Аналіз зарубіжного досвіду регулювання експертної діяльності в адміністративно-деліктній сфері

У статті проаналізовано окремі правові положення країн ЄС та СНД щодо регулювання експертної діяльності в адміністративно-деліктній сфері. Звертається увага на класифікацію експертів та осіб до них прирівняних, їх права, обов’язки, порядок призначення.

Ключові слова: висновок експерта, експерти, права та обов’язки експерта, відповідальність експерта.

В статье проанализированы отдельные правовые положения стран ЕС и СНГ относительно регулирования экспертной деятельности в административно-деликтной сфере. Обращается внимание на классификацию экспертов и лиц к ним приравненных, их права, обязанности, порядок назначения.

Ключевые слова: заключение эксперта, эксперты, права и обязанности эксперта, ответственность эксперта.

In the article separate legal positions of countries of EU and CIS are analyzed in relation to adjusting of expert activity in to administratively to the sphere. Attention applies on classify experts and persons to them equated, their rights, duties, order of setting.

Key words: conclusion of expert, experts, right and duties expert, responsibility of expert.

Роль і значення аналізу зарубіжного досвіду нормотворення в адміністративно-деліктній сфері зростає в умовах підготовки та активного обговорення спрямованих на вироблення рекомендацій щодо вдосконалення положень проекту нового Кодексу про адміністративні проступки України, в т.ч. й щодо визначення процесуальних засад участі експерта в адміністративно-деліктному провадженні. Таким чином, пропонуємо дослідити законодавство, що регламентує експертну діяльність в різних країнах.

Дослідження зарубіжного досвіду знайшло прояв в працях вітчизняних вчених, зокрема: В. А. Іванова, А.Б. Іванюженко, С.В. Ківалова, О.В. Кузьменко Д.М. Лук’янець, А.А. Пухтецької та інших.

Основним процесуальним нормативно-правовим актом ФРН у сфері адміністративного провадження є Федеральний Закон "Про адміністративну процедуру", 1976 р. Зауважимо, що в німецькому законодавстві дещо по іншому розуміється роль експерта, ніж у вітчизняному та зводиться до виконання трьох основних функцій: 1) надання суду "досвідченого положення"; 2) підтвердження фактів, наданих судом; 3) оцінки фактів і надання висновку по адміністративній справі. Таким чином, експерт за своїм правовим статусом є помічником судді, що вільний у виборі шляхів оцінки доказів, тобто не лише за допомогою експертного висновку, але й аналізу спеціальної літератури.

Разом з тим, експерт може відмовитися від надання експертного висновку з таких причин: 1) особисті причини (родинні зв’язки, обов’язок збереження таємниці, тощо); 2) предметні причини (якщо відповіді на питання можуть призвести до прямих правових збитків або створити загрозу переслідування свідка та членів його родини).

Відповідно до цивільного законодавства ФРН експерт може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за прострочення надання експертного висновку у встановлений судом строк, у випадку неявки експерта з поважних причин або відмови від проведення експертизи тощо. Водночас паралельно існує ще ряд законів, які встановлюють адміністративну відповідальність експерта.

Законодавство ФРН виділяє категорії осіб, які не є експертами, але можуть виконувати його функції:

1. Експерт-свідок – особа без спеціального правового статусу, яка володіє відповідними спеціальними знаннями та стала свідком правопорушення, наприклад, лікар був очевидцем дорожньо-транспортної пригоди і, даючи свідчення ретельно описує ушкодження, які отримав потерпілий.

Основні відмінності експерта-свідка від експерта проявляється в такому: а) не проводить ніяких досліджень, а лише доводить до суду ті висновки, які він зробив, спостерігаючи за подією; б) не залучається до справи за вимогою суду; в) не може бути замінений у справі.

2. Асистент з питань реальних доказів – особа, яка залучається до участі в справі за вимогою суду, але на відміну від експерта не проводить досліджень. Його спеціальні знання та навички потрібні суду для того, щоб полегшити і прискорити розслідування у справі, наприклад, щоб установити, який вигляд має дах будівлі або дно водойми. Таким чином, дані особи є скоріше спеціалістами.

В Австрії основним законом в сфері адміністративного провадження є загальний закон "Про адміністративну процедуру", 1991 р., згідно якого адміністративні справи розглядаються: за зверненнями особи; в порядку виконання службових обов’язків; а також в порядку адміністративного оскарження.

