- •Міністерство освіти і науки України Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка
- •Isbn 978-966-308-198-4
- •Передмова
- •Лекція 1. Вступ
- •1. Предмет історії, функції
- •2. Структура історичних знань, періодизація
- •Періодизація історії
- •1) Первісна доба (від появи людини на Землі до V ст. Н. Е.);
- •Лекція 2. Найдавніші люди на території України
- •1. Типи періодизації давньої історії
- •2. Розселення первісних людей на території України, їх заняття і побут
- •3. Суспільна організація давніх людей
- •1. Трипільська культура
- •2. Індоєвропейці й Україна
- •Лекція 4. Кіммерійці, скіфи, сармати. Античні колони на півдні України
- •1. Територія розселення кіммерійців, їх заняття, побут, суспільна організація.
- •2. Скіфи, їх місце в історії античного світу
- •3. Сармати на території України
- •4. Грецькі колонії Північного Причорномор'я: розташування, суспільно-економічний розвиток, політична організація
- •1. Проблема виникнення слов'ян та їх прабатьківщини
- •Лекція 6. Слов'яни у першій половині першого тисячоліття нашої ери
- •1. Велике переселення народів і слов'яни
- •2. Венеди, анти, склавини
- •1. Розселення східнослов'янських племен та племінних союзів
- •2. Суспільний розвиток східних слов'ян. Процеси державотворення
- •3. Матеріальна і духовна культура
- •4. Сусіди східних слов'ян: хозари і нормани.
- •5. Князювання Аскольда і Діра
- •Лекція 8. Утворення Київської Русі
- •1 Деякі ключові проблеми Київської Русі в історіографії
- •2. Похід Олега на Київ у світлі сучасної історичної науки
- •3. Перші Рюриковичі на київському престолі
- •4. Державний та суспільний устрій Київської Русі у іх-х ст. Господарська діяльність
- •Лекція 9. Київська Русь наприкінці X - у першій половині XI ст.
- •1. Початок правління Володимира Великого. Реформи Володимира
- •2. Міжусобна боротьба між синами Володимира Великого. Утвердження Ярослава у Києві.
- •3. Внутрішня і зовнішня політика. «Руська Правда»
- •4. Політичний устрій
- •5. Соціальна структура населення Київської Русі
- •6. Суспільно-економічний розвиток
- •7. Розвиток писемності та освіти. Духовна культура
- •Лекція 10. Київська Русь у другій половині XI -першій половині XIII ст.
- •1. Київська держава за Ярославичів
- •2. Любецький з 7зд князів
- •3. Володимир Мономах і Мстислав Володимирович
- •4. Міжусобна боротьба. Причини феодальної роздробленості Київської Русі
- •Лекція 11. Політичний і соціально-економічний розвиток руських князівств другої третини XII - першої половини XIII ст.
- •1. Київське і Переяславське князівства: політичне становище, суспільно-економічний розвиток
- •2. Політичний і соціально-економічний розвиток Чернігово-Сіверського князівства
- •3. Волинське князівство. Підкарпатські землі. Утворення Галицькоао князівства
- •1. Етногенез українців
- •2. Культура Київської Русі періоду політичної роздробленості
- •Лекція 13. Галицько-Волинська держава
- •1. Утворення Галицько-Волинського князівства
- •2. Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича. Коронація Данила
- •3. Перший похід монголів на Русь. Вторгнення хана Ба-тия на українські землі. Утворення Золотої Орди
- •4. Вторгнення хана Батия на українські землі
- •5. Утворення Золотої Орди
- •Лекція 14. Галицько-Волинська держава наприкінці XIII - в першій половині XIV ст.
- •І. Наступники Данила Романовича
- •2. Особливості розвитку культури Галицько-Волинської держави
- •3. Історичне значення Галицько-Волинської держави в розвитку української державності
- •Українські землі у складі литви і польщі. Українська національна революція середини
- •XVII століття та українська козацька держава
- •Лекція 1.
- •2. Входження Волині, Київщини, Чернігово-Сіверщини, Поділля і Брацлавщини до складу Великого князівства Литовського. Їх адміністративний устрій. Ліквідація автономії Київщини і Волині
- •1 Сполученням «кг» в тогочасних українсько-білоруських джерелах передавався звук «г».
