2. Скіфи, їх місце в історії античного світу

Якщо писані свідчення і археологічні дані про кіммерійців, їх походження і культуру дуже уривчасті, то історія скіфських племен висвітлена набагато повніше.

Серед давньогрецьких авторів, які залишили докладні відомості про скіфів, виділяється Геродот, автор «Історії греко-перських во­єн», або, як ще називають цю працю, просто «Історія». Це єдиний автор, який стосовно свого часу подав комплексну картину природи, населення, господарства, побуту і культури Північного Причорно­мор'я від Істру (Дунаю) на заході до Танаїса (Дону) на сході.

Джерелом до історії, історичної географії та етнографії Північ­ного Причорномор'я є книга четверта «Історії» Геродота - «Мель­помена».

В інших античних авторів (Гіппократ, Діодор Сицилійський, Страбон, Пліній Старший, Птолемей) знаходимо або описи подій, або ж окремих аспектів життя племен, розселених на території су­часної України і суміжних земель. Відомості античних авторів, зро­зуміло, не відтворюють неперервності історичного процесу на на­ших землях і можуть служити лише певним орієнтиром того проце­су. Тільки разом з речовими пам'ятками, відкритими внаслідок ар­хеологічних досліджень, у комплексі з епіграфічними, лінгвістични­ми, етнографічними та іншими джерелами сучасний історик має змогу реконструювати давнє минуле.

У першій половині VII ст. до н. е. на території України з'явилися північно-східні давньоіранські племена під назвою скіфи. Вони прийшли зі сходу із степів між Кавказом, Уралом і Каспієм.

Скіфи витіснили кіммерійців, підкорили місцеві племена, і на­прикінці VII ст. до н. е. завершилось політичне об'єднання Скіфії. За свідченнями Геродота, який близько 450 р. до н. е. побував у Надчо-рномор'ї і Скіфії, основними племенами Скіфської держави були: царські скіфи, які жили між Дніпром та Доном, і скіфи-кочовики, що жили в надчорноморських степах. Ці двоє племен панували над усі­ма іншими. Племена скіфів-хліборобів проживали в лісостепу на лі­вому березі Дніпра, а скіфи-орачі заселяли територію над річкою Буг.

У VI ст. до н. е. до Скіфії входило три царства, кожне мало сво­го царя, але одне царство зі своїм царем було головним над усіма трьома. Цар мав необмежену владу. Життя скіфського суспільства ґрунтувалось на військових законах, бо головним джерелом збага­чення для скіфів були військові походи.

Скіфське суспільство поділялося на три касти - воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів і пастухів). Серед них існувало по­мітне соціально-економічне розшарування, про що свідчать похо­вання.

Військо очолював сам цар. Найважливіші справи обговорюва­лися на народних зборах усіх воїнів. Це був найвищий демократич­ний орган, на засіданнях якого могла вирішуватися навіть доля ца­рів. У скіфському суспільстві були бідніші і багатші люди. До знаті належали військові вожді, царські дружинники. У скіфів були раби, до яких вони були дуже жорстокі. Решту дорослого населення скла­дали воїни і землероби та скотарі. Це були рядові общинники. Скіф­ський воїн обов'язково мав свого коня, його захищав панцир або звичайна шкіряна куртка. На голові воїни носили бронзовий шолом, основною зброєю скіфа був великий складний лук зі стрілами і для захисту щит. Воїни користувалися списами, дротиками, сокирами, кинджалами і короткими мечами. Збереглося свідчення, що стріла, випущена зі скіфського лука, пролетіла 521 м.

Скіфи-воїни вели кочовий спосіб життя, тому житлом їм служи­ли вози з шатрами, вкриті повстю. Харчувалися вони переважно м'я­сом, сиром і молоком. З Греції привозили вино, а хліб добували у вигляді данини від інших племен, що проживали на території нині­шньої України. Займалися скіфи і полюванням. Суворі закони для воїнів вимагали випити кров першого вбитого ними ворога, знімати скальп з ворога і прикрашати ним кінську збрую та інше. Скіфи-кочівники випасали худобу, тому що українські степи були чудови­ми пасовищами. Вони перекочовували зі своїми стадами з місця на місце, залежно від пасовиськ.

