Окремі аспекти дефініції "система державного управління"

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їхні гарантії мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави [1]. У зв’язку з цим, органи державної влади України повинні усвідомлювати своє призначення та активізувати зусилля щодо якісного виконання свого головного обов’язку. Саме тому важливого значення набувають питання удосконалення системи державного управління, оскільки від ефективності управлінської діяльності залежить створення умов для належних реалізації та захисту прав і свобод громадян та забезпечення виконання покладених на них обов’язків.

На сьогодні у науці існують полярні погляді щодо визначення поняття "система державного управління", тому потреба подальшого дослідження цієї проблематики є актуальною. Крім того, аналіз підходів до визначення цієї категорії є необхідним не лише для науки, а й для удосконалення функціонування системи державного управ­ління загалом. 

Для об’єктивного розуміння категорії "система державного управління" необхідно зупинитися на висвітленні таких понять як "державне управління" та "система". Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповідних сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми – суб’єктами управління й може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та розв’язання поставлених завдань.

У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі немає загальновизнаного поняття державного управління, що пов’язано з різними підходами до розв’язання цього важливого питання. Державне управ­ління тлумачать з погляду змісту, сутності, форм, яких воно набуває і в яких функціонує, відмежування від інших видів державної діяльності (законодавчої, судової).

Найпоширенішим є поняття державного управління як самостій­ного виду державної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань держави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом [3, 115]. 

Незважаючи на деякі відмінності, всі автори відзначають орга­нізуючий, виконавчо-розпорядчий характер управлінської діяльності, спрямований на виконання завдань і функцій держави.

Державне управління як частина державної діяльності має своїм основним призначенням здійснення виконавчої влади. 

Державний характер такого управління полягає в тому, що в його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Виконавча діяльність є основним призначенням державного управління і складає першу, найбільш важливу його сторону. Разом з тим для безпосереднього управління різними сферами характерною є розпорядча діяльність, яка становить другу сторону державного управління. Виконавча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади виявляється у відносинах влади і підпорядкування, наданні суб’єктам, що її здійснюють, юридично-владних повноважень.

ержавне управління, як вид соціального управління, обов’язково містить три елементи: прийняття рішення, його виконання та контроль за реалізацією. Державне управління — це частина державної діяльності, що має своїм основним призначенням здійснення виконавчої влади. Державний характер такого управління полягає в тому, що в його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Для його здійснення створюють спеціальні органи (встановлюють посади), які діють у рамках законів і в межах своїх повноважень.

З урахування вищевказаного, можна зробити висновок, що державне управління є складною системою, яка створена для вирішення багатоцільових завдань. В цьому контексті необхідно з’ясувати, що таке "система" взагалі. 

У сучасному розумінні поняття "система" – це цілісність, що складається з частин, поєднання взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів, здатних створювати та підтримувати єдність. Кожна система має основні характеристики:

– елементи – найменша частина системи, внутрішня структура якої може не враховуватися при розгляді системи в цілому;

– зв’язки – різноманітні залежності та взаємодії елементів, які визначають необхідність їх існування, місце та значення в системі;

– межа – окреслюється зв’язками елементів системи, які визначають її цілісність та відносну відокремленість від середовища;

– середовище – сукупність суб’єктів, об’єктів і чинників за межею системи, взаємопов’язаних з її елементами або з нею в цілому [4, 59]. 

Таким чином, розкриваючи поняття "системи" у контексті державного управління, видається за доцільне вказати на такі складові "системи державного управління": суб’єкт управління (керуючу систему), тобто органи виконавчої влади; об’єкт управління (керовану систему), тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави; всю сукупність різноманітних зв’язків, які при цьому здійснюються (систему управлінських відносин щодо їх взаємодії) тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами і об’єктами управління; має свої межі які відносно відокремлена від середовища. Отже, систему державного управління можна визначити як сукупність елементів, що існують у відповідній сфері суспільних відносин між суб’єктами та об’єктами управління. 

Література:

1. Конституція України від 28.06.1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.zakon.rada.gov.ua.

2. Стороженко О.В. Теоретичні підходи до визначення поняття "система державного управління" у сфері культури [Текст] /О.В. Стороженко // Актуальні проблеми державного управління. – 2010. – № 1. – С. 39-43.

3. Адміністративне право України [Текст]: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 544 с.

4. Одінцова Г. С. Теорія та історія державного управління [Текст]: навч. посіб. / Г. С. Одінцова, В. Б. Дзюндзюк, Н. М. Мельтюхова [та ін.] – К.: ВД "Професіонал", 2008. – 288 с.

О.В. Гулак кандидат юридичних наук,

доцент кафедри адміністративного

та фінансового права,

Національний університет біоресурсів

і природокористування України