Аналіз положень цього нормативно-правового акту та Цивільно-процесуального кодексу засвідчує, якщо свідки або експерти без визначеної законної причини відмовляються давати показання або здійснювати експертизу, то орган влади може звернутися до адміністративного суду, до компетенції якого відноситься місце проживання або перебування свідка чи експерта, з клопотанням про допит. Якщо місце проживання або перебування свідка чи експерта знаходиться за межами територіальної компетенції адміністративного суду чи окремо утвореної палати, то клопотання про допит направляється до відповідного окружного суду. В клопотанні орган повинен зазначити предмет допиту, а також імена та поштові адреси учасників. Суд повинен повідомити учасників про дату засідання.

Варто відмітити, що у разі, якщо орган влади, беручи до уваги значення показань свідка чи висновків експерта або отримання правдивих свідчень, вважає за необхідне приведення до присяги, то він може звернутися до відповідного суду з клопотанням про допит під присягою. Рішення про правомірність відмови від надання свідчень, експертизи або від складання присяги приймається виключно судом.

Учасникам судового процесу надається можливість бути присутніми при допиті свідків та експертів і проведення огляду на місці та ставити доцільні питання; письмові висновки мають бути доступні для них.

Дещо по іншому розуміється роль експерта в країнах англо-саксонської правової системи, яка зводиться до: 1) здійснення узагальнень по справі на підставі власного досвіду або авторитетних джерел, де узагальнено досвід інших людей; 2) використання статистичних методів, оцінюючи докази по справі. Більше того, експерт діє у якості адвоката [1, с. 125-128].

В Англії та США під терміном "показання експерта" поєднуються такі можливі варіанти використання у судових засіданнях певних спеціальних знань: 1) свідок, який дає показання про відомі йому факти з викладенням думки, що базується на власному досвіді; 2) спеціаліст, що дає показання з метою роз’яснити суду певні явища, терміни тощо, де відомості отримані ним із своїх професійних знань. Таким чином, експерт і спеціаліст в агло-саксонській правовій системі досить часто ототожнюються.

Варто зазначити ще одну особливість залучення свідків в агло-саксонській правовій системі. Так, в США експерта залучає зацікавлена сторона, а не суд, як в Україні. Слід відзначити, що в англосаксонській системі права висновки експертів відносять до показань свідків, а судових експертів розглядають як їх особливу категорію.

У Законі Королівства Данії "Про здійснення правосуддя", 1916 р. міститься посилання на можливість призначення експертизи, в якості заходу карно-процесуального змісту [2, с. 216-221].

В Швейцарії основні засади призначення експертизи в деліктному провадженні врегульовано Федеральним Законом "Про право адміністративних покарань", де зафіксовано, що призначення експертизи вважається примусовим заходом та при наявність особливих фактичних знань.

Звертаючись до практики врегулювання експертної діяльності у сфері адміністративно-деліктного провадження в законодавстві країнах СНД, зауважимо, що вони увібрали в себе більшість правових норм СРСР.

Так, Кодекс Киргизької Республіки про адміністративну відповідальність зберіг нормативну модель адміністративної відповідальності радянських часів, але є й певні новели, одна з них – фіксація засад адміністративної відповідальності юридичних осіб. Будь-яких нюансів стосовно процесуальних засад участі експерта в адміністративно-деліктному провадженні в Кодексі немає, що, є наслідком застарілого нор­мативного підходу до врегулювання відповідних питань [3, с. 305-306].

Кодекс Азербайджанської Республіки про адміністративні проступки за своєю суттю є поліпшеним варіантом Кодексу про адміністративні правопорушення СРСР, а правовий статус експерта в Азейрбаджані є практично ідентичним вітчизняному. Так, відповідно до ст. 381 цього Кодексу експертом є особа, що володіє достатніми спеціальними навиками. Цією статтею визначено обов’язки експерта, зокрема: з’явитися за викликом суду, іншого компетентного органу, особи, в провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення; провести всебічне дослідження наданих йому об’єктів та матеріалів по справі, дати всебічні та об’єктивні висновки з поставлених питань; повідомити судді, компетентному органу, особі, що призначила експертизу, про самовідвід від проведення експертизи, якщо він перебуває в родинних стосунках з учасниках процесу. 

Кодексом також передбачено, що експерт має право відмовитися від надання висновку, у разі коли поставлені перед ним питання, виходять за межі його спеціальних знань [4].

У Кодексі про адміністративні правопорушення Республіки Молдова засади участі експерта знайшли своє закріплення в ст. 238, 259, 261, 265-1, хоча узагальнений їх аналіз дозволяє стверджувати, що законодавець запозичив нормативні постулати раніше чинного адміністративно-деліктного закону, лише дещо змінивши окремі положення з урахуванням потреб часу.

