Соціально-економічне й політичне значення фінансового моніторингу (адміністративно-правовий аспект)

На тлі розвитку світової фінансової кризи взагалі та подальшого реформування системи центральних органів виконавчої влади України зокрема, виняткової значущості набуває фінансовий моніто­ринг – особлива форма фінансового контролю, що проводиться з метою запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Незважаючи на те, що останніми роками дослідженню так званого "антилегалізаційного законодавства" приділяється підвищена увага з боку широких кіл науковців, говорити про суттєві зрушення у боротьбі з відмиванням "брудних" грошей ще занадто рано. Цьому заважають: наявність у країні потужного сектору "тіньової" економіки; зростання організованої економічної злочинності із транснаціональ­ними зв’язками; недосконалість державного механізму обмеження потоків та обсягів коштів кримінального походження; надзвичайно високий рівень корумпованості посадових осіб органів державної влади й управління; зростаюча професіоналізація та інтернаціона­лізація процесів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; слабкий потенціал правоохоронних органів, призначених для боротьби з економічною злочинністю; неналежна взаємодія правоохоронних та інших органів держави в зазначеній сфері діяльності.

Останнім часом рівень організуючого впливу виконавчої влади на заходи із запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму не задовольняв потреби динамічного розвитку фінансових установ, енергійного формування цивілізованого соціально-економічного укладу та системи протидії поширенню організованої злочинності із транснаціональними зв’язками. Нині вихід суспільства з політичної і фінансової кризи потребує такої організації виконавчої влади, яка б забезпечувала ефективність і дієвість системи фінансового моніторингу. Тому особли­вої актуальності і значущості набуває відповідна діяльність Держфін­моніторингу України та інших суб’єктів державного фінансового моніторингу.

Потужні можливості фінансово-кредитної сфери щодо використання сучасних технологій в обслуговуванні капіталів водночас роблять її привабливою для організованої злочинності. Сьогодні основними видами правопорушень у кредитно-банківській системі залишаються незаконне отримання (надання), розкрадання та нецільове використання кредитних і бюджетних коштів. При цьому активно використовуються фальсифікація даних щодо фінансово-господарської діяльності підприємств, заставного майна (оцінки його вартості чи наявності), механізм фіктивного банкрутства тощо. Часто такі злочини здійснюються за прямою або опосередкованою участю посадових осіб фінансово-кредитних і банківських установ [1, 194].

Вважаємо, що соціально-економічне й політичне значення системи фінансового моніторингу обумовлено двома причинами: запобі­гання ситуацій, що можуть завдати шкоди економічній безпеці держави; створення системи спостереження, що дозволяє отримувати необхідну інформацію про фінансові операції, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму [2, 100].

Як зазначає Р.В. Жубрін, економічні злочини зазвичай здійсню­ються з метою отримання прибутку, левова частина якого йде на особисті потреби злочинців. При отриманні значних сум криміналь­них доходів, що перевищують особисті потреби, злочинець або злочинне угруповання стрічаються з необхідністю зниження економічних та юридичних ризиків володіння такими активами, збереження їх від конфіскації, інфляції та ін. Ураховуючи те, що доходи, одержані злочинним шляхом, не вилучені із цивільного обігу та становлять ринкову вартість, можливості для їх збереження і примноження представляють законний економічний обіг.

Разом з тим, введення доходів, одержаних злочинним шляхом, до легального обігу пов’язано з ризиком притягнути увагу підрозділів фінансових розвідок і правоохоронних органів, що потребує маскування джерел походження кримінальних коштів. З цією метою здійсню­ється безліч фіктивних або заплутаних угод (операцій), злочинні доходи інвестуються до підприємницької діяльності, де вони перетворюються на легальні в результаті господарчих процесів. Такі операції дозволяють видати кримінальні активи за легальні доходи та отримати можливість вільно їх використовувати. Отже, ця діяльність не тільки приховує злочинне походження майна та грошових коштів, але й підвищує соціальний статус злочинця, перетворюючи його в законного бізнесмена. Таким чином, легалізація (відмивання) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, є складним процесом вторинного обігу злочинних доходів [3, 80].

Безперечно, що моніторинг посідає важливе місце в системі управління, яка має на меті реалізацію поставлених перед державою соціально-економічних завдань. Завдяки моніторингу відбиваються основні напрямки розвитку системи управління економікою, з урахуванням постійних зрушень у масштабі й умовах функціонування її складових.

