Список використаних джерел та лiтератури

1. Иванова В.А. Aнтонимия в сиситеме языка / В.А. Иванова. – Кишинев: Штиинца, 1982. – 163 с.

2. Минзак О.В. Коефіцієнт антонімічності параметричних прикметників лінійного розміру за парами (на матеріалі англійської мови) /О.В. Минзак // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. – Вип. 441-443: Германська філологія. – Чернівці: ЧНУ. 2009. – С. 103-107.

3. Минзак О.В. Моноантонімічність як вимога до терміна / О.В. Минзак. – Режим доступу: http://www.confcontact.com/ 20111118/monoantonimichnist-yak-vimoga-do-termina.htm

Ю. В. Мирошник

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Науковий керівник: канд. філол. наук, доцент І. В. Кузнєцова

Презентація персонажів у дискурсі

Дискурс є складним багатоплановим феноменом, що перебуває у центрі сучасної гуманітарної науки у цілому і лінгвістики зокрема. Вивченню цього явища присвячена чималу кількість наукових праць таких відомих дослідників, як Н. Арутюнова, А. Блекледж, М. Бахтін, А. Вежбицька, Р. Водак, В. Дем’янков, Т. ван Дейк, Ю. Караулов, Г. Почепцов, Н. Фейрклоу та ін.

Першим, хто закріпив за терміном “дискурс” нове значення, а саме: “мовлення, невід'ємне від того, хто говорить”, був Е. Бенвеніст [4: 257]. А вже у 80-90-ті роки стає панівним трактування дискурсу як складної комунікативної події, що включає, поряд з текстом, і екстралінгвістичні фактори (знання про світ, думки, настанови, цілі адресата).

У контексті нашої роботи ми вважаємо актуальним визначення дискурсу, як текст, “занурений у життя”, тобто текст як результат цілеспрямованої соціальної дії, як сукупність мовних, мовленнєвих, соціокультурних і прагматичних, когнітивних і психологічних факторів [1: 136-137].

Згідно з проаналізованою літературою, можна стверджувати, що одним із ключових підходів до аналізу дискурсу є когнітивно-прагматичний. У прагматичному розумінні дискурс розглядається як комунікативно-прагматичний зразок мовленнєвої поведінки в соціальній сфері, який має відповідний набір змінних: соціальні норми, відношення, ролі, показники інтерактивності [6: 120]. Розглядаючи дискурс як одиницю вищого рівня, ніж текст, припускається виділення мінімальної дискурсивної одиниці, якою у більшості досліджень визнається висловлення, адже “висловлення з самого початку будується з урахуванням можливих зворотних реакцій, заради якого воно, власне і будується” [2: 275].

Зараз спостерігається тенденція до інтеграції діалогічного і монологічного мовлення в художньому дискурсі [3: 30]. Основні відмінності між монологічним і діалогічним мовленням полягають не в тому, скільки комунікантів беруть участь у мовленнєвій комунікації, а й яким чином комунікативний процес вмотивований і структурований. Крім мовленнєвої репрезентації, діалогічний дискурс включає в себе ряд екстралінгвістичних факторів: комунікативну настанову учасників мовленнєвої взаємодії, присутність фонових знань, загальної глобальної теми тощо. Поле переходу між монологом і діалогом доволі широке, тому в інтерпретації побудови текстів з’являються такі терміни як: фіктивний діалог, монологічний діалог, монолог, вплетений у діалог тощо [3: 32]. Розглянемо як приклад уривок з досліджуваного нами роману Девіда Ніколса “One Day”.

‘Why are you being like this, Dexter?’

‘Like what?’

‘You know what.’

‘I’m just being myself!’

She spun to face him. ‘No, you’re not. I know what you’re like and this isn’t you. You’re horrible like this. You’re obnoxious, Dexter. I mean you always were a bit obnoxious…’ [8: 264].

Дискурс персонажів створює ефект безпосередньої участі читача в процесі мислення, тобто причетності до емоційно-психологічного життя персонажів. Через монолог, вплетений у діалог, автор прагне передати всю палітру враженнєво-почуттєвої сфери персонажів, зовнішніх і внутрішніх її виявів.

Для інтерпретації особливостей персонажів найдоцільніше використовувати термін “концепт”, який є центральною одиницею когнітивної парадигми дослідження художнього дискурсу. Концепт народжується як чуттєвий образ, що поступово перетворюється у власне мовленнєвий [5: 52]. Будучи своєрідною “точкою вибуху”, що викликає текст до життя, концепт служить, з одного боку, відправним моментом породження тексту, а з іншого – кінцевою метою його сприйняття [7: 58].

Отже, дискурс є складним комунікативним явищем, що, крім тексту, включає екстралінгвістичні фактори, які необхідні для розуміння тексту. Дискурс відображує суб’єктивну психологію людини і не може бути відчуженим від неї, саме тому через нього відбувається презентація персонажів, розкриття їх моральних якостей, психологічних станів тощо. Для інтерпретації вищезазначеного використовують термін «концепт», під яким розуміють глибинне значення, згорнуту змістову структуру тексту, що є втіленням мотиву, інтенцій автора, які й привели до породження тексту. Презентація персонажів у контексті зазначених аспектів дискурсу є метою нашого подальшого дослідження.