До питання організації дорожнього руху в україні

Аналіз змісту нормативно-правових актів, які визначають компетенцію різних органів виконавчої влади у відношенні організації дорожнього руху показує наявність певних суперечностей та прогалин.

Насамперед не визначено до чиєї компетенції повинна відноситись діяльність з організації дорожнього руху. На нашу думку організація дорожнього руху хоча і має важливе значення для роботи автомобільного транспорту, але основне її призначення це забезпечення безпеки дорожнього руху. У чинних нормативних актах про дорожній рух визначено, що не допускається підвищення пропускної спроможності доріг і вулиць за рахунок зниження рівня безпеки руху. Підтвердженням цього є те що у відповідності з законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності [1] роботи по встановленню і обслуговуванню технічних засобів організації дорожнього руху покладена на МВС України. Таким чином організацію дорожнього руху треба розглядати як один з напрямків забезпечення суспільної безпеки і тому вона відноситься до відома МВС України. На державному рівні розробляється стратегія її розвитку, формуються основи нормативно-правової бази, приймаються стандарти та інші нормативно-технічні акти. Органи виконавчої влади повинні здійснювати комплекс робіт з практичної організації дорожнього руху включаючи їх фінансування з відповідних бюджетів [2].

Історично склалося так, що основну роль в реалізації функції організації дорожнього руху в системі органів виконавчої влади виконує міліція. Ще в 20-ті роки на вулицях міст з’явились міліціонери – регулювальники в обов’язки яких входило регулювання руху на перехрестях і нагляд за дотриманням встановлених правил дорожнього руху.

В 30-х роках в складі міліції були створені спеціальні підрозділи Державної автомобільної інспекції (ДАІ), які були наділені широким спектром повноважень в сфері організації дорожнього руху.

ДАІ – це складне організаційне утворення, яке має в своєму складі структурні ланки різноманітного функціонального призначення. Назва даного органу відбиває його належність до спеціальних державних органів, які здійснюють функції нагляду і контролю за дотриманнями підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами встановлених правил. 

Правовий статус ДАІ затверджується указами президента, постановами уряду та відомчими нормативними актами.

ДАІ повинна контролювати дотримання підприємствами, установами, організаціями і громадянами правил, нормативів і стандартів, які відносяться до сфери забезпечення безпеки дорожнього руху. Таким чином, контрольно-наглядова діяльність ДАІ відбувається в сфері дорожнього руху і спрямована на ті складові виробничої і соціальної інфраструктури, які забезпечують задоволення потреб народного господарства і населення у просторовому переміщенні людей і вантажу на основі використання автомобільного чи інших видів дорожнього транспорту [3].

Основними завданнями Державтоінспекції є:

• Реалізація в межах своєї компетенції державної політики щодо забезпечення безпеки дорожнього руху;

• Організація контролю за додержанням законів, інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу автотранспортних засобів;

• Удосконалення регулювання дорожнього руху з метою забезпечення його безпеки та підвищення ефективності використання транспортних засобів;

• Виявлення та припинення фактів порушення безпеки дорожнього руху, а також виявлення та усунення причин і умов, що детермінують їх вчинення.

Відповідно до покладених на неї завдань Державтоінспекція виконує функції різного характеру, але її компетенція обмежена сферою дорожнього руху.

Державтоінспекція в даний час володіє широкою компетенцією, яка включає в себе правоохоронні, контрольно-наглядові, інформаційно-аналітичні, правотворчі, організаційно-координаційні і виробничо-господарські повноваження. Інтегруючим фактором при цьому виступає сфера реалізації цих повноважень – сфера дорожнього руху. В умовах розвитку автомобілізації ця сфера перетворилась в самостійну підсистему соціальної і виробничої інфраструктури. Виникла потреба в цілеспрямованому комплексному керівному впливу на неї як на соціально-економічну структуру [3].

Широкий спектр повноважень, хоча і обумовлених рядом об’єктивних причин, в сучасних умовах дозволяє поставити питання про доцільність такого їх сполучення у компетенції одного органу державного управління. 

Правильна відповідь на нього створює передумову для суттєвого підвищення ефективності всієї роботи з організації дорожнього руху, особливо його інженерного напрямку.