Скіфи-хлібороби вели осілий спосіб життя, займалися традицій­ною хліборобською культурою. Найбільше сіяли пшеницю, просо, ячмінь, коноплі, висаджували цибулю, часник. Свої продукти вони продавали грецьким колоніям. Розвивалися садівництво та різні промисли, ремесла, особливо обробка чорного і кольорових металів, бронзи. Виготовляли металеву зброю на зразок грецької. Деякі істо­рики вважають, що скіфи-орачі і скіфи-хлібороби були пра­слов'янськими племенами, які потрапили під вплив іраномовних царських скіфів і скіфів-кочівників.

У скіфів було розвинуте гончарство. Свій посуд вони виробляли вже на гончарному крузі. Усім відомий їх глиняний посуд величез­ного розміру. У них зберігали воду, зерно, вино і олію.

Знали скіфи і ювелірну справу. Унікальні ювелірні вироби із зо­лота і срібла знайдені в розкопаних археологами могилах. Завдяки реалістичним зображенням на ювелірних речах ми знаємо про життя і зовнішній вигляд скіфів: вони мали європеоїдні риси обличчя, чо­ловіки носили пряме довге волосся, бороду і вуса. Одягнені були в короткі каптани, підперезані шкіряним поясом, штани, які заправляли в короткі шкіряні чоботи, шапки з повсті. Жінки носили довгі сукні з поясами, на голові - гостроверхі шапки з довгими покривалами.

Політичному згуртуванню скіфів у єдину державу сприяла їх війна з перським царем Дарієм у 514-513 рр. до н. е.

Скіфи мали свою релігію, в якій поєднались старі вірування з впливом грецької міфології. Головною богинею була Табіті - богиня домашнього вогнища. Своїм родоначальником і повелителем неба скіфи вважали грізного бога Папая, богом війни - Арея, богинею зе­млі - Апі, яка була дружиною Папая. Скіфи не споруджували своїм богам храмів, а складали пожертви, найчастіше з домашніх тварин. Тільки в жертву Арею приносили людей - військовополонених і ра­бів. У скіфів існувала каста жерців і ворожбитів, які користувалися великим авторитетом і шаною.

Скіфи вірили в потойбічне життя і безсмертя душі. Це породило складний поховальний обряд. Померлих ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин і рабинь. Скіфських вельмож і царів ховали у величезних курганах (їх висота сягала 20 м). У великі могильні ями клали коштовну зброю, одяг, посуд, десятки убитих слуг і сотні коней. Могилу накривали де­рев'яним настилом, насипали зверху величезний курган, оточуючи внизу насип кам'яними брилами. Через рік на могилі царя, як описує Геродот, відбувалася кривава тризна: вбивали 500 молодих воїнів і 500 коней і ставили їх навколо кургану на кілки. Найбільш відомі в Україні скіфські кургани: Чортомлик. Солоха, Куль-Оба, Товста Мо­гила та інші.

Скіфське образотворче мистецтво мало так званий звіриний стиль. Улюбленими зображеннями були олень, баран, кінь, кішка, фантастичний грифон та інші.

На рубежі У-ІУ ст. до н. е., як вважає частина істориків, склала­ся скіфська держава від Азовського моря до Дунаю, яка називалася Велика Скіфія. Державою правив цар Атей. За часів його правління Велика Скіфія панувала над іншими племенами, що проживали на цій території. Цар Атей навіть карбував свою монету. Скіфи змушені були воювати з Македонією за свій вплив у північно-західному Над-чорномор'ї. У 339 році до н. е. відбулася велика битва скіфів з маке­донцями, у ході якої скіфи були розбиті. А цар Атей, якому сповни­лося 90 років, загинув у цій битві. Після цього скіфська держава по­чинає занепадати, і в III ст. до н. е. Велика Скіфія припинила своє іс­нування. Найважливішою причиною її занепаду були напади сарма-тів. У зв'язку з цим, скіфи відійшли на південь і створили у нижньо­му Подніпров'ї і степовому Криму Малу Скіфію. Центром її був Не­аполь Скіфський у межах нинішнього Сімферополя.

Мала Скіфія проіснувала до II ст. н. е., ведучи постійні війни з грецькими містами. У II ст. н. е. скіфів завоювали сармати, готи та інші племена.

Скіфи мали великий вплив на розвиток культури багатьох пле­мен і народів Європи та Азії, у тому числі і наших предків - пра-слов'ян.