У ст. 259 даного Кодексу зафіксовано, що в разі потреби у спеціальних знаннях особа, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, може залучити експерта.

У Кодексі Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення засади участі експерта в адміністративному провадженні закріплено в цілому ряді статей, при цьому зафіксовано не лише його права, обов’язки, а й відповідальність, процесуальні аспекти участі. Так, ст. 297 Кодексу визначено, що експертом може бути незацікавлена особа, що має спеціальні наукові знання, яка має право: відмовитися від дачі висновку з питань, що виходять за межі його спеціальних знань; знайомитися з матеріалами справи, що належать до предмета експертизи; з дозволу судді брати участь у провадженні процесуальних дій; зазначати у висновку обставини, що мають значення для справи, встановлені при провадженні експертизи за його ініціативою. До обов’язків експерта цим же законом віднесено: з’явитися за викликом судді; дати об’єктивний і обґрунтований висновок з поставлених перед ним питань, також свідчення з питань, пов’язаних з проведеним дослідженням і даним висновком.

Ст. 597 Кодексу Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення визначено, що за свідомо неправдивий висновок експерт несе кримінальну відповідальність, а ст. 611 – визначено процедура призначення експертизи: експертиза призначається суддею, органом (посадовцем), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, коли обставини, що мають значення для справи, можуть бути отримані в результаті дослідження матеріалів справи, що проводиться експертом на основі спеціальних наукових знань.

Найбільш наближеним, на нашу думку, до вітчизняного законодавства, є законодавство Російської Федерації, де основним нормативним актом в сфері адміністративної відповідальності є Кодекс РФ про адміністративні правопорушення [5].

У п. 25.9 Кодексу міститься визначення експерта – будь-якої незаінтересованої в результаті справи повнолітньої особи, яка має необхідні для проведення експертизи знання. Отже, закон не вимагає, щоб експертиза в обов’язковому порядку проводилася співробітниками державних (чи іншої форми власності) експертних організацій, у ролі експерта може бути залучена будь-яка особа, яка відповідає цим вимогам.

Кодексом РФ про адміністративні правопорушення визначено перелік прав та обов’язків експерта. До прав експерта віднесено: знайомитися з матеріалами справи про адміністративне правопорушення, що належать до предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу судді, посадовця, особи, головуючої в засіданні колегіального органу, у провадженні яких перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити питання, що належать до предмета експертизи, особі, стосовно якої ведеться провадження у справі, потерпілому і свідкам; зазначати у своєму висновку обставини, що мають значення для справи, які встановлено при проведенні експертизи, і з приводу яких йому не були поставлені питання.

Обов’язки експерта також передбачені законодавством, а саме: з’явитися за викликом судді, органу, посадовця, у провадженні яких перебуває справа про адміністративне правопорушення; дати об’єк­тивний висновок з поставлених перед ним питань, необхідні пояснення у зв’язку зі змістом висновку, а також засад відповідальності експерта за відмову або ухилення від виконання обов’язків.

Таким чином, слід підсумувати, що перейняття зарубіжного досвіду регулювання експертної діяльності в адміністративно-деліктній сфері є важливою запорукою подальшого розвитку вітчизняного законодавства. Особливо звертає увагу на себе кодифіковане законодавство Російської Федерації та Казахстану, де в повній мірі визначено класифікацію експертів, закріплено їх основні права та свободи. Водночас окремі правові положення країн Європейського Союзу щодо визначення компетенції та притягнення експерта до юридичної відповідальності також мають бути враховані.

Література:

1. Решетникова И.В. Доказательственное право Англии и США / И.В. Ре­шетникова. – Екатеринбург : Изд-во УрГЮА, 1997. – 240 с.

2. Адміністративне деліктне законодавство: Зарубіжний досвід та пропозиції реформування в Україні / автор-упорядник О.А. Банчук. – К. : Книги для бізнесу, 2007. – 912 с.

3. Кодекс административных проступков Азербайджанской Республики от 11 июля 2000 года // Сборник законодательных актов Азербайджанской Республики. – 2000. – № 8 (книга 1). – Ст. 584.

4. Кодекс Республики Казахстан об административных правонарушениях от 30 января 2001 года № 155-ІІ // Ведомости Парламента Республики Казахстан. – 2001. – № 5-6. – Ст. 24.

5. Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в гражданском, арбитражном, административном и уголовном процессе. – М. : Норма, 2005. – 656 с.

Ю.В. Берестенко

курсант ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка

Науковий керівник: О.М. Беницький

викладач кафедри адміністративного права

та адміністративної діяльності

ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка