Особливості об’єкта адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на доступ до публічної інформації

Адміністративно-правові відносини є різновидом правових відносин і характеризуються їхніми загальними ознаками. Для цих відносин характерні дві найважливіші риси, по-перше вони виступають однією з форм суспільних відносин, оскільки в них обов’язково беруть участь громадяни чи їх об’єднання, а по-друге – формою організаційних відносин, у процесі реалізації яких вирішуються завдання управлінської діяльності. Складовими частинами адміністративно-правових відносин є суб’єкти, об’єкти та юридичні факти. Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов’язки і виступають суб’єктами правовідносин.

У сучасній правничій науці проблематику адміністративно-правових відносин, розгляд їх складових елементів досліджували такі вчені, як: В.Б. Авер’янов, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, Є.В. Додін, В.К. Колпаков, Є.В. Курінний О.І. Харитонова та ін. У них аналізувались сутність і структура адміністративно-правових відносин, визначались їх особливості, висловлювались рекомендації щодо удосконалення правового регулювання суспільних відносин у тій чи іншій сфері діяльності держави тощо. 

Однак дослідження особливостей об’єкта адміністративно-пра­вових відносин у сфері забезпечення права громадян на доступ до публічної інформації не проводилось, що потребує глибокого та всебічного наукового дослідження широкого кола питань у цій сфері.

Незважаючи на те, що об’єкт є сталим елементом будь-яких правовідносин і з цим погоджується більшість науковців, його теоретичне визначення не є одноманітним, що пов’язано, насамперед, з вузьким та широким його розумінням науковцями, ототожненням з предметом правовідносин тощо. Відтак, проблема визначення об’єкта правовідносин належить до числа найбільш дискусійних у теорії права.

Вивчення об’єкта адміністративно-правових відносин, які виникають, розвиваються та припиняються під час реалізації права громадян на доступ до публічної інформації має як теоретичне, так і практичне значення. 

Чітке визначення об’єкта досліджуваного нами різновиду правових відносин забезпечить ретельніше їх правове регулювання, надасть змогу відмежувати відносини в діяльності органів державної влади, врегульовані адміністративно-правовими нормами, від правовідносин, врегульованих нормами інших галузей права.

Більшість авторів вважають, що об’єктом відносин адміністративного права є дії, поведінка людей – учасників управлінських відносин [1, с. 102-103]. Інші вчені поділяють об’єкт на два види: перший – це предмети і матеріальні речі, другий – немайнові відносини (дії, поведінка людей) [2, с. 85-86]. Варто погодитись з Ю.П. Битяком, який під об’єктом адміністративно-правових відносин розуміє те, заради чого виникають правовідносини (дії, утримання від дій) [3, с. 41].

На нашу думку, цікавою є позиція Є.В. Курінного, який визначає об’єкт публічного права та об’єкт адміністративного права. Так, під об’єктом публічного права вчений розуміє структурну складову єдиного об’єкта права, в якій домінують групи публічних потреб та інтересів, що мають або повинні мати відповідну нормативно-правову регламентацію і безпосередня реалізація яких відбувається за обов’яз­кової участі органу, наділеного публічно-владною компетенцією. Під об’єктом адміністративного права він розуміє систему однорідних суспільних потреб та інтересів, реалізація яких здійснюється в межах владно-управлінської діяльності або адміністративно-правового захисту і потребує відповідної нормативно-правової регламентації [4, с. 19]. Є.В. Курінний акцентує на тому, що внутрішня побудова об’єкта адміністративно-правових відносин характеризується дворівневою конструкцією, допоміжна частка якої пов’язана з поведінкою суб’єктів зазначених відносин, а головний рівень складають узагальнені потреби та інтереси, що вже мають адміністративно-правову регламентацію і реалізуються за допомогою відповідних норм [4, с. 14].

З огляду на викладене можна зазначити, що в ролі об’єкта адміністративно-правових відносин мають виступати публічні потреби та інтереси, які впроваджуються в життя за допомогою норм адміністративного права в конкретній галузі владно-управлінської діяльності або адміністративно-правового захисту. Така новація за умов її подальшого серйозного вивчення дозволить виробити узагальнені ознаки, які відрізнятимуть об’єкти адміністративно-правових відносин від об’єктів інших управлінських галузей права, а також значно конкретизувати об’єкти адміністративно-правових відносин, упорядкувати їхню систему за допомогою відповідної класифікації, виробити дієві схеми повної та своєчасної реалізації публічних потреб та інтересів у тій частині правового поля, у якому складаються і відбуваються відносини адміністративного права.

