Список використаних джерел та лiтератури

1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. – М.; Мысль, 1976. – 280 с.

2. Белов С. Б. Американский юмор. ХХ век: Сборник. Сост. С. Б. Белов. На англ.яз. – М.: Радуга. – 1984. – 528 с.

3. Карасик А. В. Непонимание юмора в межкультурном общении / А. В. Карасик. // Язык, коммуникация и социальная среда. Межвузовский сборник научных трудов. – Воронеж: Изд-во ВГТУ. 2001. – №1 – С.13-27.

4. Dorothy Parker Short Stories and Poems / Dorothy Parker. – M.: Foreign languages publishing house – 1959. – 182 p.

5. O.Henry Selected Stories / O.Henry. – M.: Progress Publishers – 1977. – 376 p.

Л. І. Позняк

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Науковий керівник: докт. філол. наук, доцент Л. А. Долгополова

Перфект як складна форма минулого часу та його діахронний розвиток в німецькій мові

Вивчення історії німецького перфекту кількома поколіннями вітчизняних і зарубіжних дослідників сформувало ряд важливих принципів аналізу аналітичних конструкцій та уявлення про еволюцію перфектної конструкції.

Виникнення складної форми минулого часу в німецькій мові починається ще в давньоверхньонімецький період. В ранніх пам’ятках дана форма зустрічається досить рідко, але до кінця давньонімецької епохи вона існує в такому ж вигляді, як і в сучасній німецькій мові [2: 97].

Не викликає сумніву той факт, що безпосередніми синтаксичними джерелами для утворення та розвитку перфекту в історії німецької мови були видо-часові поєднання моделі «допоміжне дієслово «мати» + дієприкметник II», що беруть початок ще в загальногерманській мові [4].

Дослідження аналітичної конструкції перфекту на основі «Пісні про Нібелунгів» (написаної між 1200-1210 роками середньоверхньонімецькою мовою) чітко показує, що дана форма складного минулого часу в цей період практично завершила свою еволюцію. Вже на той час вона не була простим вільним словосполученням, у якому обидві дієслівні форми мали лексичне значення. Допоміжне дієслово haben втратило своє лексичне значення як повнозначне дієслово і стало елементом граматичної форми перфекту. Проте в «Пісні про Нібелунгів» перфект вживається рідко. І це цілком природно. Перфект непридатний для тривалого вживання в художній літературі і часто заміняється простим минулим часом (претерітумом).

Спочатку значення німецького перфекту було видове: він служив для позначення теперішньої результативної, тобто завершеної дії, результати якої наявні в теперішньому часі (vollendete Gegenwart). На відміну від старого перфекту, який був втрачений в германських мовах, в цій новій формі видові відмінності нашаровувались на часові, які позначались допоміжним дієсловом. Це видове значення складного минулого часу на відміну від простого пов’язане з тим, що дієприкметник ІІ з префіксом ge- і іншими невідокремлюваними дієслівними префіксами має значення завершеності. Ich habe das Buch genommen «я взяв книгу», – означало з самого початку «я маю книгу (уже) взятою» (Ich habe das Buch (als) genommenes); er ist gefallen «він упав» – означало «він є (уже) той, хто впав» (er ist (ein) gefallener) [1: 254].

Відносно розвитку аналітичних форм в середньоверхньонімецький період слід зазначити, що в цей час відбувається подальше вдосконалення та закріплення описових форм минулого часу, які складаються з дієслів haben «мати» і sîn «бути» + дієприкметник ІІ. В середньоверхньонімецький період описові форми з haben остаточно закріплюються і стають звичайним явищем [3: 183].

В новонімецькій мові перфект втрачає результативне (видове) значення. Видове значення завжди може бути виражено лексично: ich habe bereits erfahren («я вже дізнався»). Складний минулий час за своїм значенням співпадає з простим. Старе значення результативного минулого часу виступає ще в таких прикладах: Wissen Sie wohl, dass wir uns seit zwei Tagen nicht gesehen haben? (не sahen). Ich möchte wissen, was Bergman studiert hat (не studierte). Однак Герман Пауль, який наводить ці приклади, змушений визнати, що не хто інший, як Лессінг, вжив в останньому випадку «заборонену» форму простого минулого часу («studierte»), і це показує, що вже у ХVIII ст. різниця значення між обома формами була стерта. Можна навести приклади вживання обох форм в одному реченні у німецьких класиків. Наприклад, у Шиллера: «Wir waren Troyer. Troja hat gestanden»; у Гете (кінець «Вертера»): Handwerker trugen ihn; kein Geistlicher hat ihn begleitet» [1: 255].

Загалом в сучасній німецькій мові між цими формами лишилась стилістична різниця: перфект є минулим «розмовним» часом, а простий минулий час (претерітум) переважає в книжних оповіданнях («минулий історичний час»). Тобто, перфект закріпився як звичайна форма минулого часу в тих стильових формах мовлення, які за своїм характером більш за все пов’язані з теперішнім: діалогічне мовлення, висловлювання коротких суджень, оцінок і характеристик предметів і явищ.