Поняття "моніторинг" представляє інтерес з точки зору його теоретичного аналізу, оскільки воно не має точного однозначного тлумачення. Це пов’язано з тим, що воно вивчається та використовується в рамках різних сфер науково-практичної діяльності. Складність визначення цього поняття пов’язана також з його належністю як до сфери науки, так і практики. Воно може розглядатися як спосіб дослідження реальності, що використовується в різних науках, або спосіб забезпечення сфери управління різними видами діяльності за допомогою надання своєчасної та якісної інформації.

Поняття "моніторинг" стало загальновизнаним як у науці, так і сфері правозастосування. В широкому сенсі – спеціально організоване, систематичне спостереження за станом об’єктів, явищ, процесів з метою їх оцінки, контролю або прогнозу. Мова йде про постійне спостереження за якимось процесом з метою виявлення його відповід­ності бажаному результату. Іншими словами, якщо діагностика ситуації здійснюється систематично з певною заданою періодичністю та з використанням базової системи індикаторів, то ми маємо справу з моніторингом.

Зазвичай про моніторинг говорять, коли під час якоїсь діяльності постійно відстежуються процеси та явища, що відбуваються в реальному предметному середовищі. Це потрібно для того, щоб негайно включати результати поточних спостережень в управлінську діяль­ність, тобто ухвалювати рішення про наступні кроки як при оперативному регулюванні, так і проектуванні розвитку. Таким чином, моніторинг передбачає вироблення особливих, поточних знань про стан середовища, конкретні перипетії здійснення такої діяльності з наступним переводом цих знань на мову управлінських рішень (що означає даний стан для процесів організації та управління; що конкретно з цього слідує; які заходи мають бути вжиті та ін.).

Основна сфера практичного застосування моніторингу – управ­ління, а точніше інформаційне обслуговування управління в різних сферах діяльності. Функцію управління неможливо виключити із сучасного розуміння моніторингу, що видно з різноманітних сфер діяльності людини, в якій контроль над подіями є основним і кінце­вим завданням управлінської діяльності. Отже, моніторинг є не лише збиранням статистичної інформації, яке байдуже ставиться до предметного змісту. Термін "моніторинг" передбачає діяльність, яка безпосередньо пов’язана зі своїм об’єктом. Зазначене робить моніторинг одною із вихідних функцій системи управління.

С.А.-О. Набієв влучно пропонує виділяти дві основні особливості об’єктів моніторингу: перша – їх динамічність, оскільки всі об’єкти, вивчення або обстеження яких здійснюється із застосуванням моніторингу, перебувають у постійному розвитку; друга – наявність або можливість небезпеки, що виникає під час функціонування об’єкта моніторингу [4, 44]. Таким чином, завданням моніторингу є запобігання тієї або іншої небезпеки для ефективного функціонуван­ня відповідного об’єкта. При цьому важливим є не тільки констатація факту появи змін, які являють небезпеку, а саме попередження про неї до того, як негативні наслідки ситуації стали невідворотними. Тим самим утворюється можливість запобігти чи мінімізувати деструктивний розвиток небажаних подій. Отже, можна зробити такі висновки:

1) об’єкти моніторингу динамічні, перебувають у постійному розвитку. Вони підвернені впливу зовнішніх факторів, які можуть викликати небажані зміни у функціонуванні об’єкта;

2) реалізація моніторингу передбачає організацію за наявності можливості постійного спостереження (оцінки, вивчення) за об’єктом. Ступінь сталості визначається особливостями об’єкта та ресурсними можливостями;

3) організація спостереження передбачає відбір обґрунтованих показників та індикаторів, що здійснюється шляхом безпосереднього виміру або опису параметрів об’єкта;

4) кожна конкретна система моніторингу орієнтована на певних споживачів, якими можуть бути конкретні органи управління, соціально-професійні групи або суспільство в цілому.

Термін "фінансовий моніторинг" в Україні набув поширення відносно нещодавно [5, 36–52]. Нині це поняття асоціюється винятково із системою запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Для більш повного розуміння цього терміну наведемо також результати досліджень деяких вітчизняних і зарубіжних авторів.

Так, за думкою І.Ю. Вар’яш, моніторинг є регулярною оцінкою фінансової діяльності підприємств і доповнює державну статистику оціночними показниками. При цьому моніторинг не може замінити статистику, але його результати мають обов’язково надаватися в порівнянні зі статистичними даними. Лише після цього він може виконувати роль інструмента економічного аналізу [6, 41]. 

У свою чергу І. Лотова підкреслює властивості оперативності моніторингу та визначає його як націлене оперативне відстеження й аналіз економічних рухів [7, 44].

