Проблемні питання адміністративного провадження у сфері безпеки дорожнього руху

Адміністративне провадження та діловодство у справах про адміністративні правопорушення є невід’ємним елементом службової діяльності співробітника Державтоінспекції МВС України. Перед нами стоїть завдання визначити та дати юридичну оцінку проблемним моментам у правозастосовній діяльності Державтоінспекції МВС України як з позиції наукової регламентації, так із досвіду практичної діяльності суб’єктів правозастосування у сфері безпеки дорожнього руху, а також розкрити основні шляхи вдосконалення діяльності ДАІ у світлі законодавчих і відомчих нормативних актів.

Окремі аспекти адміністративного провадження у сфері безпеки дорожнього руху були предметом дослідження у роботах таких вчених як: В.Б. Авер’янов, І.Л. Бородін, І.П. Голосніченко, С.М. Гусаров [1], Т.О. Гуржій [2], О.К. Засторожна, Р.А. Калюжний, М.В. Ковалів, Т.О. Коломієць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В Кузьменко, О.Л. Міленін [3], М.А. Микитюк [4], А.О. Нечитайленко, І.В. Панова, А.О. Собакарь, М.М. Стоцька [5], С.М. Тараненко [6], В.К. Шкарупа та інші. 

У чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення можна виділити наступні правові прогалини, що допущені законодавцем у наслідок внесення змін та доповнень до Кодексу, у зв’язку із новими принциповими позиціями Державтоінспекції з приводу притягнення правопорушників норм, правил та стандартів у сфері безпеки дорожнього руху:

1. Ст. 268 КУпАП декларує, що "особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право знайомитися з матеріалами справи", але законодавець чітко не визначив не тільки яким чином процесуально оформлюється факт ознайомлення правопорушника із такими матеріалами (чи необхідно складати певний протокол ознайомлення, або про це необхідно зазначати у протоколі про адміністративне правопорушення), а й термін цієї процесуальної дії. Тобто якщо приймати до уваги, що закон завжди має правозахисну функцію, то фактично правопорушнику законом надається право ознайомленням із матеріалами справи необмежений час. Жодним нормативно-правовим документом не прописані дії посадової особи ДАІ у таких випадках. Виходячи з цього, можна вважати, що теоретично особа, що скоїла правопорушення має можливість ознайомлення із матеріалами справи навіть більше 2–х місяців – тобто порушуючи строк накладання адміністративного стягнення (ст. 38 КУпАП) і як наслідок уникнення відповідальності за вчинене правопорушення. Якщо взяти до порівняння кримінально-процесуальне законодавство, яким така процедура як ознайомлення із матеріалами кримінальної справи передбачена ст. 217-218 КПК України, то можна побачити, що з цього приводу кримінально-процесуальна норма закріплює право слідчого на визначення певного строку ознайомлення із справою, якщо він вважає, що сам обвинувачений або його захисник умисно затягують цю процедуру. Таким чином, необхідним є внесення змін до чинного КУпАП, які стосуються чіткого визначення терміну (строку) ознайомлення із матеріалами адміністративної справи правопорушника або його захисника. На нашу думку, такий термін повинен становити не більше 1 доби. Відмітка про ознайомлення правопорушника із вимогами щодо процедури ознайомлення повинна бути у вигляді його власного підпису у протоколі про адміністративне правопорушення.

2. Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність за перевищення швидкості руху, а саме за ч. 1 ст. 122 КУпАП за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину настає відповідальність у вигляді штрафу. За ч.3 ст.122 КУпАП за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п’ятдесят кілометрів на годину, настає відповідальність у вигляді штрафу або громадських робіт. 

Перед усім необхідно, щоб інспектор ДАІ мав докази самого факту перевищення швидкості. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, а саме пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, законодавчо встановлено, що технічні прилади повинні мати функції відеозапису, фото- і кінозйомки. На сьогодні, ДАІ мають єдиний прилад вимірювання швидкості, якій має функції відеозапису, фото- і кінозйомки, це прилад "ВІЗІР". Але його використання на даний час також викликає багато дискусій з приводу його сертифікації та його знаходженні на озброєнні ДАІ. Прилади типу "Радіс", "Іскра" та "Беркут" фіксують лише швидкість та час, але не фіксують до якого саме транспортного засобу це застосовується. 

3. Неоднозначне тлумачення викликає положення Кодексу, пов’язані з визначенням місця розгляду справ зазначеної категорії.