- •3. Перехід Чернігово-Сіверщини під владу Москви
- •4. Антилитовські рухи в Україні: Федір Більський, Михайло Гпинський
- •5. Утворення Кримського ханства: спроби встановлення ним контролю над землями України
- •Лекція 2. Соціально-економічний розвиток українських земель у XV -першій половині XVI ст.
- •1. Литовські Статути
- •2. «Устава на волоки»
- •3. Зміни в соціально-економічному житті
- •4. Поступове закріпачення селянства
- •5. Антифеодальні (соціальні) рухи в XV-на початку XVI ст.
- •Лекція 3. Вихід на історичну арену українського козацтва
- •1. Походження та розселення українського козацтва: заняття, побут
- •2. Заснування Запорозької Січі князем Дмитром Вишневецьким та її внутрішній устрій
- •3. Виникнення реєстрового козацтва та структура війська Запорозького
- •4. Військове мистецтво козаків
- •5. Військові походи козаків в інші країни
- •Лекція 4. Польсько-Литовське зближення і утворення Речі Посполитої
- •1. Становище західноукраїнських земель під владою Польського королівства
- •2. Причини польсько-литовського зближення уХМст. Кревська унія
- •3. Городельська унія та її значення для України
- •4. Зовнішньополітичне становище Литви у середині XVI ст. Люблінська унія
- •5. Наслідки утворення Речі Посполитої для українських земель
- •Лекція 5.
- •1. Перші козацькі повстання Криштофа (Христофора) Косинського і Семерія (Северина) Наливайка
- •2. Антикозацька політика польського уряду в першій третині XVII ст.
- •3. Козацькі повстання під проводом:
- •4. «Ординація Війська Запорозького» 1638 р
- •Лекція 6. Духовно-релігійне життя України (XVI - перша половина XVII ст.)
- •1. Реформація в Європі й Україна. Релігійна свідомість українського народу
- •2. Братства та їх діяльність. Острозька академія
- •3. Берестейська унія та її вплив на духовне життя в Україні
- •4. Церковна полеміка та релігійна боротьба в першій половині XVII ст.
- •5. Митрополит Петро Могила та його культурно-освітня діяльність
- •6. Ужгородська церковна унія 1646 р.
- •Лекція 7. Перший період Української національної революції (1648-1676 рр.). Національно-визвольна війна українського народу під проводом б. Хмельницького (1648-1657 рр.
- •1. Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу
- •2. Розгортання національно-визвольної боротьби у 1648-1649 рр. Зборівський мир
- •3. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр. Турецький протекторат і молдовські плани
- •4. Воєнні дії Речі Посполитої в Україні після Переяславської угоди з Росією у 1654-1657 рр.
- •5. Гетьманська держава. Система влади, внутрішня і зовнішня політика. Передсмертні плани б.Хмельницького
- •Лекція 8. Українська козацька держава протягом 1657-1687 рр. Завершення Української національної революції та Руїни
- •1. Україна в роки правління і. Виговського. Початок Руїни.
- •2. Ю. Хмельницький. Порушення територіальної цілісності України
- •3. Андрусівське перемир'я
- •4. Гетьманування /7. Дорошенка
- •5. Руїна на Правобережжі Гетьманування і. Самойловича
- •Частина і Давня і середньовічна історія України
5. Утворення Кримського ханства: спроби встановлення ним контролю над землями України
Кримське ханство засновувалося протягом 20-40-х років XV ст. Цей процес завершився у 1449 р., коли нащадок Чинґізідів і правитель улусу Хаджі-Ґірей (Ґерай) за допомогою Литви відірвав Крим від Золотої Орди і став незалежним володарем. Крим, що в часи Київської Русі перебував під впливом Візантії, ставав об'єктом експансії руських князів (похід Володимира Великого на Корсунь-Херсонес). Частково півострів входив до Тмутараканського князівства. Візантія втратила свої впливи в Криму після здобуття Константинополя хрестоносцями у 1204 р. Крим став об'єктом експансії венеціанців та ґенуезців. Основним торговим портом стала Кафа (тепер Феодосія). Цікаво, що на поч. XIV ст. армія Кипчака, взявши в облогу генуезьку торгову факторію у Криму, закидала в місто чумні трупи, принісши таким чином чуму в Європу. У 1347 р., перенесена корабельними щурами, «чорна смерть» уже вразила Сицилію, а ще за рік - пів-Європи. Приморський і гірський Крим у XIII-XV ст. був генуезькою колонією під назвою Газарія. Тоді ж, після падіння вірменської середньовічної держави, сюди переселилося чимало вірмен (XIV ст.), а дещо раніше - частина євреїв (ХНІ ст.). Здобуття турками Константинополя у 1453 р. відрізало генуезькі колонії від метрополії, що стало однією з причин їх занепаду.
