4. Військове мистецтво козаків

Незважаючи на різні мирні заняття козаків, їх головним призна­ченням була боротьба проти турецько-татарської агресії. З цією ме­тою ще в середині XVI ст. козацький гетьман Д. Вишневецький спо­рудив на острові Хортиця потужний замок - головне січове укріп­лення. На виготовлених з липи чи верби довгих човнах - чайках (до 20 м) невеликі загони запорожців (бл. 50 осіб на кораблі) здійснюва­ли далекі морські походи. Цікаво, що окремі дослідники вважають козаків-січовиків піратським орденом, оскільки в організації, звича­ях, тактиці війни на морі (і на суші) вони мали чимало спільного. В історії піратства Леона Кальтенберґа цілий розділ присвячено коза­кам.

У військовому мистецтві козаків були сильні і слабкі сторони. Козаки були гіршими кіннотниками, ніж татари і слабшими фехту­вальниками, ніж шляхта і європейські найманці Речі Посполитої, але добрими стрільцями, моряками і пішими воїнами. Зовсім непереве-ршеними були козаки при обороні і штурмі укріплень та у веденні партизанської війни. Так, характерною особливістю козацької так­тики ведення бою був табір (табор). Це була своєрідна база для вій­ська, що вступало у бій в умовах степу. Такий спосіб наступу і обо­рони був відомий в українських степах ще за княжих часів (М. Грушевський). Така тактика була відома й чеським гуситам, ли­товським та польським військам, однак найбільшої майстерності в застосуванні табору досягло українське козацтво у ХУІ-ХУІІ ст.

Під час воєнного походу або у бойовому розташуванні козацьке військо, для створення ефективного захисту від атак противника, оточувало себе кількома рядами возів - козацьким табором. Сучас­ники називали його «рухомою фортецею». При зближенні з против­ником вози розташовувалися чотирикутником і скріплювалися лан­цюгами. На вози накидався хмиз, очерет, трава, які зверху засипали­ся землею. Під час тривалої оборони довкола укріплення козаки споруджували вали та шанці, готували «вовчі ями» тощо. Іноді вози ставили щільно один до одного голоблями назовні. Табір ставав для козацького війська опорним пунктом, яке використовувало його для розгортання подальших військових дій. Табір можна було швидко розібрати і пересунути на інше місце. При пересуванні табору вози розташовувалися прямокутником у кілька поздовжніх рядів без про­світу між возами в рядах. На возах зовнішніх рядів прямокутника встановлювалися гармати, а біля возів ішли у бойовій готовності ко­заки з вогнепальною зброєю. Піхотинці йшли між возами у середині прямокутника. Передню і задню лінії прямокутника прикривала кін­нота. Під час зупинки війська передня і задня сторони прямокутника прикривалися возами. У 1628 р. під захистом табору, за кількома ря­дами возів, запорожці зуміли перейти Крим від Перекопу до Бахчи­сарая з незначними втратами. Особливого поширення табір набув під час повстань під проводом С. Наливайка, П. Павлюка та під час козацької війни Б. Хмельницького. Із розвитком артилерії, у кінці

XVII ст. табір як тактичний бойовий порядок (укріплена стоянка або прикриття похідної колони) втратив своє значення.

Відомі й інші прийоми ведення війни козацтвом, зокрема кінна атака лавою (це запозичений козаками знаменитий татарський та­нець), атака «розгардіяшем», метод бою «триангулою» (трикутни­ком, за допомогою табору) тощо. Загалом, запозичуючи і творчо опрацьовуючи здобутки чужого військового мистецтва, козаки вит­ворили свою оригінальну систему війни, яку було відшліфовано і запроваджено в численних козацьких війнах.