Поняття продовольчої безпеки україни

Поняття продовольчої безпеки досить глибоко досліджувалося вітчизняними та зарубіжними вченими-економістами. Аналіз економіч­ної літератури з цього питання свідчить, що на сьогодні залишається спірним питання можливості визначення продовольчої безпеки на національному (регіональному) рівнях. Так, деякі вчені розглядають продовольчу безпеку виключно на міжнародному рівні [1]. Ряд зарубіжних авторів-економістів зводять визначення продовольчої безпеки до права та можливості окремої людини отримати доступ до необхідної кількості продовольчих ресурсів [2]. Більшість вітчизняних представників економічної науки схиляються до визначення продоволь­чої безпеки як можливості держави задовольнити продовольчі потреби населення та убезпечити його від голоду та недоїдання [3].

Дещо відмінним від загальноприйнятого розуміння продовольчої безпеки в економічних наукових колах є визначення, запропоноване А.А. Бабенком − "продовольча безпека, перш за все, є важливим складовим елементом національної державної безпеки і в цій якості характеризує економічну стійкість і політичну незалежність існуючої системи, її здатність забезпечувати первинні потреби своїх громадян без втрат національно-державних інтересів" [4].

В Україні продовольча безпека як економічна категорія найбільш повно була досліджена у монографії О.І. Гойчук "Продовольча безпека". Так, автор наводить визначення національної продовольчої безпеки як гарантованої здатності держави "на принципах самозабезпечення основними базовими продуктами та їх економічної та фізичної доступності, незалежно від зовнішніх та внутрішніх загроз, задовольняти потреби населення в особі кожного громадянина продуктами харчування в необхідному обсязі, асортименті і якості на рівні, що забезпечує здоров’я та розвиток особи". Автор також прийшла до висновку, що досліджуване поняття має багаторівневу системну структуру та наводить її за критеріями поставлених цілей на різних рівнях та широти людської спільноти. Так, науковець виділяє наступні рівні продовольчої безпеки: 

1) глобальний; 

2) субрегіональний; 

3) міждержавний (міжнаціональний); 

4) державний (національний); 

5) місцевий (регіональний);

6) групи населення (з різним рівнем доходів);

7) сім’я (домашнє господарство). 

На кожному з названих рівнів, на думку автора, продовольча безпека як система отримує нові якості, яких не мають її складові і кожна з яких також має свою структуру і логіку розвитку [5, с. 18-27].

Національна продовольча безпека раніше не була об’єктом ґрунтовних наукових досліджень вчених-правників. Перші наукові дослідження у цій сфері були започатковані В.І. Курилом. Вченим спільно з О.І. Гойчук було запропоновано національну продовольчу безпеку розглядати "як гарантовану здатність держави на принципах самозабезпечення основними харчовими продуктами та їх економічної і фізичної доступності, незалежно від впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, задовольняти потреби населення, в особі кожного громадянина, продуктами харчування в необхідному обсязі, асортименті та якості на рівні, що забезпечує його здоров’я та інтелектуальний розвиток" [6, с. 3].

Особливу увагу у запропонованій дефініції слід звернути на визначення ролі держави у гарантуванні продовольчої безпеки. В.І. Курило слушно вказує на її провідну участь у цьому процесі. На нашу думку, справедливість такого твердження також обґрунтовується видом правових норм, що регулюють сферу продовольчої безпеки та за своєю імперативною природою здатні її забезпечити – норм публічного права.

Як зазначають зарубіжні фахівці, сьогодні у міжнародних документах наведено більше 200 визначень продовольчої безпеки.

Продовольча безпека як концепція виникла у міжнародних нормативно-правових актах в середині 1970-х років у ході обговорення міжнародних проблем харчування, що були спричинені тогочасною глобальною продовольчою кризою. На початковому етапі формулювання визначень продовольчої безпеки основну увагу було зосереджено на проблемах з постачання продовольства – від забезпечення доступності і до стабільності цін на основні продукти харчування на міжнародному та національному рівнях.

У Звіті Всесвітньої продовольчої конференції ООН (Рим, 1974 р.), поняття "продовольча безпека" було визначено як "доступність в будь-який час адекватних поставок продовольства в світі на основні продукти харчування, щоб підтримувати постійне розширення споживання продуктів харчування і, щоб компенсувати коливання виробництва і цін". Таким чином, у вищевказаному документі суть поняття продовольчої безпеки зводилася до відсутності (ліквідації) голоду.

Провідну роль у адміністративно-правовому забезпеченні продо­вольчої безпеки відіграють національні нормативно-правові акти, що здійснюють безпосередній правовий вплив на суспільні відносини у процесі виробництва, обміну та споживання продовольства.

Єдине законодавче визначення поняття "продовольча безпека" на сьогодні міститься у п. 2.13. Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", згідно якого продовольча безпека − це "захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності" [85].

Законодавче закріплення визначення поняття "продовольча безпека України" планувалося здійснити Законом України "Про продовольчу безпеку України", проект якого був зареєстрований у Верховній Раді України 07 вересня 2005 р. за № 8098. Однак у подальшому проект був відхилений Парламентом 02 листопада 2005 р. Згідно законопроекту вказану категорію пропонувалося визначати як "захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої держава гарантує фізичну і економічну доступність та якість життєво важливих продуктів харчування населенню згідно з науково обґрунтованими наборами продуктів харчування, підтримує стабільність продовольчого забезпечення населення та забезпечує продовольчу незалежність".

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що на законодавчому рівні поняття "національна продовольча безпека" залишилося неповно закріпленим та недостатньо визначеним.

Література:

1. Політика та розвиток сільського господарства в Україні / [заг.ред. Штефана фон Крамона-Таубаделя, Сергія Зорі, Людвіга Штріве]. – К. : Альфа-Принт, 2001. – 312 с.

2. Druze J., Sen. A. The Political Economy of Hunger. Clarendon Press, Oxford, 1990.

3. Кваша С. М. Зовнішньоекономічна діяльність АПК України : стан, стратегія і тактика розвитку / Сергій Миколайович Кваша. – К. : ЗАТ "НІЧЛАВА", 2000. – 252 с.

4. Бабенко Анатолій Андрійович. Забезпечення продовольчої безпеки України в умовах реформування і регулювання аграрного сектора економіки : автореф. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук : спец. 08.07.02. "Економіка сільського господарства і АПК" / Анатолій Андрійович Бабенко. – Луганськ., 2005. – 20 с.

5. Гойчук О. І. Продовольча безпека : монографія / Гойчук Ольга Іванівна. – Житомир. : Полісся, 2004. − 348 с.

6. Курило В. І. Продовольча безпека та необхідність її правового забезпечення / В. І. Курило, О. І. Гойчук // Адвокат. – 2006. – № 3. – С. 3–5.

7. Про державну підтримку сільського господарства України : закон України, 24 червня 2004 р., № 1877-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 49. – Ст. 527.

Гузьнічак Цезари інспектор поліції,

директор Інституту досліджень

організованої злочинності та тероризму  Вищої школи поліції в м. Щитно (Республіка Польща)