Кількісне співвідношення термінів-метафор

в економічному та мистецтвознавчому дискурсі

Категорія лексики	Загальна кількість досліджених термінів	Кількість термінів-метафор	Частка термінів-метафор у відсотках
Економічна	1000	296	29.6 %
Мистецтвознавча	1000	201	20.1 %

Відповідно до результатів дослідження, наведених у таблиці, кількість термінів-метафор в економічній лексиці перевищує кількість термінів-метафор у мистецтвознавчій лексиці на 9.1%. На нашу думку, це пов’язано з тим, що економічна терміносистема більш динамічна, оскільки сьогодні сфера економіки стрімко розвивається і є основною у розвитку держави, на відміну від мистецтвознавчої. Терміни-метафори є невід'ємною частиною наукового дискурсу, зокрема у досліджених нами економічному та мистецтвознавчому – це майже третина і п’ята частини відповідно. Вивчення особливостей різних терміносистем, їх структури, функціонування є перспективним.

Список використаних джерел та лiтератури

1. Деркач Т.В. Метафора в літературознавчому тексті 90-х рр. 20 ст.: семантика, структура, функції: дис. канд.. філол. наук: 10.02.01 / Т.В. Деркач. – Сімферополь, 2007. – 182 с.

2. Єрмоленко С.Я., Єрмоленко В.І. Українсько-анлійський словник: Економіка. Фінанси. Банки. Інвестиції. / С.Я. Єрмоленко, В.І. Єрмоленко. – К.: Школа, 2003. – 568 с.

3. Ивина Л.В. Лингво-когнитивные основы анализа отраслевых терминосистем (на примере англоязычной терминологии венчурного финансирования) / Л.В. Ивина. – М.: Академический проект, 2003. – 303 с.

4. Михайленко В.В., Суродейкіна Т.В. Глосарій мистецьких термінів англо- українсько-російський / В.В. Михайленко, Т.В. Суродейкина. – Чернівці: Рута, 2002. – 177 с.

5. Цісар Н. Системотворчий потенціал вторинних медичних найменувань / Наталія Цісар // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології» – 2010. – № 675. – С. 54-56.

6. Lakoff G. The contemporary theory of metaphor /George Lakoff // Metaphor and thought / [ed. A. Ortony]. – Cambridge: Cambridge University Press, 1993. – P. 202-251.

Д. М. Сабалаєв

Харківський гуманітарний університет "Народна українська академія"

Науковий керівник: доцент О. А. Кальниченко

Перші рецензії на переклад дитячої літератури українською мовою

Однією з ознак початку ХХ сторіччя для українського суспільства був підйом перекладної літератури українською мовою, адже до 1905 року існувала заборона на друкування перекладів українською мовою. На межі століть навіть був заборонений до видання український переклад казки Пушкіна "Сказки о рыбаке и рыбке" [2: 87]. Спостерігається повільне, але впевнене зростання кількості та якості перекладів. Проте, недостатньо, на думку тогочасної критики приділяється уваги перекладам літератури для дітей [1]. Українське суспільство потребувало такі переклади, бо і власне українських книжок для дітей було надто мало. Відповідальність перекладачів була дуже велика, оскільки переклади мали бути легкозрозумілими для дітей. На жаль, перекладачів, які погодилися взяти на себе таку відповідальність, було мало, але вони зробили значний внесок у виховання україномовних дітей того часу. М. Коцюбинський у 1912 році в листі до П. Тичини написав: "У нас, дуже слаба література для дітей, і коли б хто зробив переклад кращих російських творів для дитячої літератури…"[5: 115].

Найбільший внесок у розвиток ранньої української перекладної літератури для дітей зробила Олена Пчілка (Ольга Косач-Драгоманова). Вона була не лише талановитою письменницею, але й перекладачем, і саме з перекладів розпочала свою творчу діяльність. Спочатку вона перекладала казки Андерсена, а потім займалася перекладами творів російських письменників, зокрема Гоголя, Пушкіна, Лермонтова. Всі її переклади високоякісні і мають ідейно-смислове навантаження, збагачують словник української мови, передають стиль оригіналу. Олена Пчілка вважала переклади одним з найважливіших засобів збагачення рідної мови. Коли 1881 року вийшла збірка творів Гоголя в її перекладі, то на початку книги вона помістила "Прислів‘я", в якому обґрунтувала необхідність робити переклади: "Трудно зважить, що більше розвиває мову, чи переклади, чи первотвори? Либонь, треба сказати так: ті й другі однаково" [4]. Слід також зазначити, що вона перекладали і власні твори, які були написані українською мовою, на російську.

Перекладом дитячої літератури також займалася і Леся Українка. У 1903 р. вона переклала "Казку про неправедного царя, як він до розуму прийшов і яку людям пораду дав" (інша назва – "Казка про царя Семена") російського письменника Фелікса Волховського [3].

На окрему увагу заслуговує родина Грінченків – Бориса Грінченка, його дружини Марії Грінченко (Загірної) та доньки Анастасії, які приділяли особливу увагу саме дитячий літературі. Наприкінці ХІХ століття Борис Грінченко переклав "Казки" Захаріуса Топеліуса і казку “Пустун Розбишаченко" цього ж автора, а 1911 року вийшла книжка для дітей Едмондо де Амічіса "Серце". Цю книжку йому допомагала перекласти його дружина – Марія Загірна, яка крім того самостійно переклала дві казки М. Салтикова-Щедріна "Як мужик двох генералів прохарчив" і "Дикий пан".

Цікавою є історія перекладів казок Андерсена. Вперше вони були перекладені М. Старицьким і побачили світ у 1873 році. Книжка була високоякісною, містила 11 малюнків та біографію Андерсена. На початку ХХ сторіччя перекладами Андерсена займалась Марія Загірна, яка в 1918 році видала збірку з 16 казок.

Одним з перекладачів, хто працював над творами для дітей, був Ю. Сірий. У 1909 році видавництво "Лан" видало збірку його перекладів "Нелло та Патраш і інші оповідання", на яку Л. Старицька-Черняхівська написала рецензію, що вийшла в журналі "Літературно-науковий вісник" [6]. Високо оцінюючи якість перекладу, вона зазначила, що переклад зрозумілий, легко читається та чітко передає зміст оригінала, якість української мови була на найвищому рівні. У перекладі оповідання "Нелло та Патраш" вона взагалі не знайшла ніяких помилок перекладача, а щодо перекладу оповідання "Чудо Пуран-Багата" вона все ж таки запропонувала додати пояснення до деяких реалій, незрозумілих українським дітям. У деяких інших оповіданнях Л. Старицька-Черняхівська знайшла “декілька невдатних слів” [6].

У 1905 році вийшов переклад казки "Тисяча й одна ніч", зроблений М. Лозинським, на який рецензію написав В. Гнатюк [1]. Рецензент зазначив, що це один із скарбів світової дитячої літератури, і його переклад на українську мову був край необхідний. Якість перекладу оцінювалася як досить висока, а мова зрозуміла як для простолюду, так і для інтелігенції. Щодо недоліків перекладу Гнатюк зазначав, що то були невеликі пропуски тексту, але вони зустрічаються не часто і майже не мали впливу на цілісне розуміння перекладу [1: 240].

Отже, можна зробити висновок, що не дивлячись на труднощі і майже повну відсутність досвіду перекладу дитячої літератури, деяким українським перекладачам вдалося зробити якісні переклади, які отримали позитивну оцінку перших українських критиків перекладу.