Деякі проблеми адміністративно-юрисдикційної діяльності працівників даі мвс україни щодо зупинки транспортного засобу та складання протоколу про адміністративне правопорушення

З погляду на загальні завдання провадження у справах про адмі­ністративні правопорушення щодо своєчасності, всебічності, повноти та об’єктивності з’ясування обставин кожної справи, адміністративно-юрисдикційна діяльність Державної автомобільної інспекції МВС України набуває вкрай важливого значення вже у першій стадії збору та фіксації фактичних даних про скоєне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.

Дослідження норм вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства дозволяє зробити висновок, що відповідальність за якісний збір доказової інформації про правопорушення у найбільшій мірі покладено на особу, якій надано право складати протокол про адміністративне правопорушення. 

Відповідно до ст.255 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а також п.4.1. Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністра­тивні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої Наказом МВС України №77 від 26.02.2009 р. [1], п.7.7. Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої Наказом МВС України № 111 від 27.03.2009 р. [2], найширше коло повноважень щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху мають працівники ДАІ – інспектори дорожньо-патрульної служби (далі – ДПС).

Діяльність щодо виявлення та отримання доказової інформації особою, уповноваженою складати протоколи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, пов’язане із взаємодією з іншими учасниками провадження: правопорушником, свідками, потерпілим, які у свою чергу найчастіше є учасниками дорожнього руху. Чинний механізм адміністративно-правового регулювання взаємодії працівників ДПС ДАІ з учасниками дорожнього руху щодо виявлення та документування порушень правил дорожнього руху передбачає застосування до останніх численних заходів адміністративного примусу. У той же час, на практиці виникають певні проблеми щодо реалізації деяких таких заходів.

Найбільш частим заходом адміністративного примусу, що застосовується працівниками ДПС до водіїв, є зупинка транспортного засобу. Така форма взаємодії суб’єктів забезпечення безпеки дорожнього руху є необхідною для зовнішнього візуального огляду водія, пасажирів, транспортного засобу та вантажу на предмет відсутності загроз для безпеки дорожнього руху.

На наш погляд, проблемним моментом у механізмі адміністратив­но-правового регулювання зупинки транспортного засобу працівником ДПС ДАІ є прогалини у нормативному регулюванні підстав застосування такого заходу. Так, навіть на рівні найбільшої деталізації цих підстав у п.14.1. Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої Наказом МВС України №111 від 27.03.2009р., залишаються неврегульованими випадки, коли досить важко з’ясувати, чи було зупинку здійснено законно чи безпідставно. Результати соціологічних досліджень доводять, що у середньому кожного водія без жодного порушення правил дорожнього руху працівники ДАІ зупиняють 4-5 разів на рік [3, с. 67].

Зокрема, положеннями п.21 ст.11 Закону України "Про міліцію" №565ХІІ від 20.12.1990 р. та п.14.1.1. вищевказаної Інструкції в якості одної з підстав зупинки транспортного засобу передбачено скоєння водієм порушення правил дорожнього руху. Але ж інспектор ДПС не завжди може вже під час прийняття рішення про зупинку транспортного засобу встановити наявність достатніх ознак правопорушення. Тому є цілком реальними випадки зупинки транспортного засобу, коли у ході з’ясування обставин події встановлюється відсутність ознак порушення правил дорожнього руху у діях водія.

У свою чергу, такі ситуації сприяють зловживанням з боку інспекторів ДПС, у яких залишається вибір: чи визнати неправомірність зупинки, чи все ж таки довести наявність ознак правопорушення. Наслідком цього може бути складання інспектором ДПС протоколу про адміністративне правопорушення навіть тоді, коли немає достатніх доказів вини водія, чи взагалі об’єктивні дані свідчать про відсутність у діях водія складу правопорушення.

Очевидно, що у таких ситуаціях взаємодія інспектора ДПС з водієм не виконує належним чином функцію інформаційного обміну, що перешкоджає отриманню об’єктивних доказових даних й об’єк­тивності провадження у справі про адміністративне правопорушення у цілому. Більш того, виникають й певні неузгодження у процесуальному механізмі розслідування та розгляду справи про адміністра­тивне правопорушення.

