2. Любецький з 7зд князів

Восени 1097р. у м. Любечі на Дніпрі зібрався з "ізд князів Київсь­кої держави. На з Узді були присутні 6 найвпливовіших князів, які ви­рішили припинити міжусобні війни і проголосили, що кожний князь повинен володіти тими землями, які успадкував від батька.

У «Літописі» ми знаходимо такі рядки: «Хай кожен володіє от­чиною своєю: Святополк- Києвом, Ізяславовою отчиною, Володи­мир - Всеволодовою, Давид Ігорович, Олег і Ярослав - Святославо-вою...» З'їздом керували Святополк Ізяславич і Володимир Всево­лодович Мономах. Вони проголосили на з'їзді об'єднання сил проти половецької загрози і вирішили організувати спільний похід проти половців. Постанови з'їзду були закріплені спільною хресною при­сягою князів.

Але з'їзд не міг припинити князівські усобиці. У той же рік во­линський князь Давид Ігорович полонив і осліпив теребовлянського князя Василька Ростиславича, вимагаючи від нього батьківську от­чину. Внаслідок загального обурення населення Давид був покара­ний. Його вигнали з Волині.

Після Любецького з'їзду відбулися ще кілька князівських з'їздів, але повністю своєї мети вони не досягли. У Київській держа­ві міжусобні війни затихли, але не припинилися. Єдина система пре-столонаслідування так і не склалася.

3. Володимир Мономах і Мстислав Володимирович

Князь Святополк Ізяславич, який сидів у Києві (1093-1113 рр.), відзначився своєю жорстокістю і гнобленням народних мас. За його правління особливе становище займали купці та лихва­рі, які наживалися на перепродуванні солі.

16 квітня 1113 року князь Святополк помер. Ця подія спричини­ла повстання в Києві. Уся злоба городян впала на прислужника Свя-тополка, міського тисяцького Путяту. Повстанці розгромили хороми Путяти, розграбували садиби лихварів. Бояри і купці були переляка­ні подіями у Києві і зібрали спеціальне віче. Віче із заможних горо­дян вирішило покликати на престол до Києва шанованого людьми Володимира Всеволодовича Мономаха.

Князь Володимир вагався. Він був на той час літнім чоловіком і не мав наміру брати на плечі важку ношу - керівництво державою. Та повстання з кожним днем поширювалось, незадоволених у дер­жаві було багато. Налякані заможні городяни послали до Володими­ра ще одне посольство зі словами: «Якщо не підеш до Києва, то на­падуть на невістку твою, і на бояр, і на монастир».

Мономах прибув до Києва зі своїм військом, придушив повс­тання і зайняв великокнязівський престол. Правив державою Воло­димир Мономах з 1113 по 1125 рік. Він був сином Всеволода Яро-славича і дочки візантійського імператора Константина Мономаха. Від родового імені візантійської царівни Володимир одержав своє прізвисько.

Князюючи в Переяславі, що постійно зазнавав половецьких на­бігів, Володимир більше від усіх був зацікавлений у припиненні кня­зівських усобиць і згуртуванні сил для опору кочовикам. З цією ме­тою тричі скликав князів на з'їзди, де вони присягали на Євангелії й цілували хрест, що житимуть у злагоді між собою. Коли ж Давид Ігорович переступив клятву, Володимир домігся кари для порушни­ка. Такі заходи князя зміцнювали державу. Йому вдалося відновити єдиновладну монархію часів Ярослава Мудрого. У жорстокій бо­ротьбівін зумів об'єднати у своїх руках три чверті території Київ­ської держави: Київщину, Волинь, Турово-Пінську, Переяславську, Смоленську, Новгородську, Мінську землі і Поволжя.

Лише в Галичині самостійно правили брати Ростиславичі.

У Києві Володимир Мономах проводив велике будівництво: збудував міст через Дніпро, нові храми. Наповнювалась державна скарбниця. Київ переживає нове піднесення. Князь сам дотримував­ся постанови Любецького з'їзду і вимагав цього від своїх підлеглих. Найменші спроби внести розбрат серед князів, вийти з-під влади ве­ликого князя київського швидко і жорстоко придушувались.

