2. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської держави

Культура Галицько-Волинської держави, як і всієї Русі, розвива­лась під впливом візантійського християнства. Проте вона мала і свої особливості. Вони були пов'язані перш за все із розташуванням цих земель. Протяжні кордони з Угорщиною, польськими князівст­вами та Литвою сприяли тісним контактам і зв'язкам Галичини і Во­лині з північно-західними і західними сусідами. Існували не лише торговельні відносини, але й взаємовплив культур. З часів Данила у містах Галицько-Волинської держави з'являються німецькі і польсь­кі ремісники-колоністи. їхня присутність також впливає на розвиток місцевої культури.

У Галицько-Волинському князівстві центрами культурно-освітнього руху були єпископські кафедри, монастирі, парафіяльні громади. У Галичині і Волині існували школи. Про це ми довідуємо­ся із житія іконописця Петра, який був сам родом із Волині. Коли йому виповнилося 7 років, батьки віддали його «вчитися книг», і да­лі зазначається, що вчитель був сумлінним, а хлопчик спершу вчив­ся погано і лише згодом випередив своїх однолітків.

Археологічні пам'ятки засвідчують, що письменні люди були і в середовищі ремісників та рядових дружинників. Про це говорять на­писи на речах повсякденного вжитку.

У князівських і єпископських канцеляріях працювали освічені люди, які знали багато іноземних мов. Вони писали тексти грамот, вели дипломатичне листування. Збереглися грамоти, написані ла­тинською мовою, які галицько-волинські князі посилали до Німеч­чини. Князь Володимир Василькович при дворі мав книгописну майстерню. У літописі згадується, що князь подарував 36 книг церк­вам і єпископським кафедрам. Книги були дуже дорогі: у шкіряній оправі, оздобленій золототканими тканинами, металевими наклад­ками, сторінки прикрашались чудовими мініатюрами.

Літописання на цих землях з'явилось дуже рано. У 1097 році написано «Повість про осліплення Василька». Автор (дружинник князя) розповідає про трагічну долю теребовлянського князя Васи­лька Ростиславича.

Найвизначнішою літописною пам'яткою України XIII століття є Галицько-Волинський літопис. Він був написаний у Холмі і Володи­мирі високоосвіченими книжниками. Літопис складається із двох частин. У першій частині розповідається про життя і діяльність Да­нила Галицького. Друга присвячена історії Волині і починається 1260 роком. У цей літопис увійшли величальні пісні, подібні до тих, що співав славетний перемишльський співець Митуса, покараний за непокору князю Данилу. Галицько-Волинський літопис спочатку був літературним твором, і лише згодом переписувачі проставили у ньому хронологію - «літа». Напевно, тому цей літопис вирізняється яскравою, образною мовою, наявністю багатьох приповідок і народ­них переказів. У тексті літопису багато слів, які були характерними для тодішньої української розмовної мови.

Архітектура та образотворче мистецтво

Родючі землі, активне господарське життя сприяли розвитку в Галицько-Волинському князівстві ремесел і мистецтва. Порівняно з іншими руськими землями великого розквіту досягли тут архітекту­ра й містобудування. Будували будівлі з дерева, а церкви - з каменю. У 1160 р. збудовано Володимирський Успенський собор, схожий на собор Києво-Печерського монастиря.

З білого каменю будувались церкви в Галичині: Перемишлі, Зве-нигороді, Василеві, Галичі. У будівлях застосовуються різьблені ор­наменти. У Галичі було збудовано ЗО монументальних споруд. У 1157 р. тут збудували найбільший у Галичині храм- Успенський со­бор. Поблизу Галича було збудовано храм св. Пантелеймона.

Данило Галицький також прославився будівництвом церков. Найгарніша з них - церква Івана. Про її красу згадується в літописі. За князя Василька і його сина Володимира прославився будівничий Олекса. П'ятиповерхова дерев'яна наскельна фортеця Тустань, що була збудована поблизу с. Урич (Карпати) свідчить про майстер­ність галицьких будівничих.

Під впливом Києва в галицько-волинських землях розвивалось іконописання. У Київському державному музеї українського мистец­тва збереглася ікона богоматері - Одигітрії кінця ХШ-ХІУст. з По-кровської церкви м. Луцька. У Львівському державному музеї украї­нського мистецтва зберігається зразок образотворчого мистецтва XIV ст. - ікона святого Юрія Змієборця на чорному коні. Ченстохов-ська ікона Божої Матері, що дуже популярна в Польщі, була вивезе­на в XIV ст. з галицько-волинських земель.

Ікони XIV ст. дещо відрізняються від попередніх. У них з'являється уміння поєднання контрастних барв, емоційна насиче­ність образа-символу. Ці риси в майбутньому стали національною своєрідністю українського образотворчого мистецтва. У багатьох сучасних творах декоративного мистецтва (килими, вишивки, писа­нки) можна побачити використання мотивів середньовіччя.