Так, складаючи протокол про адміністративне правопорушення, інспектор ДПС практично виконує адміністративно-юрисдикційну діяльність, адже при цьому він надає правову оцінку діям водія, ква­ліфікує їх як правопорушення, зазначаючи відповідні норми КУпАП та Правил дорожнього руху, що порушуються. З точки зору держави в особі посадовця, який розглядатиме справу, оформлений протокол про адміністративне правопорушення означає, що інспектор, який його склав, впевнений у наявності в діях водія ознак правопорушення, і ця впевненість базується на зібраних ним достатньої кількості об’єктивних даних. Аргументом до цього служить й те, що відповідно до ст.255 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення – це право, а не обов’язок уповноваженої особи. 

Положеннями ст.247 КУпАП відсутність складу правопорушення визначено в якості обставини, за наявністю якої провадження у справі не може бути розпочато. Саме тому вважаємо, що передбачений чинним адміністративно-деліктним законодавством процесуальний механізм збору інформації про правопорушення взагалі виключає складання протоколу у випадках, коли інспектор ДПС не може отримати об’єктивні дані, які б підтверджували наявність достатніх ознак складу правопорушення.

На наш погляд, забезпечення ефективної взаємодії інспекторів ДПС із водіями та іншими учасниками дорожнього руху під час встановлення обставин події, зокрема вже починаючи з моменту зупинки транспортного засобу, є основною гарантією від необґрунтованого складання протоколу про адміністративне правопорушення у відно­шенні зазначених осіб.

Така взаємодія може проявлятися у формі надання учасниками дорожнього руху доказів та подання клопотань, які мають бути зафіксовані інспектором ДПС. На жаль, існуюча практика складання матеріалів про адміністративні правопорушення працівниками ДАІ поки що не дозволяє реалізувати таку взаємодію у повній мірі. Так, із 240 досліджених матеріалів справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зареєстрованих у ВДАІ м. Луганська при УДАІ ГУМВС України в Луганській області, лише 44 (18,3%) містили крім протоколу про адміністративне правопорушення інші письмові документи в якості джерел доказів, і всього у 3 (1,3%) з 227 протоколів було зафіксовано конкретне місце правопорушення.

У цьому контексті заслуговує на увагу спроба вітчизняного законодавця конкретизувати процес доказування у справах про адміні­стративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що потребують встановлення ознак аварійної обстановки. Зокрема, диспозиціями норм ч.4 ст.122 та ч.3 ст.123 КУпАП у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху" №586-VI від 24.09.2008р. передбачено обов’язковість підтвердження наявності аварійної обстановки фактичними даними, а саме поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, свідків, показаннями технічних пристроїв та засобами фото- й відеоспостереження та іншими документами.

Такі зміни є слушними, адже доказування наявності аварійної обстановки як наслідку порушення правил дорожнього руху, як правило, пов’язане із спірними ситуаціями та потребує додаткових джерел доказів, крім власне протоколу про адміністративне правопорушення. У той же час вважаємо таким, що суперечить загальній структурі КУпАП, включення зазначених положень у диспозицію статті Особливої частини Кодексу, яка передбачає ознаки юридичного складу правопорушення. На нашу думку, більш послідовним було б віднесення цих положень, що по суті передбачають спеціальний порядок доказування та відповідні джерела доказів у окремих категоріях справ, до процесуальної частини КУпАП.

З іншого боку, на законодавчому рівні має бути забезпечено й можливість учасників дорожнього руху документально фіксувати дії інспекторів ДПС. З цього погляду прогресивним нововведенням слід вважати норму ст.254 КУпАП, що зобов’язує інспекторів ДПС складати протокол про адміністративне правопорушення у двох екземплярах та надавати один з них учаснику дорожнього руху, який при­тягається до адміністративної відповідальності. Крім цього, як бачиться, доцільним є також вирішити питання про розробку та введення документальної форми підтвердження зупинки транспортного засобу у тих випадках, коли наявність в діях водія ознак правопорушення не було встановлено та відповідно протокол про адміністра­тивне правопорушення не складався.

Література:

1. Про затвердження Інструкції з оформлення працівниками Держав­тоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху: Наказ МВС України від 26.02.2009 р. № 77 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 34. – Ст. 1193.

2. Про затвердження Інструкції з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС: Наказ МВС України від 27.03.2009 р. № 111 // Офіційний вісник України. – 2009. – № 51. – Ст. 1777.

3. Сердюк О.О. Антикорупційний моніторинг діяльності Державної автомобільної інспекції: методика та результати/ О.О. Сердюк, Ю.О. Свє­женцева, А.М. Черноусов. – Харків: ХІСД, 2008. – 128 с.

С.А. Буткевич кандидат юридичних наук,

старший науковий співробітник, начальник факультету підготовки

фахівців міліції громадської безпеки, Одеський державний університет внутрішніх справ