Принципи дисциплінарного провадження щодо адвокатів

У статті проводиться аналіз принципів дисциплінарного провадження щодо адвокатів. Автор досліджує вихідні засади правозастосовної діяльності суб’єктів дисциплінарної влади стосовно адвокатів та виокремлює її основні риси.

Ключові слова: дисциплінарне провадження щодо адвокатів, принципи дисциплінарного провадження, дисциплінарна відповідальність.

В статье проводится анализ принципов дисциплинарного производства в отношении адвокатов. Автор исследует исходные основы правоприменительной деятельности субъектов дисциплинарной власти в отношении адвокатов и выделяет ее основные черты.

Ключевые слова: дисциплинарное производство, принципы дисциплинарного производства, дисциплинарная ответственность.

The article deals with principles of disciplinary proceedings against lawyers. The author investigates the original principles of enforcement activities of the entities of disciplinary authority in respect of lawyers and identifies its main features.

Keywords: disciplinary proceedings against lawyers, the principles of disciplinary proceedings, disciplinary responsibility.

Дисциплінарна відповідальність не може бути реалізована без правозастосовної діяльності, яка встановлює подію правопорушення, його суб’єктів, забезпечує збір необхідних матеріалів та доказів, їх перевірку і визначає у правовому акті відповідність юридичної та фактичної підстави відповідальності, спосіб реагування на проступок. Фактичне виконання обов’язку понести відповідальність завжди настає після правозастосовної діяльності суб’єкта дисциплінарної влади. Сукупність правовідносин, пов’язаних з вирішенням питання щодо дисциплінарної відповідальності за вчинене дисциплінарне правопорушення охоплює в кожному окремому випадку поняття "дисциплінарне провадження" [1, с. 41-42].

Слід зазначити, що в юридичній літературі під дисциплінарним провадженням переважно розуміється або процедура застосування заходів дисциплінарної відповідальності до правопорушника, або процесуальна форма, зміст якої полягає в офіційній та упорядкованій діяльності уповноважених суб’єктів з вирішення питання про дисциплінарну відповідальність.

Так, проблем дисциплінарного провадження та проблем юридичної відповідальності торкалися в своїх дослідженнях такі відомі правознавці, як О.А. Абрамова, С.С. Алексєєв, Ю.С. Адушкін, С.М. Братусь, В.С. Венедиктов, Д.О. Гавриленко, І.О. Галаган, С.А. Калужний, В.М. Кудрявцев, В.М. Лєбєдєв, О.Е. Лейст, М.С. Малеїн, В.М. Манохін, І.С. Самощенко, Ю.М. Старилов, Л.О. Сироватська, М.Х. Фарукшин, Р.О. Халфіна, П.С. Елькінд.

Зокрема, вагомий внесок у вирішення проблем дисциплінарної відповідальності адвокатів, її окремих аспектів або суміжних питань зробили В.В. Андрєєвський, А.М. Бірюкова, Т.В. Варфоломеєва, Ю.М. Грошевий, О.Л. Жуковська, С.В. Прилуцький, С.В. Подкопаєв, З.В. Ромовська, В.В. Сердюк, М.І. Сірий, Н.В. Сибільова та інші вчені.

Безумовно, порядок притягнення будь-яких працівників до дисциплінарної відповідальності вимагає високої міри правової й процесуальної регламентації. Проте сутність та принципи дисциплінарного провадження при розгляді справ про правопорушення адвокатів є не тільки недостатньо врегульованими законодавством, а ще й малодослідженими в юридичній теорії.Останнє свідчить про безумовну актуальність обраної для дослідження теми. Тому метою цієї статті є здійснення аналізу вихідних засад дисциплінарного провадження щодо адвокатів.

Новизна роботи полягає у комплексному дослідженні вихідних засад притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності.

Отже, лише завдяки ретельному дослідженню принципів як вихідних засад можливим є отримання системного знання про дисциплінарне провадження, оскільки це дозволить "...розкрити його найважливіші визначальні риси, що у своїй єдності відображали б його якісну своєрідність і в той же час відрізняли його від суміжних явищ" [2, с. 64]. На необхідність чіткого визначення принципів цілком слушно вказував Рудольф фон Ієринг: "Принцип – це та крапка, яку шукає законодавець, але доки ще йому не вдалося оволодіти нею, він повинен кружляти навколо неї, описувати її за допомогою казуїстичних постанов" [3, с. 63].

