Сучасні проблеми інформаційного забезпечення діяльності органів державного управління

Необхідність кардинальної трансформації інформаційного забезпечення органів державного управління обумовлена неадекватністю традиційних моделей управління сучасному рівню розвитку інфор­маційних технологій, а також проблемами щодо доступу до інформа­ційних ресурсів. 

Особливо важливим це є для сфери господарської діяльності. Сьогодні удосконалення технології інформаційного забезпечення стало пріоритетним напрямом оптимізації управлінських процесів. Особливу значущість питання оптимізації інформаційного забезпечення у даному напрямку набуває сьогодні, коли в Україні здійснюється адміністративна реформа. 

Важливість інформаційного забезпечення діяльності з державного управління усвідомлювалася давно. Ще у 1998 році у Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженій указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98, як один з напрямків адміністративної реформи було визначено наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування [1, с. 13]. 

Необхідно зазначити, що за час, що минув з моменту набуття нашою державою незалежності, сформовано певні правові засади побудови інформаційного суспільства: прийнято ряд нормативно-правових актів, які, зокрема, регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних електронних ресурсів, захисту прав інтелек­туальної власності на ці ресурси, впровадження електронного доку­ментообігу, захисту інформації. Разом з тим ступінь розбудови інфор­маційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, оскільки ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження інформаційно-комунікаційних технологій у соціально-економічну сферу, рівень інформатизації окремих галузей економіки, деяких регіонів держави є низькими; розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери гальмується; створення інфраструктури для надання органами державної влади та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет відбувається повільно; рівень інформаційної представленості України в Інтернет-просторі є незначним, а присутність україномовних інформаційних ресурсів – недостатньою. В сукупності негативний вплив зазначених та інших факторів може призвести до подальшого збільшення "цифрового розриву" та відставання України від передових країн світу у питанні побудови інформаційного суспільства. Так, наприклад, за минулий рік тільки за двома інтегральними показниками Україна значно погіршила свій стан: за рівнем мережної готовності (Networked Readіness Іndex 2009- 2010, NRІ) вона змістилась з 70-го місця на 82-е серед 134 країн світу, при тому що у 2008 році вона посідала 62-е місце; за індексом розвитку інформаційно-телекомунікаційних техно­логій Ук­раїна змінила стан з 51 місця на 58 серед 154 країн світу. 

Україна поки що значно відстає від середньосвітового рівня з показників розвитку та доступності для населення широкосмугових мереж доступу до Інтернету, а також помітно відстає від розвинених країн світу по ступеню інтегрованості у глобальний веб-простір тощо [2].

10 квітня 2011 року набув чинності Закон України "Про центральні органи виконавчої влади", яким визначено організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України. Відповідно до положень ч.1 ст.2 вказаного Закону діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності. Ст.7 визначає як одне з основних завдань міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, інформування та надання роз’яснень щодо здійснення державної політики. З огляду на це виникає два питання. По-перше, чому з усього різноманіття завдань та функцій органів державної влади у сфері інформаційного забезпечення законодавець обрав лише інформування щодо державної політики, тобто функцію інформаційного консультування? Безумовно, Закон України "Про центральні органи виконавчої влади" за своєю правовою природою є базовим та не має на меті регулювання саме інформаційних відносин, але ж саме його базовий характер у відповідності з вимогами законодавчої техніки вимагає визначення в ньому пріоритетних напрямів діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, у тому числі і у сфері інформа­ційного забезпечення. По-друге, не зважаючи на визначення як одного з основних завдань міністерства інформування та надання роз’яснень щодо здійснення державної політики, виконання даного завдання не знайшло своє відображення у положеннях ст.8 вказаного Закону, яка визначає повноваження міністра і має досить змістовний характер. 

Таким чином, обов’язок та право міністра організовувати та керувати системою інформаційного забезпечення міністерства та нести відповідальність за її функціонування не встановлено. Теж саме стосується і повноважень першого заступника міністра і заступника міністра – керівника апарату, які визначені у ст.ст.9, 10 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади".

На жаль, прогалини вказаного Закону не залишаться притаманними лише цьому правовому акту, оскільки його положення будуть впливати на нормотворчу діяльність і знаходити своє втілення у підзаконних правових актах, регламентуючих діяльність центральних органів виконавчої влади. Цей процес вже розпочався: так, у Положенні про Міністерство інфраструктури України, затвердженому Указом Президента України від 12 травня 2011 року № 581/2011, поняття "інформатизація", "інформаційне забезпечення" взагалі не згадуються, а компетенція міністерства та його посадових осіб в означеній сфері зводиться до інформаційної діяльності з питань загального діловодства, оприлюднення інформації про Міністерство на його офіційному веб-сайті та ще декількох не самих значних аспектів інформаційного забезпечення діяльності цього органу.

Отже, можна констатувати, що негативною тенденцією сучасного етапу державотворення в нашій державі є відсутність комплексного системного підходу до інформаційного забезпечення діяльності органів державного управління. Безумовно, останнім часом прийнято низку законодавчих актів, визначаючих нові для органів державної влади та місцевого самоврядування орієнтири на шляху розбудови інформаційного суспільства, зокрема, Закону України "Про доступ до публічної інформації", який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публіч­ної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес. Вимоги вказаного Закону поширюються на органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інших суб’єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання. Закон України "Про доступ до публічної інформації" зобов’язав всіх розпорядників інформації, передбачених статтею 13 Закону, надавати та оприлюднювати публічну інформацію – відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інфор­мації. При цьому вказаним Законом встановлено, що зазначена інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом, а доступ до неї забезпечується шляхом систематичного та оперативного її оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах та будь-яким ін­шим способом, а також шляхом надання її за запитами на інформацію. 

Зрозуміло, що такі законодавчі новації потребують перегляду пріоритетів у діяльності з державного управління, організації діяльності органів державної влади таким чином, щоб забезпечити виконання означених вище положень, що, у свою чергу, вимагає прискорення процесів інформатизації вказаних органів. Останнє обумовлено тим, що пошук паперових копій в архіві може привести або до того, що у працівників міністерства, виконуючих свої обов’язки відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", не залишиться часу для виконання своїх функціональних обов’язків, або до того, що приписи вказаного Закону виконуватися не будуть, а закріплені в ньому права громадян будуть порушуватися. 

Однак, як свідчить аналіз положень Закону України "Про цент­ральні органи виконавчої влади" та сучасних тенденцій у сфері ін­формаційного забезпечення діяльності органів державного управ­ління, необхідність оптимізації системи інформаційного забезпечення органів державної влади в ньому не врахована, тобто проблеми інформатизації є для цих органів чимось чужорідним, залишаються за межами їх пріоритетних завдань та функцій. 

Вказане свідчить, що успішність реформування органів державної влади, яке відбувається сьогодні в Україні, потребує визначення як у законодавчих, так і у підзаконних правових актах пріоритетного характеру інформаційного забезпечення як функції органів державного управління, а також встановлення персональної юридичної відпо­відальності за порушення вимог інформаційного законодавства керівниками міністерств, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів державного управління. Лише за таких умов наша держава зможе, врешті-решт, вийти на новий рівень розвитку інформаційних відносин.

Література:

1. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.07.1998 № 810/98 // Офіційний вісник України. – 11.06.1999. – № 21. – С. 32.

2. Проект Доповіді про стан та перспективи розвитку інформатизації та інформаційного суспільства в Україні за 2010 рік. -–[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dknii.gov.ua.

Я.М. Квітка кандидат юридичних наук, доцент,

професор кафедри адміністративної діяльності НАВС