Розглядаючи синергетику термінів "фінанси" та "моніторинг", С.А.-О. Набієв визначає їх як безперервне систематичне спостереження суспільно-економічних відносин, що складаються у сфері створення, розподілу та використання фондів грошових коштів, із виявлення фактичного стану справ та оперативної ліквідації відхилень, а також запобігання та відвернення можливих відхилень у процесі фінансової діяльності суб’єктів господарювання щодо досягнення запланованого результату, відповідно до встановлених нормативів [4, 53]. Іншими словами, фінансовий моніторинг – це врегульоване нормами фінансового права постійне систематичне спостереження та корегування фінансової діяльності суб’єктів господарювання, що забезпечують стабільне й ефективне функціонування фінансової системи і сталий розвиток усієї економіки.

На слушну думку Р.Х. Марданова, перевага системи фінансового моніторингу полягає у можливості отримання інформації, яка недоступна в рамках традиційної статистичної і фінансової звітності [8, 33]. Саме з цією метою суб’єкти державного фінансового моніторингу, здійснюючи державне регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, зобов’язані: здійснювати нагляд у цій сфері за діяльністю відповідних суб’єктів первинного фінансового моніторингу, зокрема шляхом проведення планових та позапланових перевірок, у тому числі виїзних; здійснювати регулювання та нагляд з урахуванням політики, процедур та систем контролю, оцінки ризиків у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму з метою визначення відповідності заходів, що здійснюються суб’єктами первинного фінансового моніторингу, та зменшення ризиків під час діяльності таких суб’єктів у цій сфері; проводити пере­вірку організації професійної підготовки працівників та керівників підрозділів, відповідальних за проведення фінансового моніторингу; погоджувати зі Спеціально уповноваженим органом проекти будь-яких нормативно-правових актів з питань, пов’язаних з виконанням вимог антилегалізаційного законодавства; вживати відповідно до законодавства заходів щодо перевірки бездоганної ділової репутації осіб, які здійснюють управління та контроль суб’єктів первинного фінансового моніторингу тощо [9].

Як слушно зазначає М.М. Прошунін, зміст фінансового моніто­рингу виявляється в системі заходів, направлених на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. В широкому розумінні до таких заходів відносяться: ідентифікація клієнтів та їх вигодоодержувачів; оцінка ризику здійснення клієнтом фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму; моніторинг операцій, які підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу; моніторинг незвичайних операцій; направлення повідомлень до уповноваженого державного органу; здійснення заходів щодо протидії фінансуванню тероризму та екстремістської діяльності; документальна фіксація та зберігання інформації про операції, що підлягають внутрішньому та обов’язковому фінансовому моніторингу; підготовка та навчання кадрів; надання інформації за запитами уповноваженого державного органу; забезпечення конфіденційності заходів, що здійснюються суб’єктом фінансового моніторингу. Водночас у вузькому розумінні під змістом фінансового моніторингу слід розуміти комплекс наступних заходів: ідентифікація клієнта та його вигодоодержувача; моніторинг операцій та угод клієнтів та їх вигодоодержувачів; направлення повідомлень до уповноваженого державного органу за фактами виявлення операцій або на підставі запитів цього органу; фіксування інформації у сфері фінансового моніторингу; навчання персоналу суб’єкта фінансового моніторингу [10, 30].

Підкреслимо, що для ефективного проведення фінансового мо­ніторингу потрібна системність вивчення всіх фінансових операцій, які можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму. Вона передбачає взаємний зв’язок і обумовленість окремих напрямків фінансового моніторингу (первинний, державний; обов’язковий, внутрішній), а також різних показників і факторів фінансових операцій. 

Реалізація системного підходу до організації фінансового моніто­рингу передбачає, що він повинен проводитися постійно, систематично з використанням відповідних методів, комплексних економіко-математичних моделей, технічних засобів, за допомогою яких здійснюється зберігання, оброблення та передача фінансової інфор­мації. Тобто системність ґрунтується на таких принципах, як: 

1) систематичність, що дозволяє з найбільшою результативністю мобілізувати внутрішні резерви, створити цілісну картину стану досліджуваної системи. Систематичний і всебічний фінансовий моніторинг призначений для спостереження за точним, своєчасним і законним здійсненням відповідної діяльності фінансових установ; 

2) оперативність, яка повинна виявлятися в негайному вико­ристанні отриманих аналітичних даних і висновків для усунення відхилень у діяльності фінансових установ. Оперативний фінансовий моніторинг застосовується для ритмічного управління діяльністю фінансових установ у формі щоденного контролю за виконанням поточних фінансових операцій; 

3) конкретність, що полягає у глибокому та всебічному вивченні звітних даних діяльності фінансової установи у порівнянні із завданнями та відомостями попереднього періоду; 

4) об’єктивність, яка повинна досягатися підборкою необхідного аналітичного матеріалу, критичним, ґрунтовним і неупередженим його вивченням. Фінансовий моніторинг має здійснюватися виключно з позицій загальнодержавних, а не вузьковідомчих, корпоративних інтересів [11, 114].