Дисциплінарне провадження, як певний юридичний процес, також має власні принципи, або вихідні засади, серед яких окремо слід виділити ті, що віддзеркалювали б його (провадження) найсуттєвіші риси. Такими, на наш погляд, є законність, змагальність, презумпція невинуватості, здійснення провадження державною мовою, письмовий характер провадження, право на захист та забезпечення оскарження рішень дисциплінарних органів адвокатури. Отже, розглянемо кожен з них окремо.

Законність. Принцип законності в дисциплінарному провадженні є засобом реалізації однієї з найголовніших засад правової держави – обмеження влади правом та законом. Зокрема, якщо громадянинові дозволено все, що не заборонено законом, то носії дисциплінарної влади, тобто особи й органи, наділені владно-розпорядчими функціями, мають робити лише те, що їм визначено законом і саме в такий спосіб та в такій формі, яка продиктована законом. З цієї точки зору законність як принцип дисциплінарного провадження повинна розумітись як вимога до всіх суб’єктів дотримуватися певного масштабу свободи поведінки, офіційно встановленого державою [4, с. 57].

Змагальність. Про наявність елементів змагальності у дисциплінарному провадженні свідчать ті обставини, що воно має таку побудову, за якої зацікавлені сторони мають рівні можливості для відшукання істини, відстоювання власної позиції та спростування, оспорювання тверджень іншої сторони. Скаржник (позивач) та адвокат (відповідач), відносно якого подано скаргу, мають рівні права щодо надання пояснень, заяв, клопотань та відводів. Так, згідно з п. 22 Положення про КДКА, особа, яка подала заяву чи відносно якої розглядається справа, має право заявити відвід члену палати, якщо вона вважає, що член палати або його родичі зацікавлені в результатах розгляду чи має сумнів у його об'єктивності з інших причин.

Змагальний характер провадження вбачається також у створенні рівних можливостей сторін, тобто наявності в них передбачених прав щодо подання відомостей, які підтверджують або спростовують факти, викладені в певній скарзі. Відповідно до п. 33 Положення про КДКА під час розгляду справи можуть бути заслухані повідомлення будь-яких осіб, запрошених з ініціативи як адвоката, так і дисциплінарної палати, оголошені документи і досліджені інші матеріали, що є у справі, а також ті, що подані додатково.

Рівність можливостей сторін у дисциплінарному провадженні передбачає також рівні права в частині оскаржень рішень дисциплінарної палати КДКА.

Презумпція невинуватості. Презумпція невинуватості – це об’єк­тивне правове положення особи, згідно з яким вона не може бути визнана винною у вчиненні правопорушення та піддана покаранню інакше як за рішенням уповноваженого органу та на підставі закону. Спеціально принцип невинуватості щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів законодавством не встановлюється, але, вважаємо, він може та повинен бути застосований у дисциплінарному провадженні на підставі аналогії ст. 62 Конституції України.

Обов’язок встановлення об’єктивної істини покладається на дисциплінарний орган адвокатури. Адвокат, на діяльність якого надійшла скарга, вважається невинуватим, доки його вину не буде встановлено належним чином та закріплено у відповідному рішенні. Ненадання адвокатом відомостей, які б свідчили про його невинуватість, не може бути розглянуто як доказ його вини.

Реалізація принципу презумпції невинуватості передбачає також, що всі сумніви щодо вини адвоката у вчиненні правопорушення повинні тлумачитися на його користь, а недоведена вина визнаватися як доведена невинуватість.

Здійснення провадження державною мовою. Слід зазначити, що застосування мови дисциплінарного провадження спеціально не регулюється у законодавстві про адвокатуру. Лише у п.5 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури¹ міститься положення, згідно з яким засідання ВККА проводяться державною мовою. Та ж вимога стосується складання протоколів та інших документів Комісії. Практика йде шляхом обов’язкового застосування у дисциплінарному провадженні щодо адвокатів державної мови. Саме таку позицію було сформульовано у рішенні ВККА № IV-18-2.10 від 10 лютого 2006 року. Відповідно до обставин справи, на адресу ВККА надійшли письмові матеріали на 4-х сторінках, бланку ДПІ у м. Маріуполі за підписом посадової особи – начальника відділу розслідування кримінальних справ. ВККА вирішила повернути ці матеріали без розгляду, мотивуючи своє рішення наступним чином: "Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про мову" передбачено: в Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова". Оскільки суб'єктом звернення до ВККА був державний орган, то його звернення мало б відповідати вимогам зазначеного Закону.