Татари почали панувати у степовому Криму з 1239 р. і були улусом (провінцією) Золотої Орди. За монголів півострів отримав назву Кирим (з татарської - рів), або Крим. Вперше татари здійснили спробу відірватися від Золотої Орди при хані Ногаї, але після його загибелі (бл. 1290) знову були підкорені золотоординцями. Як результат етнічної неоднорідності, на основі злиття тюркських народів (тюрко-булгар, печенігів та половців), а також за участі ісламізова-них нащадків готів (ґотланів чи ґотонів) та греків, почав консолідуватися кримськотатарський етнос. Із часом у Криму також проживали і караїми, кримчаки, турки, роми (цигани), українці. Татари поділялися на племена, коліна та роди. На чолі племен стояли 6 старших родин («беки», «беї»): Ширини, Барини, Аргини, Яшлови, Мансури та Сафлеути, кожна з яких володіла значною частиною степу, і саме вони складали верхівку феодальної драбини. їх васалами були старшини колін та окремих родів. Татари займалися кочовим скотарством, а також землеробством і ремеслом.
Під час боротьби за відокремлення від Золотої Орди висунулася династія Ґіреїв, перший представник якої Хаджі-Ґірей у 1425 р. створив Кримське ханство, а у 1432 р. переніс столицю до Бахчисарая (спершу столицями були м. Крим, Кирк-Ер). У 1475 р., після тривалої облоги турки здобули Кафу (Каффу, Кефе), а згодом і весь приморський Крим, після чого зіткнулися з татарами, які панували у степовому Криму. Також турки зруйнували італійські колонії, вбили останнього готського князя Саїка (готське князівство існувало в гірському Криму). Незабаром після завоювання турками Південного берега Криму (1475) хан Менґлі-Ґірей у 1478 р. визнав васальну залежність від султана. У найбільших фортецях (Кафа, Ґезлев, Єніка-ле, Перекоп та ін.) були розміщені турецькі залоги, які підпорядковувались кафському паші.
Кримські татари зберегли багато монгольських традицій. Правителі обиралися на зборах знаті (курултаях), а турецькі султани лише підтверджували вибір. Ґіреї вели незалежну зовнішню політику, збираючи аж до поч. XVIII ст. данину з Московщини та Польщі. Армія кримських татар боролася на боці Османської імперії, але на своїх власних умовах. Згодом кримські татари уклали союз із Москвою. Московщина за рахунок цієї угоди відмовлялася платити данину Золотій Орді. Золота Орда після цього й надалі продовжувала наполягати на своїх домаганнях. Тоді Менґлі-Ґірей у 1502 р. знищив Золоту Орду і лише тоді поклав край монголо-татарському ігу для Московії. У жовтні 1482 р. на прохання Івана НІ хан Менґлі-Ґірей напав на Київ, сильно його погромивши. Київський воєвода Іван Ходкевич разом із родиною потрапив у полон. Завдяки старанням короля Казимира IV Яґеллончика Менґлі-Ґірей відпустив його дружину, сина та доньку. Сам же Ходкевич помер у полоні. Золоту чашу і дискос з Софійського собору хан прислав у дар московському князю Івану III Васильовичу. Тоді ж було зруйновано значну кількість міст Правобережної України. З цього часу, впродовж ХУІ-ХУІІ ст., напади Кримського ханства на Україну стали майже щорічними. З українських земель виводили живий товар - ясир, який продавали на ринках Криму і загалом Сходу.
Все ж, незважаючи на спадок Золотої Орди, кримський хан не мав у країні абсолютної влади. Голови п'яти кримських родів - Ширинів, Баринів, Кулуків, Сулешів і Мансурів - становили Вищу Раду для вирішення питань про війни, які вело ханство. Кожен із родів мав свої чітко розмежовані володіння - бейлики (князівства). У кожного бея була своя столиця, свій двір, спадкоємець тощо. Як і хан, вони мали право посилати своїх послів до інших країн за податками (подарунками) та самостійно вести війни поза межами Криму. Кожен бей вважався у своєму бейлику необмеженим володарем, у руках якого зосереджувалися адміністрація і суд. Лише під час війн, які вів хан за згодою Ради, беки передавали йому своє військо і вносили свою частку коштів. Існувала чітка система податків: ханові, беєві, хазяїнові. Ханство мало свою грошову одиницю.