Здавалося, що організація дорожнього руху, як найважливішої частини функціонування автомобільно-дорожньої підсистеми транспортно-дорожнього комплексу повинна була б входити як складова частина в систему державного управління, яке здійснюється Мінтрансом. Однак цього не було зроблено.

У відповідності з законом України "Про міліцію" [4], якраз на міліцію був покладений обов’язок забезпечення безпеки дорожнього руху разом з контролем за дотриманням встановлених правил, нормативів і стандартів, діючих в цій сфері, здійснення реєстрації і обліку автомототранспортних засобів і видачу посвідчень на право керування автомототранспортом. Але одночасно з системи міліції були вилучені спеціалізовані монтажно-експлуатаційні підрозділи. В подальшому обов’язок обладнання вулично-дорожньої мережі технічними засобами регулювання дорожнім рухом була віднесена до повноважень держадміністрації. Але оскільки традиційно на регіональному рівні цю роботу виконували відповідні підрозділи Державтоінспекції то в умовах відсутності єдиної технічної політики та методологічної невпорядкованості виконання цієї роботи на обласному рівні фактично вони і продовжували її здійснювати.

Підрозділи організації дорожнього руху здійснюють функції представника замовника на встановлення техзасобів регулювання рухом, видають технічні завдання на встановлення, будівництво і реконструкцію технічних засобів організації руху, здійснюють контроль за виконанням будівельно-монтажних робіт, проводять прийом виконаних робіт.

Таким чином Державтоінспекція фактично повинна здійснювати весь комплекс робіт з інженерної організації дорожнього руху, вивчати умови дорожнього руху, виявляти місця концентрації ДТП, вживати заходів до їх нейтралізації і здійснювати підготовку відповідної технічної документації до прийняття рішень щодо приведення в дію технічних об’єктів організації руху. В результаті обов’язок щодо контролю регламентуючих організацію дорожнього руху нормативних актів стає формальністю.

Ситуація, що склалась з організаційно-правовим забезпеченням організації дорожнього руху є одною з основних причин серйозних недоліків в обладнанні вулиць і доріг технічними засобами організації руху, особливо інформаційного призначення.

Проведені комплексні перевірки автомобільних доріг показали, що система маршрутного орієнтування водіїв на всіх автомобільних дорогах в даний час відсутня.

На державному рівні повинні вирішуватись стратегічні завдання, розроблятись концептуальні положення державної політики в сфері транспортно-дорожнього комплексу виходячи з цілей, які повинні бути досягнуті по критеріях соціального і економічного ефекту. Виконання даної функції повинно стати основою частиною діяльності Міністерства транспорту і зв’язку України. 

Відповідальність за практичну організацію дорожнього руху повинні бути законодавчо закріплені за регіональними органами виконавчої влади. Але це не повинні бути підрозділи міліції. В системі регіональної адміністрації повинні бути утворені самостійні структури , які своїм основним завданням будуть мати інженерну організацію дорожнього руху, подібно тому, як це має місце в більшості країн дальнього зарубіжжя. Так в США дві третини штатів мають самостійні підрозділи служби дорожнього руху [5, с. 561-567].

Таким чином, Державна автомобільна інспекція повинна бути повністю налаштована на виконання контрольно-наглядових функцій в сфері організації дорожнього руху, що включає реалізацію повноважень по відношенню до тих аспектів дорожнього руху, стан яких важливий з точки зору забезпечення безпеки цього процесу.

Література:

1. Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.

2. Закон України "Про дорожній рух"// ВВРУ. – 1993. – № 31. – Ст. 338 (зміни та доповнення : ВВРУ. – 1994. – № 46. – Ст. 414; ВВРУ. – 1999. – № 4. – Ст. 35.

3. Новіков В.В. Адміністративно-правові основи профілактики порушень Правил дорожнього руху : Автореферат дис. канд. юрид. наук. – Львів, 1997.

4. Закон України "Про міліцію"//ВВРУ. – 1991. – № 4. – Ст. 20.

5. Автомобильные перевозки и организация дорожного движения: Справочник. – М.: Транспорт, 1981. – С. 561-567.

П.Б. Пилипишин здобувач Київського університету туризму, економіки і права