За таких обставин підстав для розгляду звернень державних органів, підготовлених іншою, ніж українська, мовою ВККА не встановила. При цьому у рішенні ВККА зазначається, що матеріали, які надійшли з ДПІ м. Маріуполя, не є зверненням громадянина в розумінні Закону України "Про звернення громадян" [5]. Це є офіційний документ органу державної влади і до нього повинні застосовуватися вимоги ч. 1 ст. 11 Закону України "Про мови" [6], де говориться про обов’язок здійснення діловодства українською мовою.

Враховуючи наведене, ВККА вирішила відмовити в прийнятті звернення та матеріалів у дисциплінарній справі адвоката Д.В.І., які надійшли з ДПІ у м. Маріуполі, оскільки вони підготовлені не державною мовою [7]. Виходячи з такої принципової позиції ВККА, ця вимога має поширитися не тільки на діловодство самої ВККА, але й регіональних КДКА.

Письмовий характер провадження. Цей принцип віддзеркалює не тільки необхідність письмової фіксації певних рішень, але й складання відповідної документації належним чином. У нормативно-право­вих актах, які визначають порядок дисциплінарного провадження щодо адвокатів, згадується низка документів, якими супроводжується розгляд питань про притягнення адвокатів до відповідальності: заява, скарга, протокол, пояснення, рішення, подання, справа.

Стосовно окремих документів містяться прямі вказівки щодо їх змісту. Так, відповідно до п. 21 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, рішення ВККА викладається в письмовій формі з наведенням мотивів його прийняття і підписується головуючим на засіданні. Деталізується це правило й у п. 22 Положення: "У рішенні повинно бути зазначено: назву комісії, її склад, місце і час засідання, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка подала скаргу, короткий зміст оскарженого рішення, суть скарги, висновок у справі, мотиви прийнятого рішення та результати розгляду справи".

Аналогічні правила містяться й щодо рішень КДКА та їх палат. Так, відповідно до Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури (пп. 24, 25) рішення викладається в письмовій формі з наведенням мотивів його прийняття і підписується головуючим на засіданні та членами палати, які брали участь у засіданні. За змістом рішення палати повинно містити: назву кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, склад палати, місце і час розгляду заяви (справи), прізвище, ім’я, по батькові особи, яка подала заяву (щодо якої розглядається справа), її пояснення, зміст заяви (обставини справи), прийняте рішення у зв’язку із заявою (міра дисциплінарного стягнення або мотиви закриття справи).

На необхідність належного порядку документального оформлення проміжних та остаточних рішень у справах про дисциплінарні правопорушення адвокатів неодноразово вказувалось у рішеннях ВККА. Так, у рішенні ВККА № IV/18-2.9 від 10 лютого 2006 року за скаргою Ж.В.В. на рішення дисциплінарної палати Харківської обласної КДКА щодо адвоката С.Л.М. було встановлено, що замість прийняття певного рішення Харківська КДКА за скаргою громадянина надіслала скаржникові листа про неможливість розглянути та задовольнити його скаргу. У той же час, як зазначено у рішенні ВККА, практика діяльності дисциплінарних органів свідчить про необхідність винесення головою дисциплінарної палати відповідного рішення – про порушення дисциплінарного провадження або про відмову в його порушенні. Жодного з таких рішень дисциплінарною палатою Харківської обласної КДКА не було винесено, з чого ВККА зробила висновок, що скарга Ж.В.В. по суті не розглядалася [8].

Право на захист. В Україні право обвинуваченого на захист є конституційною засадою, передбаченою ст. 63 Основного Закону. Отже, кожна людина має вважатися невинуватою доти, доки органи правосуддя або інші уповноважені органи у встановленому законом порядку не доведуть її вини. Як справедливо зазначає В. Т. Маляренко, суть права обвинуваченого на захист полягає перш за все в сукупності процесуальних прав, наданих йому для захисту від обвинувачення як особисто, так і за допомогою захисника, а також у додержанні уповноваженими органами всієї передбаченої законом процедури розслідування і розгляду справи [249, с. 135].

Слід зазначити, що загальні засади судочинства – єдина взаємодіюча система, у якій право особи на захист тісно пов’язане з іншими принципами дисциплінарного провадження. Отже, процедуру притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можна суттєво покращити завдяки більшій деталізації прав адвоката, проти якого було висунуте обвинувачення. Серед зазначених прав законодавчого закріплення передусім потребують презумпція невинуватості, законність, змагальність, гласність, всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи, право на подання доказів по справі та виклик свідків, право заявляти відводи й оскаржувати рішення дисциплінарних органів адвокатури. Важливу роль у забезпеченні обвинуваченому права на захист відіграють, у тому числі, встановлення строку притягнення особи до відповідальності, термінів розгляду справи, законодавче забезпечення можливості ознайомлення з матеріалами справи, звернення за допомогою до іншого захисника тощо.