У Кримському ханстві існувала Державна Рада (Диван), до якої належали спадкоємці хана, голови п'яти родів, муфтії та представники державних і релігійних інституцій. Державна Рада вирішувала всі справи внутрішнього управління, набір війська, напрямки військових походів тощо. Важливою політичною силою в ханстві було мусульманське духовенство на чолі з муфтієм, який вважався за значенням другою особою після хана. Хан, що стояв на чолі держави, обов'язково належав до династії Ґіреїв. Виборність ханів, що існувала доволі довго, згодом була замінена на затвердження хана Портою. За правління Менґлі-Ґірея встановлено титул калги - співправителя і першого спадкоємця престолу, якого призначав хан.
Судочинство в Криму відбувалося за Кораном. Кримінальними злочинами вважалися віровідступництво, перелюбство, грабіж, вбивство, крадіжки, пияцтво. За шаріатом ці злочини каралися доволі суворо, проте цю суворість вміли обходити різними тлумаченнями закону. Суд починав діяти лише тоді, коли хтось до нього звертався. Вирок здійснював позивач, який мав право помститися (принцип «око за око») або обійтися відкупом. Поняття політичного злочину в ханстві не існувало, тому що представники політичної влади постійно і досить часто змінювалися. Кримські татари з повагою ставилися до іновірців. Крім ісламських судів, в Криму існували ще й юдейські та християнські суди. А євреї, які мешкали у володіннях беїв, взагалі не платили податків. Тут бачимо зважання на багатонаціональний та багаторелігійний характер Криму.
Це було відображено й у цивільних правовідносинах, які ілюструються обрядами при укладанні векселів, духовних заповітів, купчих. Шлюб був простим договором, що вершився поза храмом. Чоловік приносив дружині калим, а вона йому - посаг. Окрім того, кожен шлюб забезпечувався особливим вкладом («магром»), який у випадку розлучення (що траплялося досить рідко) виплачувався невинній стороні. Жінка в простонародді в Криму користувалася великою свободою, порівняно з іншими ісламськими країнами і зовсім не вела затворницьке життя. Якщо бранка, яку навіть за великі гроші було продано пану, народжувала дитину, вона одразу ж ставала вільною. В Криму закон не дозволяв позбавляти волі матір. У Кримському ханстві раб мав право після семи років праці на пана відкупитися або за свої зароблені в рабстві кошти, або на кошти родини чи побратимів (як це було поширено в козаків). Тобто раби мали право на платню. Кримські татари не знали кріпацтва.
Завдяки багатій природі, кримці зуміли добре зорганізувати господарство, зокрема славилося кримське садівництво, виноградарство, тютюнництво, бджільництво, шовківництво, конярство. Розвинутими народними промислами були виправлення шкір, виробництво зброї з прикрасами, виготовлення свічок. У Криму вирощували хліб, не в останню чергу завдяки місцевим українцям, процвітала торгівля. В таких її центрах, як міста Бакче-Серай, Кафа, Карасу-Базар торгували сукном, оксамитом, іншими тканинами, виробами із золота, коштовним камінням. Щоправда й Кафа (Феодосія) була найбільшим невільничим ринком та портом на Чорному морі - «Кючук Іс-танбулом» («Малим Стамбулом»).
Не дивно, що, згідно перепису населення 1666 р. татарський історик Евлія Челебі наводить такі статистичні дані. В Кримському ханстві мешкало 1 120 тис. осіб. З них татар - 180 тис, 20 тис осіб -інших народів (греків, караїмів, вірмен, євреїв) і 920 тис українців. Українці в Кримському ханстві займалися переважно хліборобством. Серед них - 120 тис. жінок і 200 тис. дітей.