Юридична природа адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на доступ до публічної інформації передбачає наявність управлінського суб’єкта, у власності чи в розпорядженні якого є публічна інформація або інформаційний ресурс, а основним об’єктом цих відносин виступає публічна інформація. Відповідно до міжнародних стандартів, що регламентують порядок доступу до публічної інформації, до такої інформації віднесено інформацію яка вільно збирається, отримується, зберігається, використовується та поширюється. Обмеження права для збирання, одержання, зберігання, використання та поширення публічної інформації зумовлюються лише умовами зберігання, специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законами України.

Правове визначення поняття "публічна інформація" міститься у ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", згідно з яким публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Слід зауважити, що інформація вважається публічною у зв’язку з тим, що вона створюється, збирається, обробляється та зберігається за рахунок бюджетних коштів призначених на забезпечення діяльності відповідного органу влади. Крім того, в ст. 15 вищезгаданого закону передбачено обов’язок розпорядників інформації самим оприлюднювати певні категорії інформації для ознайомлення необмеженого кола осіб. Такий обов’язок можна назвати пасивним доступом до інформації (особі не треба звертатися до розпорядника або вчиняти якісь інші юридично значимі дії, щоб отримати певну інформацію розпорядника) і він доповнює активний доступ до інформації (отримання інформації за запитами), а не заміняє його.

Необхідність орієнтуватися в плинному інформаційному потоці, відшукувати потрібну інформацію, усвідомлювати її, визначати ступінь її значущості, обробляти тощо і при цьому оперативно реагувати на нові зміни в підсумку загрожує прийняттям поспішних, невиважених рішень, які не відповідають потребам сталого розвитку і здатні призвести до суспільного дисбалансу. Забезпечення доступу до державних інформаційних продуктів є найактуальнішим питанням національної безпеки й інформаційного суверенітету. Вирішенню цього питання сприяє активне використання комп’ютерних технологій та електронних мереж. Практично всі міністерства і відомства створили інформаційні мережі з інтернет-вузлами і банками даних, що дає змогу будь-кому отримати інформацію про діяльність цих інститутів та установ. Впровадження новітніх технічних засобів, відповідних автоматизованих систем і мереж, що призначені для передавання та опрацювання інформації, дало змогу суттєво оптимізувати процес виробництва та поширення інформації шляхом створення значної кількості відомчих (галузевих) автоматизованих (локальних і територіальних) інформаційно-керуючих систем та підвищити ефективність діяльності окремих владних структур. Критерієм визначення можливості отримання публічної інформації з офіційних веб-сайтів органів влади мають стати виключно потреби громадян і юридичних осіб, а не рівень розвитку інформаційної інфраструктури і технологічних можливостей кожного із органів. 

На підставі викладеного зазначимо, що інформація є основою для забезпечення інтересів суб’єктів адміністративно-правових відносин, які здійснюють державну інформаційну політику. Реалізація права громадян на доступ до публічної інформації створює передумови для формування особистої громадянської позиції, яка ґрунтується на розумінні певних рішень і дій держави та є важливим фактором запобігання конфліктних ситуацій і правових суперечок, сприяє зростанню авторитету органів державної влади, їх посадових і службових осіб у очах громадян.

Комплексний, тотожний підхід до регулювання всіх напрямів адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення права громадян на доступ до публічної інформації надає реальну можливість для демократизації українського суспільства, забезпечує гарантії виконання обов’язків держави перед громадянином, пріоритет людини щодо отримання інформації.

Література:

1. Козлов Ю. М. Предмет советского административного права. – М., 1967.

2. Петров Г. М. Советское административное право. Часть общая. – Л., 1961.

3. Адміністративне право України : підруч. для юрид. вузів і фак-тів / за ред. Ю.П. Битяка. – X., 2001.

4. Курінний Є.В. Предмет і об’єкт адміністративного права України : характеристика категорій в умовах системного реформування : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.07. – К. : НАВСУ, 2004. – 38 с.

Ю.А. Уточкіна здобувач кафедри адміністративної діяльності НАВС