На жаль, чинне законодавство України в галузі адвокатури не містить докладного переліку прав адвоката під час здійснення дисциплінарного провадження. Зокрема, розділ V Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, який має назву "Розгляд справ про дисциплінарну відповідальність адвоката та припинення адвокатської діяльності" не передбачає права обвинуваченого на захист за допомогою іншого професійного захисника. Але немає й норм, які б такий захист унеможливлювали. Мабуть, вважаючи, що можливість використання адвокатом допомоги іншого правозахисника є інтуїтивно зрозумілою, законодавець не акцентував на цьому увагу. Втім, такий підхід суперечить нормам міжнародного права в галузі адвокатури, що потребує належного врегулювання у вітчизняному законодавстві.

Забезпечення оскарження рішень дисциплінарних органів адвокатури. Кожна правова система, кожна країна передбачає інститути, судові інстанції, які гарантують виправлення помилок, що їх припустився суд унаслідок неправильного застосування чи тлумачення закону, неповного чи необ’єктивного розгляду справи, необ’єктивної оцінки доказів тощо [9, с. 208]. При розгляді дисциплінарних справ адвокатів такою гарантією виступає право на оскарження рішень дисциплінарних органів адвокатури та їх перегляд вищими інстанціями в порядку, передбаченому законодавством.

Так, ст. 14 Закону України "Про адвокатуру" встановлює, що скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури розглядає ВККА. Відповідно до п. 20 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури її рішення є остаточними. Але, виходячи із змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб. Це положення Основного Закону перекликається ч. 2 ст. 124 Конституції, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Наведене дає підставу для висновку, що рішення ВККА можуть бути оскаржені до суду, а згаданий п. 20 Положення сформульовано неточно. Отже, ст. 14 Закону України "Про адвокатуру" та п. 20 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури потребує редагування. На наш погляд, при вирішенні зазначеного питання з метою утворення ефективної системи притягнення адвокатів, суддів та прокурорів до дисциплінарної відповідальності та формування єдиної кадрової політики щодо працівників сфери юстиції, доцільним виглядає утворення єдиного судового органу дисциплінарної влади щодо представників зазначених професій, якому б належала функція розгляду скарг на рішення внутрішньокорпоративних дисциплінарних органів адвокатури, суду та прокуратури.

Підбиваючи підсумки, можна дійти висновку, щопринципи дисциплінарного провадження щодо адвокатів є фундаментальними положеннями, які обумовлюють їх визначальне значення як засобу для захисту прав і свобод людини й громадянина, а також для врегулювання правозастосовної діяльності дисциплінарних органів адвокатури.

Результати цього дослідження, сподіваємось, можуть бути використані окремими науковцями при подальшому дослідженні діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури із притягнення професійних правозахисників до дисциплінарної відповідальності в умовах реформування адвокатури.

Література:

1. Адушкин Ю. С. Дисциплинарноепроизводство в СССР / Ю. С. Адушкин. – Саратов. : Изд-во Сарат. ун-та. – 1986. – 128 с.

2. Керимов Д. А. Философскиепроблемы права / Д. А. Керимов. – М. : Мысль, 1972. – 472 c.

3. Иеринг Р. Юридическаятехника / Рудольф Иеринг [Сост. А. В. Поляков]. – М. : Статут, 2008. – 231 с.

4. Кримінальний процес України: підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю. М. Грошевий, Т. М. Мірошниченко, Ю. В. Хоматов та ін.; за ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Х. : Право, 2000. – 496 с.

5. Про звернення громадян : Закон України від 02 жовтня 1996 року № 393. – К. : Парламентське вид-во, 2004. – 13 с.

6. Про мови : Закон України від 28 жовтня 1989 № 8312-ХІ // ВВР. – 1989. – № 45. – Ст. 631.

7. Рішення ВККА № IV-18-2.10 від 10 лютого 2006 р. "По дисциплінарній справі адвоката Д.В.І." // Адвокат. – № 2. – 2006. – С. 61-62.

8. Рішення ВККА № IV/18-2.9 від 10 лютого 2006 р. у справі за скаргою Ж.В.В. щодо адвоката С.Л.М. // Адвокат. – 2006. – № 2. – С. 61.

9. Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства / В. Т. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.

УДК 343.359.2 В.С. Кошевський

ад’юнкт кафедри кримінального права

Національної академії внутрішніх справ