Н. Ю. Кливак

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Науковий керівник: канд. філол. наук, доцент О. Ю. Андрушенко

Реалізація пасивного стану в давньоанглійській мові

Категорія стану вже майже два сторіччя перебуває в центрі інтенсивних наукових пошуків, проте у її теорії дотепер є чимало спірних моментів, оскільки у мовознавстві не існує її загальноприйнятого визначення [1, 2]. Зокрема, предметом нашого дослідження є особливості реалізації пасивного стану в давньоанглійській мові.

Пасивний стан характеризує дію, спрямовану протилежно дії, позначуваній дійсним станом, тобто спрямовану на об'єкт, виражений підметом.

У давньоанглійській мові не було особливих пасивних форм дієслова. Значення пасивного стану передавалося синтаксично за допомогою іменного складеного присудка, що становив собою сполучення дієслів-зв'язок bēōn (wesan) і weorþan з дієприкметником ІІ перехідних дієслів. Значення пасивності, властиве дієприкметнику ІІ, створювало специфічне пасивне забарвлення складеного присудка, до складу якого він входив [1].

Відмінності між формами присудків bēōn (wesan) і weorÞan визначаються розбіжністю у семантиці цих дієслів-зв'язок. Форма weorÞan передавала значення пасивності більш чітко. Цим пояснюється кількісне зростання таких форм до кінця давньоанглійського періоду (на початку періоду використання форм з weorÞan складало 10 – 13%, а до кінця періоду – 35-40%) [2].

У зв’язку із специфікою значення і вираження пасивного значення у давньоанглійській мові постає питання про те, чи можна вважати, що у давньоанглійській мові існують особливі форми вираження пасиву – аналітичні станові форми дієслова. В англістиці існують дві прямо протилежні погляди на цю проблему. Прибічники наявності аналітичних станових форм у давньоанглійській мові посилаються на можливість вживання обох форм в умовах, що є характерними для сучасного пасиву, а саме із показниками, що підкреслюють дію, процесуальність.

Аналіз конструкції, за допомогою якої передається пасивне значення дії у давньоанглійській мові, показує, що аналітичні станові форми не функціонували у цей період. У цілому для системи давньоанглійського дієслова не характерна наявність аналітичних форм, переважають синтетичні засоби вираження. Синтаксичний статус пасивної конструкції у давньоанглійській мові вказує характерне дистантне положення.

Функціонування пасивних зворотів у давньоанглійській мові було відносно обмеженим: пасивний зворот із дієсловом bēōn (wesan) вживався лише від перехідних дієслів, а з дієсловом weorÞan – лише від перехідних граничних.

Визнаючи відсутність аналітичної форми пасиву як елемента дієслівної системи давньоанглійського мови, не можна не відзначити, що в окремих випадках пасивні звороти давньоанглійської дуже близькі за значенням, формою та характером функціонування до форм сучасного аналітичного пасиву:

1. þā wæs Hroðgare here-sped зyfen) “тоді Хротгару була дарована військова удача” (Beowulf).

Пасивні звороти в давньоанглійській в основному вживаються тоді, коли активно діюча особа невідома чи коли про неї краще не говорити. Агенс дії при пасивному звороті виражений у виняткових випадках [3].

Давньоанглійські прийменники частково зберігають своє локативне значення, навіть коли використовуються для позначення джерела дії. У давньоанглійський період у функції введення агенса жоден прийменник не був граматикалізований [4].

Якщо виконавець дії представлений у реченні, то він виражається переважно іменником або займенником у давальному відмінку з прийменником from (fram) чи of:

2. him wære from drihtne sylfum heofonlīc зifu forзiven «йому був подарований самим господарем небесний дар» (Beowulf).

Як альтернатива пасивним зворотам у випадках, коли конкретне джерело дії невідоме або з яких-небудь інших причин не вказується, в давньоанглійській мові вживається активна конструкція з невизначено-особовим займенником man (men, me) в ролі підмета:

3. his broÞur Horsa man ofsloƷ «його брата Хорсу вбили» (The Cotton Chronicle) [3].

Таким чином, давньоанглійська система дієслова характеризується відсутністю спеціальних станових форм. Значення пасивності передається у давньоанглійській мові за допомогою вільних синтаксичних сполучень, які не володіють достатньою єдністю компонентів а, отже, не є аналітичними формами пасивного стану, що співвідносяться з формами активу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛIТЕРАТУРИ

1. Иванова И. П. История английского языка / И. П. Иванова, Л. П. Чехоян – М.: Высш. шк., 1976. – 319 с.

2. Расторгуева Т. А. История английского языка / Т. А. Расторгуева – М.: ООО «Издательство АСТ», 2002. – 352 с.

3. Ярцева В. Н. Историческая морфология английского языка / В. Н. Ярцева – М.: Издательство академии наук СССР, 1960. – 196 с.

4. Matti Kilpiö. Passive Constructions in Old English Translations from Latin / Matti Kilpiö // Mémoires de la Société Néophilologique de Helsinki. – 1989. – Tome XLIX. – P. 136-166.