Припинення міжусобної боротьби позитивно вплинуло на еко­номічний розвиток держави. Швидкими темпами почало розвивати­ся сільське господарство, ремісниче виробництво, пожвавилась тор­гівля, а це спричинило виникнення нових і розбудову існуючих міст.

За часів Володимира Мономаха Київська держава зміцнила свої міжнародні позиції й авторитет. Цьому, у першу чергу, сприяли пе­реможні походи Володимира на половців.

Будучи ще князем у Переяславі, висунутому далеко у степ, який населяли войовничі половці, Володимир постійно влаштовував по­ходи проти цих ворогів Київської держави. Володимир Мономах, по­чинаючи з ПОЗ року, здійснив п'ять великих переможних походів у Половецький степ. А всього Володимир Мономах бився з половця­ми вісімдесят разів і захопив у полон триста їхніх старшин. Зазнав­ши нищівної поразки, половці почали служити руським князям. Слава про перемоги дружинників Мономаха над кочовими племе­нами ще довго жила в народній пам'яті.

Із Київською державою, що відновила свою могутність, шукали союзу Візантія, скандинавські країни та держави Західної Європи. Союзи держав у ці часи скріплювались сімейними узами. Онук віза­нтійського імператора Константина IX Мономаха князь Володимир був одружений з англійською принцесою Гітою. Його старший син Мстислав - зі шведською принцесою Христиною. Дочка Мономаха стала дружиною угорського короля Коломана. Щоб роз'єднати по­ловецькі сили, свого молодшого сина Юрія він одружив з дочкою половецького хана.

Володимир Мономах вніс до «Руської правди» «Устав Володи­мира Всеволодовича». У ньому він пішов на поступки закупам (бо­ржникам), обмеживши на них права бояр, заборонив лихварям брати високі відсотки за борги. Цим заходом утруднювалось перетворення вільних людей на рабів (холопів).

Володимир добре знав причини повстання у Києві і тому змен­шив міщанам податі, полегшив їхні повинності, зменшив повинності селянам, обмежив застосування рабської праці в господарстві.

Статут Володимира Мономаха мав велике значення для стано­вища Київської держави. Нові закони сприяли економічному розвит­кові Давньоруської держави.

Помер Володимир у 1125 році у віці 72 років. Поховали його в церкві св. Софії в Києві. Своїм синам він заповів жити чесно й у зла­годі, щоб розвивався й міцнів їхній рідний край. У заповіті Володи­мир Мономах наказував своїм синам: «Понад усе майте страх Бо­жий. Не лінуйтеся, не покладайтеся на бояр і воєвод, а самі догля­дайте за всім. Шануйте старого чоловіка як батька, а молодого як брата. Будьте справедливими суддями, присяги не ламайте. Гостей і послів частуйте, як не дарунками, то напоями та наїдками, бо во­ни несуть по чужих землях добру й злу славу. Не забувайте того, що знаєте. А чого не знаєте - научайтеся».

Після смерті Володимира Мономаха престол зайняв його син Мстислав (1125-1132 pp.). Син Володимира намагався продовжу­вати політику свого батька. Він дбав про єдність Давньоруської держави, боровся із князівськими чварами. Мстислав зробив декіль­ка успішних походів на половців і загнав їх аж за Дон і Волгу. Успі­шно продовжував нарощувати міжнародний авторитет своєї держа­ви. Його донька Малфрід була одружена з норвезьким королем Сі-гурдом, друга донька Інгеборг стала дружиною датського короля Кнута Лаварда, третя - Ірина - була одружена з майбутнім імпера­тором Візантії Андроніком Комніним, четверта- Єфросинія- з угорським королем Гейзою II.

Правління Володимира Мономаха і його сина Мстислава були останніми спробами зберегти єдність і міць Київської держави.