Список використаних джерел та лiтератури

1. Попова З.Д., Стернин И.А. Очерки по когнитивной лингвистике / З.Д. Попова, И.А. Стернин. – Воронеж: Истоки, 2003. – 191 с.

2. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры / Ю.С. Степанов.– М.: Школа «ЯРК», 1997. – 824 с.

3. Macmillan English Dictionary. – Oxford: Macmillan Publishers Limited, 2007. – 1748 p.

4. Collins English Dictionary. – Режим доступу: http://www. collinslanguage.com /

5. Etymology Dictionary. – Режим доступу: http://www. etymonline.com /

6. Longman English Dictionary. – Режим доступу: http://www. ldoceonline.com /

7. Macquire Dictionary. – Режим доступу: http://www. macquariedictionary.com.au /

8. Oxford English Dictionary. – Режим доступу: http://www. oxforddictionaries.com /

9. Webster’s dictionary. – Режим доступу: http://www. websters-online-dictionary.org /

В. В. Пилипчук

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Науковий керівник: канд. філол. наук, доцент І. В. Кузнєцова

Текстова категорія "континуум" та філософське розуміння часу і простору

Вивчення текстових категорій є одним із актуальних напрямів вивчення лінгвістики тексту, зокрема багато дослідників (Гальперін І.Р., Тураєва З.Я., Сапаров М.А. та ін.) зосереджують свою увагу на вивченні текстової категорії "континуум". Сам термін "континуум" розуміють як безперервне утворення чого-небудь, нерозчленований потік руху у часі і просторі [1: 87]. Однак загальноприйнятого тлумачення континууму як текстової категорії досі ще не розроблено. Мета нашої розвідки полягає в аналізі філософських понять простору і часу, що знаходять своє відображення у текстовій категорії "континуум".

У даній статті робочою дефініцією виступає визначення Гальперіна І.Р. континууму як текстової категорії, яка в загальних рисах являє собою визначену послідовність фактів, подій, що розгортаються у часі і просторі. При цьому розвиток подій протікає неоднаково в різних типах текстів [1: 87].

Поділяючи точку зору Причепія Є.М., ми вважаємо час і простір основними формами матеріального світу, матеріального сущого. Саме вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття. На його думку, поняття простір охоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого – його протяжність і місце серед інших сущих. Протяжність є продовженням одного і того ж сущого. Кожне тіло має три виміри протяжності – довжина, ширина і висота, що визначають величину і розмір предмета. Місце – це просторова визначеність предмета у відношенні до інших предметів [3: 276]. Час, за твердженням Причепія Є.М., також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій. Тривалість охоплює продовження одного і того ж. У ній розрізняються фази – сучасність, минуле, майбутнє. Черговість вказує на місце події серед інших подій в часовому просторі [3: 276].

Час і простір взаємодоповнюють одне одного, оскільки простір визначається через час і навпаки. Взаємодоповненість простору і часу стала очевидною у теорії відносності: визначення часу події (раніше, пізніше, одночасно) пов’язується з місцезнаходженням спостерігача. Тому для визначення часу необхідно вказати місцезнаходження спостерігача. Згідно з даною теорією світ є чотирьохвимірним: ширина, довжина, висота і час [2].

В останні десятиліття у фізиці все більш популярною стає концепція множинності всесвітів, оскільки у сучасному розумінні людиною природи відбуваються радикальні зміни в сторону множинності, темпоральності та складності. Ця концепція здобула визнання й у філософії. Вперше вона була науково досліджена американським фізиком Х’ю Евереттом у 1957 році, через що світоглядна позиція, згідно якої реальний світ являє собою множину реалізацій мислимих світів (мультиверсум), отримала назву евереттика [4: 5-6].

Оскільки евереттика за своїм духом являється плюралістичним, а тому толерантним світоглядом, до евереттичних досліджень поступово починають звертатись не тільки фізики, а й філософи, історики, психіатри, віруючі різних релігій, а також представники інших наук та світоглядних позицій, знаходячи в ній розв’язки своїх специфічних проблем. Крім того, останнім часом евереттичний світогляд усе частіше проникає в художню літературу, яка в деякому сенсі також є дослідницьким інструментом пізнання.

З концепцією множинності всесвітів пов’язане поняття "часова петля" – гіпотетична замкнута і повторювана область подій у просторово-часовому континуумі, яка характеризується нерозривністю послідовних (або непослідовних) явищ усередині відокремленої ділянки простору-часу від решти всесвіту. Оскільки на практиці отримати часову петлю вченим не вдалося, всі міркування з даної тематики обмежуються логікою й філософією. Питання можливості існування часових петель почали розглядати практично з моменту роздумів про машину часу і паралельні світи. Істинність вищевказаного твердження підпорядковується наступному принципу: якщо існують подорожі у часі, то існують і паралельні світи, а, отже, можуть існувати часові петлі, і навпаки [5].

Найбільш відомим видом часових петель є фізична петля часу, що характеризується замкнутістю ланцюжка подій, який є одночасно початком і кінцем ланцюгової реакції явищ у просторово-часовому континуумі. Іншим видом часової петлі є свідома часова петля, головною особливістю якої є обмеженість всього, що відбувається в рамках одної або декількох людських свідомостей [5]. Найчастіше подібний сюжет стає основою художніх творів, яскравим прикладом яких є роман "Slaughterhouse-Five" (K. Vonnegut).

Підсумовуючи все сказане, відзначимо, що вивчення текстової категорії континуум неможливе без вивчення понять часу і простору. Проблема простору і часу є досі актуальною в філософських дослідженнях, оскільки вона ускладнюється появою новітніх концепцій, таких як евереттика.