Очевидно, що криміногенна ситуація в економіці потребує комплексного підходу з боку як правоохоронних органів, так і фінансо­вих установ. При цьому одними з найбільш ефективних заходів у цьому напрямку є фінансово-правові форми й методи діяльності відповідних інституцій. Утім, науково-теоретичні розвідки, присвячені питанням організації та подальшої розбудови системи фінансового моніторингу в Україні (з урахуванням проведеної адміністративної реформи), перебувають лише на стадії вивчення й розроблення. Потреба в організації та проведенні фінансового моніторингу (поряд із фінансовим контролем) пояснюється тим, що він включає постійний, систематичний збір та аналіз інформації каналами зворотного зв’язку, що надає змогу оперативно усунути відхилення в діяльності системи вже на первинній фазі виникнення, тим самим запобігаючи можливості переростання цієї помилки у більш велику проблему або виникненню нових помилок, пов’язаних із первинними відхиленнями. Іншими словами, фінансовий моніторинг розв’язує проблему, сприяючи ефективному здійсненню фінансового контролю та функціонуванню всієї фінансової системи. Вирішення зазначених вище завдань передусім стає можливим завдяки розробленню та доведенню типологій легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму до відома всіх зацікавлених суб’єктів.

Подальша розбудова національного антилегалізаційного законодавства, зокрема системи фінансового моніторингу, набуває особли­вої значущості, оскільки дозволяє прискорити інтеграцію України до міжнародної системи співробітництва і взаємодопомоги не тільки у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму, але й протидії організо­ваній злочинності в цілому. Постійний аналіз та узагальнення прийомів і способів легалізації "брудних" коштів та їх доведення до суб’єктів фінансового моніторингу, правоохоронних та інших державних органів є головною умовою превенції скоєння цих злочинів.

Література:

1. Фінансовий моніторинг в банку : навч. посіб. / [С. О. Дмитров, В. В. Ко­валенко, А. В. Єжов] ; за ред. С. О. Дмитрова, В. В. Коваленко. – Суми : ВТД "Університетська книга", 2008. – 336 с.

2. Буткевич С. А. Державне управління системою фінансового моніто­рингу / С. А. Буткевич // Кримськ. юрид. вісн. – 2011. – Вип. 2 (12). – Ч. 1. – С. 93–101.

3. Жубрин Р. В. Противодействие легализации преступных доходов (зарубежный и российский опыт) : монография / Р. В. Жубрин. – М. : АПКиППРО, 2010. – 316 с.

4. Набиев С. А.-О. Теоретические аспекты и практика применения соотношения правового регулирования государственного финансового контроля и финансового мониторинга : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.14 / Набиев Самир Адил оглы. – М., 2008. – 217 с.

5. Буткевич С. А. Фінансовий моніторинг в Україні (організаційно-правові аспекти) : монографія / С. А. Буткевич. – Сімферополь : КРП "Вид-во "Кримнавчпеддержвидав", 2010. – 286 с.

6. Варьяш И. Ю. Банковский мониторинг предприятий / И. Ю. Варьяш // Деньги и кредит. – 2006. – № 10. – С. 37–42.

7. Лотова И. Всероссийский мониторинг социально-трудовой сферы: концептуальные аспекты / Ирина Лотова // Человек и труд. – 2000. – № 7. – С. 43–46.

8. Марданов Р. Х. Мониторинг предприятий: опыт Республики Башкортостан / Р. Х. Марданов // Деньги и кредит. – 2001. – № 4. – С. 31–34.

9. Про внесення змін до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" : Закон України від 18 трав. 2010 р. № 2258-VI // Офіційний вісн. України. – 2010. – № 39. – Ст. 1293.

10. Прошунин М. М. Финансовый мониторинг (противодействие легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем, и финансированию терроризма) : учеб. пособ. / [Под ред. проф. С. В. Запольского]. – М. : РАП ; Статут, 2009. – 224 с.

11. Буткевич С. А. Фінансовий моніторинг: зарубіжний досвід та українська модель : монографія / С. А. Буткевич. – Сімферополь : КРП "Вид-во "Кримнавчпеддержвидав", 2012. – 314 с.

Р.Г. Валєєв