Юридичні аспекти запобігання злочинам, пов’язаних з торгівлею людьми в польщі

За Конституцією Республіки Польща людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Країна у своєму намаганні бути визнаною світовою спільнотою як демократичними, правовими і соціальними державами зобов’язалася всіма доступними засобами захищати особистість. У зв’язку з цим одним із пріоритетних напрямів її соціальної політики є запобігання таким антигуманним явищам, як торгівля людьми. На жаль, воно має стійку тенденцію до поширення, викликаючи серйозне занепокоєння усієї світової спільноти та негативно впливаючи на імідж будь-якої з держав. Важливо зазначити, що розв’язання будь-якої проблеми неможливе без всебічного та об’єктив­ного її аналізу, встановлення основних причин виникнення, визначення механізму дії та окреслення шляхів її вирішення.

Як для України, так і для Польщі найбільш поширеною є проблема трудової міграції. Саме її ми вважаємо головною складовою механізму торгівлі людьми. Саме у потоці трудових мігрантів злочинці переправляють різними способами (як легально, так і нелегально) своїх жертв. Економічні проблеми, незадовільний стан ринку праці, значний рівень безробіття і низький рівень життя населення спонукають громадян наших держав шукати роботу за кордоном. При цьому проблема полягає в тому, що кількість бажаючих працевлаштуватися значно перевищує кількість офіційних робочих місць, які можуть надати країни-роботодавці. Тому для багатьох залишається вихід у нелегальному працевлаштуванні. Легально щорічно працевлаштовується у Польщі лише близько 50-60 тисяч осіб [1].

На сьогодні проблема боротьби з торгівлею людьми (особливо жінками) стала надзвичайно актуальною для Республіки Польща. Проте на відміну від більшості країн Центрально-Східної Європи, які є країнами-донорами (країнами походження "живого товару"), для Польщі ця проблема полягає в тому, що вона в основному є країною-транзитером та країною призначення так званого "живого товару". 

Тому її законодавство має певну відмінність у сфері протидії торгівлі людьми. 

Якщо говорити про саме поняття "торгівля людьми", то у чинному законодавстві Республіки Польща воно відсутнє. Торгівлею людьми називають злочин, що є формою сучасною квазірабовласництва. 

Під цим поняттям спочатку розуміли винятково торгівлю жінками, яких примушували зайнятися проституцією (чоловіки – жертви торгівлі людьми, яких використовували в сексіндустрії – явище досить рідкісне) [2]. У останні роки сутність цього визначення значно розширилося й охоплює всі дії, що скоюються правопорушником з метою отримання прибутку від продажу людини, незалежно від статі і віку. Зазвичай вони пов’язані з застосуванням насильства, що для жертв торгівлі людьми є значним фізичним і психічним навантаженням. 

Якщо дослідити історію розвитку проблеми протягом останнього сторіччя, можна виявити кілька основних напрямків еволюції визначень "торгівлі людьми", що відображають тогочасний рівень їх трактування. 

Послідовно ці зміни полягали у переході :

від фізичного вербування (звідництва) до отримання комерційної вигоди від експлуатації проституції;

від примусу до "навіть за її згодою" і знову до примусу та обману;

від "торгівлі жінками" до "контрабанди (торгівлі) людьми" і "нелегального переправляння мігрантів";

від протекціоністських поглядів до захисту прав людини-жертви торгівлі чи людини - нелегального мігранта;

від тільки "проституції" до більш ширшого діапазону неофіційної та неврегульованої праці [3].

Тому сьогодні поняття "торгівля людьми" охоплює широке коло соціальних явищ. Предметом торгівлі може бути будь-яка особа незалежно від статі та віку: чоловіки – з метою експлуатації в праці, діти – з метою використання у жебрацтві, жінки – для сексуального рабства, будь-які особи – для вилучення і трансплантації органів.

Що стосується кримінального законодавства Республіки Польща, то, як ми вже зазначали, воно не визначає поняття "торгівлі людьми". Проте загалом використовується імплементоване у чинне національне законодавство з п. а ст. 3 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року [4] визначення, відповідно до якого "торгівля людьми" означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. 

