Місце в конституційно-правовій системі україни правого статусу інвалідів

В даний час особливу актуальність і практичну значимість набуває дослідження особливостей правової природи відповідних конституційних норм, основних форм і способів нормативного закріплення основних принципів соціальної державності, а також механізму їх конкретизації в галузевому законодавстві. Відсутність у законодавстві певних стандартів соціальної захищеності інвалідів ставить перед правовою наукою завдання з виявлення чітких критеріїв, що дозволяють визначити ступінь конституційності проведення соціально-правових реформ.

Слідуючи нормам міжнародного права, Конституція встановлює обов’язок держави проводити таку соціальну політику, яка гарантувала б кожному громадянину держави необхідний життєвий рівень.

Соціальна політика повинна бути спрямована на те, щоб працездатні громадяни власними зусиллями досягали матеріального достатку для себе і своєї сім’ї, а соціальний захист від держави, суспільства отримували лише ті категорії громадян, які зазвичай в будь-якому суспільстві визнаються соціально вразливими (люди з особливими потребами, люди похилого віку, діти і т.п.).

Конституція закріплює основні напрями соціальної політики держави, до яких відносяться: 

1) державна підтримка сім’ї, материнства, батьківства та дитинства; 

2) призначення пенсій інвалідам та іншим непрацездатним особам; 

3) створення системи, соціальних служб зайнятості, покликаних приймати дієві заходи з працевлаштування осіб, які не мають постійної роботи, і виплачувати їм відповідно до чинним законодавством допомоги по безробіттю; 

4) виплата державних пенсій і соціальної допомоги; 

5) охорона праці та здоров’я людей; 

6) встановлення гарантованого мінімального розміру оплати праці.

Соціальний захист інвалідів – система гарантованих державою економічних, соціальних і правових заходів, що забезпечують інвалідам умови для подолання, заміщення (компенсації) обмежень життєдіяльності та спрямованих на створення їм рівних з іншими громадянами можливостей участі в житті суспільства".

Соціальна підтримка інвалідів – це система заходів, що забезпечує соціальні гарантії інвалідам, що встановлюється законами та іншими нормативними правовими актами, за винятком пенсійного забезпечення. Соціальне забезпечення – це державна система матеріального забезпечення та обслуговування громадян у старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також сімей, в яких є діти, тобто участь товариства в змісті тих своїх членів, які через непрацездатності або деяких інших не залежних від них причин не мають достатніх коштів для існування.

В основу нового бачення проблеми інвалідності покладено принципово інша концепція, в якій інвалід розглядається як особа, що має певні обмеження життєдіяльності, а не тільки обмеження або втрату працездатності.

Серйозним кроком у цьому напрямку стало прийняття Закону України "Про соціальний захист інвалідів в Україні", який висвітлив основні принципи, що змінили уявлення про інвалідність, як про явище медико-соціальне, пов’язане, в першу чергу, з комплексом медичних питань, і, який виводить проблему інвалідності на рівень найгострішої соціальної проблеми. Таким чином суспільство визнає соціальну природу проблеми інвалідності, а значить, шукає і пропонує такі шляхи і способи її вирішення або пом’якшення наслідків, які орієнтовані на все більшу участь у вирішенні різноманітних громадських структур.

З юридичної точки зору правове забезпечення проблеми інвалідності містить три аспекти – визнання особливих прав інвалідів; повагу, як цих, так і всіх інших їх прав, створення умов для ефективного здійснення інвалідами в умовах рівноправності всій сукупності прав людини і пов’язаних з ними зобов’язань.

Таким чином, Україна як задекларований в Основному законі соціальна держава забезпечує правовий механізм захисту прав і свобод осіб, з обмеженими фізичними можливостями, шляхом вироблення реабілітаційного підходу до проблеми інвалідності, формування суспільством різнопланових інтеграційних програм з використання потенціалу інвалідів, впровадженню різноманітних реабілітаційних систем і технологій як на державному рівні, так і на рівні громадських організацій.

І.П. Сторожук кандидат юридичних наук,

доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Хмельницького університету управління та права