Така чисельність українців у Кримському ханстві пояснюється вищезгаданими грабіжницькими походами кримців, які з 1480-х років відбувалися практично щорічно. Так, до кінця XV ст. татари вчинили не менше 41 нападу, зокрема 31 напад на Поділля, яке найбільше потерпало від татарського спустошення, Руське воєводство (Галичину) - 9, Волинь - 7, Київщину - 4, Белзьке воєводство -2 напади. До сер. XVI ст. відбулося вже понад 100 нападів. Татарські загони інколи добиралися аж під Перемишль. Ці напади супроводжувалися спустошеннями міст і цілих регіонів і захопленням у ясир великої кількості людей. Так, у зазначений період було захоплено близько 220 тис. осіб при загальній кількості населення України у 3,7 млн. осіб.
У XVI ст. за 63 роки відбулося 69 татарських нападів (Поділля -32, Волинь - 18, Руське і Белзьке воєводства - 17, Лівобережжя - 2). Демографічні втрати України від цих набігів склали 353 тис. осіб. У другій половині XV - XVI ст. відбулося понад 110 татарсько-турецьких набігів (1475 р. Кримське ханство стало васалом Туреччини). У першій половині XVII ст. втрати українського населення склали 300 тисяч. Намагаючись уникнути спустошення українських земель, які входили до складу Польщі, королівський уряд намагався припинити напади татарських орд шляхом сплати данини. Однак, це не давало очікуваних результатів. У кінці XV - на поч. XVI ст. обстояти безпеку українських земель намагалися польські і литовські урядовці - місцеві магнати. У 1497 р. татарські загони Менґлі-Ґірея були розбиті К. Острозьким, 1505 р. - М. Глинським під Клецком і 1512р.- знову К. Острозьким під Лопушним і Вишневцем на нинішній Тернопільщині. Показово, що саме в цій місцевості, на північ від теперішнього Тернополя, з'єднувалися татарські шляхи - Чорний і Кучманський. Згодом, у 1540 р. для захисту Червоної Русі і Польщі від турецько-татарської загрози польський король Сигізмунд II дав руському воєводі Яну Тарновському грамоту на заснування міста Тарнополь (Тернопіль). Найбільш адекватною оборонною реакцією місцевого населення від татаро-турецької агресії у XVI ст. стало українське козацтво, яке в сутичках з татарами ставало поважною військово-політичною силою і головним оборонцем українського народу.
Важливою причиною успіху татар в їх спустошливих набігах може вважатися організація кримськотатарського суспільства. В Криму відбувався постійний переділ земель і безперервні військові чвари, а це викликало необхідність постійної озброєності суспільства. Крім того, нестача землі та посушливий клімат степового Криму штовхали кримців на набіги поза межі Криму. Це допомогло витворити чітко зорганізовану армію, на чолі якої стояв хан, за ним -оглак, головний начальник об'єднаних сил у поході, туман - керівник 10-тисячного війська, минник - тисячі, юз-баші - сотні, он-баші - десятка.
В умовах Кримського ханства місцевому населенню вдалося витворити оригінальну культуру. У 1500 р. Менґлі-Ґірей заснував вище духовне училище - медресе. Головними предметами навчання у медресе були арабська мова і арабська філософія. Загалом наука в татар зосереджувалася на юридично-богословських питаннях, астрономії і астрології. Татари рано почали записувати свої народні пісні. Вони називалися джонки. Розвивалася архітектура, вершиною якої став знаний Бахчисарайський палац.
Татарське походження мають такі українські терміни, як «козак» (кай сак), «чумак» (цей промисел з'явився у XV ст.). Серед української еліти відомі князі татарського походження Михайло Глинський, Остафій Дашкович, один з перших ватажків козацтва, та ін. Серед козацької старшини відомі прізвища татар Ф. Джелалія (Джеджалія), І. Ґанжі та ін.
Варто сказати, що за лаштунками таких державних утворень, як Молдовське князівство, Трансільванія і особливо Кримське ханство, стояла Османська імперія. Туреччина сама теж здійснювала набіги на українські землі. Перший із них відбувся у 1498-1499 рр. на Західну Україну як відплата за втручання короля Яна Ольбрахта в турецько-молдовські справи. Турки пограбували Поділля і Галичину, дійшовши аж до Перемишля. По мірі просування турків і їх васалів, татар, у Європу, а також через неможливість адекватно протистояти загрозі державних утворень на пограниччі кількох країн стали формуватися військові корпорації для оборони населення від турецької експансії. Однією з них стало українське козацтво.