Згідно зазначеного міжнародного акту "експлуатація" включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів. При цьому, згода жертви торгівлі людьми, якщо використано зазначені вище заходи впливу, значення не має. Під вербуванням, перевезенням, передачею, приховуванням або отриманням дитини з метою експлуатації вважають "торгівлею людьми" навіть у тому разі, якщо вони не пов’язані із застосуванням будь-якого із заходів впливу, зазначених в п. а ст. 3 Протоколу. 

Сам Карний кодекс Республіки Польща містить декілька статей (артикулів), за якими настає кримінальна відповідальність за торгівлю людьми. 

Зокрема, ст. 189 містить положення про покарання за протизаконне позбавлення особи волі [5, с. 53]. Ст. 190 передбачає покарання за реальну погрозу вчинення злочину стосовно особи чи її рідних [5, с. 53]. За ст. 191 особа буде нести покарання за примушування вчинення певних дій або бездіяльності [5, с. 54]. 

Окрему групу складають злочини у сфері сексуальної недоторканості особи. Зокрема, ст. 197 передбачено покарання за зґвалтування або інші дії статевого характеру [5, с. 55]. Слід зазначити, що заняття проституцією в Республіці Польща не є ні кримінальним злочином, а ні адміністративним проступком. Проте згідно із ст. 203 кримінально переслідується примус до проституції [5, с. 56]. Подібно карається і заняття звідництвом та сутенерством (ст. 204) [5, с. 56-57]. 

Однак основною статтею карного кодексу у досліджуваній сфері є ст. 253, яка передбачає карну відповідальність за торгівлю людьми [5, с. 70]. Сама стаття складається з двох частин (параграфів). Параграф 1 передбачає основний склад цього злочину, а параграф 2 – кваліфікований склад, який полягає в організації незаконного адаптування дітей з корисливих мотивів.

За законодавством Республіки Польща виділяють різні форми торгівлі людьми, які є характерними й для більшості країн світу, проте на деяких з них наклалися особливості національного законодавства: 

торгівля дітьми (протиправне усиновлення/удочеріння, часто пов’язане із вивезенням дитини за кордон, "купівля-продаж" неповнолітніх осіб з метою здійснення щодо них статевих стосунків або сексуальної експлуатації тощо); торгівля жінками (вивезення їх за кордон, примушування до надання секс-послуг тощо); 

торгівля людьми для примусового використання їх в збройних конфліктах; торгівля людьми як донорами тканин та внутрішніх органів (купівля-продаж тканин та внутрішніх органів, що вилучаються в потерпілих без їх згоди тощо); торгівля людьми для використання репродуктивних функцій (сурогатне материнство, примусовий шлюб тощо); 

торгівля дешевою робочою силою (примусова праця, отримання винагороди нижчої від мінімальної тощо).

Сьогодні одним із негативних проявів світових інтеграційних процесів стала інтернаціоналізація організованої злочинності. Організована злочинність набуває глобального характеру. Діяльність міжнародних організованих злочинних угруповань, у тому числі й тих, що сформувалися в Польщі, поширюється на всі регіони світу і досягла рівня, недоступного їм раніше. Створення стійких каналів нелегальної міграції та торгівлі людьми є однією з найприбутковіших сфер та напрямків транснаціональної організованої злочинної діяльності в Республіці Польща. Польща, як член Європейського Союзу та як член ООН є учасницею значної кількості угод і міждержавних договорів щодо боротьби з організованою злочинністю та торгівлею людьми. Зокрема, Республікою Польща ратифіковано та імплементовано в чинне законодавство Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності [4], Конвенцію про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми [6], Конвенцію про торгівлю живим товаром [7], Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами [8], Додаткову конвенцію про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства [9] тощо.

Проте все ж необхідно зазначити, що діяльність державних органів, неурядових організацій та засобів масової інформації у сфері інформування населення та правового навчання внесли позитивні зміни у сферу протидії торгівлі людьми. Але злочинні угрупування на кожну дію намагаються знайти протидію, винаходять нові методи та форми діяльності. Наприклад, застосування соціальної реклами та багаторічна праця багатьох суб’єктів протидії торгівлі людьми призвела до того, що злочинці змушені були перенести свою увагу з великих міст у регіони - на малі селища та села, де така реклама та діяльність зазначених інституцій не має значного поширення. Крім того, сьогодні непоодинокими стали факти торгівлі людьми на території нашої країни – населення почало насторожено зустрічати будь-які пропозиції роботи, пов’язані з виїздом за кордон, але деякі громадяни втрачали пильність у зв’язку з тим, що робота пропонувалася в сусідніх воєводствах [10].