Так, посадові особи органів ДАІ, що несуть нагляд за дорожнім рухом, при виявленні правопорушень, за які вони, відповідно до ст. 222 Кодексу мають право накладати стягнення з попередніми складанням протоколу, виносять постанови на місці виявлення правопорушення.

При цьому зазначена ситуація породжує в ряді випадків скарги з боку осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності, в частині порушення їх прав, передбачених ст. 268 Кодексу.

На користь обґрунтованості таких претензій свідчить і той факт, що Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає можливість винесення постанови на місці виявлення правопорушення лише щодо осіб, за вчинення яких складання протоколу законом не передбачено.

Відповідно ж до ст. 276 Кодексу справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем їх вчинення, але не "на місці", як це передбачає ст. 258 Кодексу. Крім того, справи можуть розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників у разі вчинення правопорушень, передбачених статтями 121-126, 127-1, -129, ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 130 ст. 139 Кодексу. Такої ж позиції дотримується і Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 11.06.2004 № 11 "Про окремі питання, які виникають при застосуванні судами положень ст. 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення"

4. Згідно вимог ст. 299 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення. Відповідно до ст. 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 307 Кодексу, тобто через 15 днів після вручення постанови про накладення штрафу, а у разі оскарження - не пізніше 15 днів після повідомлення про залишення скарги без задоволення. 

Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Проте, сьогодні мають місце чисельні випадки несвоєчасного надсилання, або не надсилання взагалі зазначених постанов правопорушникам. Про наявність фактів притягнення до адміністративної відповідальності вказані особи дізнаються тільки під час проходження технічного огляду. 

При цьому, працівники ДАІ відмовляють їм у проходженні техогляду з посиланням на ст. 35 Закону України "Про дорожній рух" за рішеннями про накладення адміністративних стягнень, прийнятими ще, наприклад, у грудні 2008 - січні 2009 р.р. та не звернутих до виконання. Зазначене дає підстави зробити висновок, що в органи виконавчої служби відповідні документи щодо примусового стягнення не надходили. Вважаємо, що відмова підрозділів ДАІ в реєстрації ТЗ та проходження техогляду, з посиланням на ст. 34, 35 Закону України "Про дорожній рух" [8], а саме з причини несплати штрафних санкцій, без існування підтвердження, що водій отримав постанову та її направлено на примусове виконання, є незаконною. 

Відповідно до ст. 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження чи опротестування постанови відповідно до статті 291 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Не виконання вимог закону, щодо звернення постанов до примусового виконання призводить до ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах. 

Отже, прибиваючи підсумок, треба зауважити, що правозастосовна діяльність підрозділів ДАІ МВС України ведеться здебільшого із порушеннями законодавства України у сфері безпеки дорожнього руху. Чинниками, що сприяють такому процесу є по-перше, недостатня професійно-кваліфікаційна підготовка співробітників ДАІ при застосуванні ними норм права у сфері БДР; по-друге, грубі умисні порушення законності співробітниками ДАІ МВС України, а також відсутність порозуміння та взаємодії між правоохоронними органами та судами при здійсненні провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху. Не можна не враховувати при визначені причин, що впливають на якість провадження у сфері БДР, відсутність достатньої наукової розробки проблемних питань правозастосування у цій же сфері. 

Література:

1. Адміністративно-правові засади управлінської діяльності державної автомобільної інспекції України щодо забезпечення безпеки дорожнього руху: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / С.М. Гусаров; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2002. – 19 с.

2. Адміністративно-правова кваліфікація порушень водіями механічних транспортних засобів правил керування: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / Т.О. Гуржій; нац. акад. внутр. справ України. – К., 2004. – 18 с.

3. Владні повноваження Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України: проблеми теорії та практики реалізації у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / М.А. Микитюк; Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2008. – 20 с.

4. Правосвідомість учасників дорожнього руху: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 [Електронний ресурс] / О.Л. Міленін; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2001. – 19 с.

5. Провадження в справах про адміністративні проступки у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс]/М.М. Стоцька; Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2007. – 23 с. 

6. Захист прав і свобод громадян у провадженні в справах про адміністративні правопорушення та їх забезпечення в діяльності міліції: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / С.М. Тараненко; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2000. – 20 с.

7. Кодекс України про адміністративні правопорушення Науково-практичній коментар за редакцією Р.А. Калюжного, А.Т. Комзюка, О.О. Погребного та ін. – К.: Всеукраїнська асоціація видавництва "Правова єдність", 2008. – 781 с.

8. Про дорожній рух: Закон України від 23 вересня 1997 року: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/. – Назва з екрану.

С.І. Лучковська кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри права, Хмельницький національний університет