Список використаних джерел та лiтератури

1. Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) IX-XI класи /керівн. автор. колективу С. Ю. Ніколаєва.– К.: Ленвіт, 1998. – 46 с.

2. Бех П. О., Биркун Л. В. Концепція викладання іноземних мов в Україні // Іноземні мови. – 1996. –№ 2. –С. 3-8.

3. “Програми для середніх загальноосвітніх шкіл. Іноземні мови 10-11 класи”, “Ж-л іноземні мови в навчальних закладах”, “Педагогічна преса” 2006 р.

Л. К. Шyмило

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Науковий керівник: канд. філол. наук, доцент І. С. Семенюк

Особливості аргументації в інтерв'ю

Лінгвістичні дослідження останніх років характеризуються зростанням інтересу дослідників до розгляду вторинної та гібридної природи текстів [3], що зумовлює актуальність розгляду текстів-інтерв'ю (journalistic interviews), що належать до дискурсу, який ґрунтується на безпосередній взаємодії його учасників (face-to-face discourse type). Інтерв'ю визначається як розмова інтерв'юера і респондента з метою подальшої публікації [1: 394]. Дискурс як текст, занурений у життя, досліджується спільно з відповідною формою життя. Під дискурсом розуміють складне комунікативне явище, що містить, окрім тексту, ще й позамовні чинники (знання про світ, установки, мету мовця, спрямованість на його ментально-прагматичну сферу і т. ін.) [6: 136-137]. Саме шляхом взаємодії мовних та позамовних компонегітів комунікативних актів здійснюється експлікація дискурсу, а дискурсотвірний процес набуває логічності, послідовності, аргументативності, тобто якісної дискурсної репрезентації. Інтерв'ю належить до аргументативного дискурсу. Аргументування є однією із багатьох можливостей мовленнєвого впливу на свідомість людини. Аргументативний дискурс визначається як цілеспрямована комунікативна діяльність у соціально-детермінованій ситуації з метою створення когнітивного та аксіологічного унісону.

У структурному плані аргументація має двочленну структуру: "Визнай (переконайся), що справа полягає у тому-то й тому-то, оскільки має місце те-то й те-то." Перший член ("Визнай (переконайся), що справа полягає у тому-то й тому-то") виражає прагнення аргументатора переконати реципієнта у наявності фіксованого судження про певний стан справ, що є тезою аргументації ("справа полягає у тому-то й тому-то"), другий ("має місце те-то й те-то") реєструє доводи (аргументи, засновки) на підтримку аргументатора. Аргумент як структурно-змістова одиниця аргументативного дискурсу несе окрему мікротему [4: 22]. На основі аналізу текстів виділяють структурні типи аргументації: просту (теза і аргумент) і складну (теза і кілька аргументів) [2: 22-23]. Залежно від порядку поєднання тези та аргументів виділяють: ретроактивний, проактивний і змішаний аргументативні ходи.

Аналіз фактичного матеріалу свідчить про те, що текст-інтерв'ю - це не завжди аргументативний дискурс. Певні сегменти тексту-інтерв'ю мають псевдоаргументативний характер [5: 598]. Псевдоаргументативний характер дискурсу (як і аргументативний дискурс) передбачає висунення тверджень (тез) та їх обґрунтування. Проте, на відміну від аргументативного дискурсу, незгода між учасниками комунікації у псевдоаргументації не спостерігається.