Викладене свідчить про те, що сьогодні в поняття торгівлі людьми у чинному законодавстві Республіки Польща вкладають певною мірою різні явища, які мають спільні ознаки, головна серед яких - продаж (інша платна передача) людини. Торгівлю тлумачать як:

1) такий продаж людини, коли її покупець отримує над нею всі або майже всі атрибути права власності (работоргівлю);

2) продаж, що призводить до вчинення щодо людини інститутів та звичаїв тотожних із рабством, таких, як боргова кабала, сімейне рабство тощо; 

3) вивезення для продажу або продаж людини за кордоном чи у своїй країні для використання у проституції або порнобізнесі; 

4) продаж дитини для незаконного усиновлення; 

5) використання ембріону чи плоду людини з корисливою метою (фактично продаж ембріону чи плоду); 

6) продаж людини з метою незаконного вилучення її органів тощо. 

Республіка Польща та її державні органи не можуть стояти осторонь прийняття важливих міжнародних документів та зобов’язань, які мають на меті зробити ефективнішою глобальну боротьбу з сучасною формою рабства — торгівлею людьми та іншими незаконними операціями з людьми. Ця форма стає найприбутковішим нелегальним бізнесом, тоді як недостатність механізмів захисту потерпілих від зазначеного свавілля викликає серйозну стурбованість.

Отже, можемо зробити висновок, що Республіка Польща, як суб’єкт міжнародного права, одна із засновниць ООН проводить активну роботу, спрямовану на використання не тільки національних, а й міжнародних інститутів захисту прав людини. Однією з головних проблем у цій сфері є питання торгівлі людьми. Саме йому сьогодні приділяють особливу увагу науковці, правоохоронці та правозахисники, адже створення стійких каналів нелегальної міграції та торгівлі людьми є однією з найприбутковіших сфер та напрямів транснаціональної організованої злочинної діяльності. 

Література:

1. Krajowy Program Dzia 2;a 4; Przeciwko Handlowi Lud%8;mi 2009-2010 [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.pomoc.rpo.gov.pl/index. php?md=96&s=1 — Заголовок з екрану.

2. Handel lud%8;mi : [Електронний ресурс] Режим доступу : http://pl. wikipedia.org/wiki/Handel_lud%8;mi — Заголовок з екрану.

3. Ратушний С. Міжнародне співробітництво у протидії торгівлі жінками // Проблеми міграції.-1998.-№ 3(6).-С.13-22. 

4. Protokó 2; o zapobieganiu, zwalczaniu oraz karaniu za handel lud%8;mi, w szczególno"7;ci kobietami i dziećmi, uzupe 2;niający Konwencję Narodów Zjednoczonych przeciwko międzynarodowej przestępczo"7;ci zorganizowanej z 15 listopada 2000 r. (Dz.U. z 2005 r. Nr 18, poz. 160).

5. Kodeks karny: Czę"7;ć ogolna. Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. – Kancelaria Sejmu – 98 s.

6. Konwencja z 30 wrze"7;nia 1921 r. o zwalczaniu handlu kobietami i dziećmi (Dz.U. z 1925 r., Nr 125, poz. 893).

7. Konwencja z 4 maja 1910 r. w sprawie handlu &0;ywym towarem (Dz.U. z 1922 r., Nr 87, poz. 783).

8. Konwencja z 21 marca 1950 r. w sprawie zwalczania handlu lud%8;mi i eksploatacji prostytucji (Dz.U. z 1952 r., Nr 41, poz. 278).

9. Konwencja uzupe 2;niająca z 7 wrze"7;nia 1956 r. w sprawie znisienia niewolnictwa, handlu niewolnikami oraz instytucji i praktyk zbli&0;onych do niewolnictwa (Dz.U. z 1963 r., Nr 33, poz. 185).

10. Krajowa Struktura Systemowego Rozpoznawania i Zwalczania Handlu Lud%8;mi [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.pomoc.rpo. gov.pl/index.php?md=37&s=1 — Заголовок з екрану.

А.Ф. Мота кандидат юридичних наук, доцент,

начальник кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права, Національна академія ДПС України імені Б. Хмельницького