ності (їх пов’язує об’єкт та певною мірою суб’єктний склад, але вони відрізняються за юридичним змістом). В обсязі відносин у системі освіти можна виокремити так звані освітні відносини, які можна визнати однорідними за своїм об’єктом, суб’єктним складом. Ще більш однорідними (зокрема, за юридичним змістом) виглядають педагогічні відносини, проте їх слід визнати лише одним з етапів освітніх правовідносин, до того ж унормованих у більшій частині підзаконними актами. Отже, саме освітні правовідносини небезпідставно претендують на визнання в якості предмета окремої галузі права.

Це дозволяє активізувати дискусії з приводу конвенціонального визнання освітнього права як самостійної галузі права, що відповідає сучасній тенденції відособлення нових галузей права зі вже визнаних. Визнання галузі освітнього права дозволить прискорити процеси наукового обґрунтування її принципів, новелізації інститутів та норм, що у свою чергу сприятиме розв’язанню нагальних проблем освіти та більш ефективній реалізації освітніх потреб та права на освіту.

Література:

1. Класифікатор галузей законодавства України, затверджений наказом Міністерства Юстиції України від 02.06.2004 № 43/5.

2. Ягофаров Д.А. Образовательное нормотворчество и образовательные правоотношения в механизме правового регулирования отношений в сфере образования (теоретико-правовой аспект) / Д.А. Ягофаров // Право и образование. 2006. – № 4. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.lexed. ru/pravo/journ/0406/yagofarov.doc

3. Твердова Т.В. Правоотношения по оказанию образовательных услуг: за-метки о некоторых особенностях / Т.В. Твердова // Право и образование. 2008. – № 2. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.lexed.ru /pravo/journ/0208/tverdova.doc

4. Введение в теорию образовательного права. / Сырых В.М. – М.: Готика, 2002. – 340 с.

5. Спасская В.В. Содержание образовательного правоотношения / В.В. Спасская // Право и образование. 2006. – № 6. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.lexed.ru/pravo/journ/0606/spasskaya20066.doc

6. Шкатулла В.И. Образовательное право : учебник для вузов / В.И. Шкатулла. – М.: Норма–инфра, 2001. – 688 с.

7. Киримова Е.А. Об образовательном праве / Е.А. Киримова // Право и образование. 2005. – № 4. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http:// www.lexed.ru/pravo/journ/0405/kirimova.doc

С.В. Ворушило кандидат юридичних наук, викладач кафедри організації служби та дізнання в підрозділах ДАІ факультету безпеки дорожнього руху  Донецького юридичного інституту МВС України