Тема 5. Період стабілізації в Європі та Північній Америці (1924–1929 рр.) 241

процес розвитку від простого до складного, від дикості до цивіліза-

ції, а як ланцюжок не пов’язаних одна з одною культур, кожна

з яких народжується, переживає піднесення, а потім занепадає

і гине, залишаючи по собі туманні спомини й руїни. Так і Європа,

на його думку, переживши вищу стадію свого розвитку у XVIII ст.,

вступила у смугу занепаду, так само як колись давньоєгипетська,

греко-римська чи індійська цивілізації.

Іншою, не менш важливою ознакою тогочасної дійсності стало

поширення ірраціоналізму — зневіри у можливостях людського

розуму. Ці два великих зрушення суспільної свідомості — затвер-

дження песимізму та ірраціоналізму — залишили глибокий слід

в європейському мистецтві.

У 20-ті рр. новим явищем у літературі стали письменники

«утраченого покоління» — американець Ернест Хемінгуей, англі-

єць Річард Олдінгтон, німець Еріх-Марія Ремарк, — покоління,

чиє становлення як митців припало на роки війни. Вони найбільш

гостро відчули руйнацію цінностей, що сталася після війни. Герої

їхніх романів — сильні молоді люди, які також багато пережили

і зневірилися. У більшості своїй вони не стали циніками: знають

ціну чоловічій дружбі, відданості, любові, для них усе це, можли-

во, — останнє виправдання сенсу життя.

Термін «утрачене покоління», що його вперше використала

американська письменниця Г. Стайн, став означати напрям у літе-

ратурі, який відображав протест проти нелюдської бійні Першої

світової війни, настрої песимізму й зневіри у соціальній дійсності

та способі життя.

На початку XX ст. у сфері художньої творчості — у літературі,

архітектурі, малярстві, музиці, театральному мистецтві — ви-

никає безліч течій, груп, шкіл, які зазвичай позначають збірним

терміном «модернізм» (модерн — новий).

Модернізм — у мистецтві загальний термін, що використо-

вується для позначення здійснюваних на початку ХХ ст. спроб по-

рвати з художніми традиціями ХІХ ст.; заснований на концепції

домінування форми над змістом. В образотворчому мистецтві її без-

посередніми представниками є абстракціоністи; у літературі —

письменники, що експериментують з альтернативними формами

оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на

атональність; в архітектурі — центральними концепціями висту-

пають функціоналізм і відсутність декоративності.

У цьому терміні немає спроби вичленити будь-яку спільну озна-

ку — очевидні різноманітність і різноплановість майстрів. Об’єднує їх

242 Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 10 клас

насамперед авангардизм — розрив з визнаними нормами і традиціями,

бунт проти старих форм не тільки в мистецтві, але й у житті взагалі.

У той же час у різних майстрів абсолютно різними були, з одного боку,

цілі, а з іншого — тон і спрямованість протесту.

Особливо цінується вироблення власного, ні на кого не схожого

образу, що пов’язано зі зміною загальних естетичних настанов. Як-

що раніше головною естетичною категорією було прекрасне, все

мистецтво попереднього сторіччя було пронизане гуманізмом, то

тепер популярною категорією стає потворне, ідеал цілісної люд-

ської особистості зникає, що часом веде до підриву фундаменталь-

них засад творчості (наприклад, образотворче мистецтво відмовля-

ється від зображувальності, образності). Головною цінністю

визнається внутрішній світ художника, право без обмежень обира-

ти способи вираження своїх переживань, асоціацій.

До Першої світової війни в мистецтві панував реалізм. Світ тоді

здавався гідним його реалістичного відображення. Особистість творця,

його смаки і пристрасті могли виявитись у виборі жанру, композиції,

форми або кольору. Коли світ утратив в очах художників, архітекторів,

музикантів свою гармонійність і раціональність, його реалістичне відо-

браження ніби втратило сенс. Сталася зміна в осмисленні ролі митця.

Вона тепер полягала не у відображенні світу, а у вираженні митцем

власного бачення й розуміння.

Хоча панорама західноєвропейського образотворчого мисте-

цтва в означенні десятиліття вирізнялася строкатістю, співісну-

ванням і протистоянням різних шкіл і напрямів, основні види мис-

тецтва розвивалися в рамках реалізму. Йдеться про ту загальну

творчу діяльність художників і творців, що спиралася на традиції

реалістичної зображальності, коли джерелом творчості є реаль-

ність життя — людина, природа, предметність. Проте вже була

«нова реальність», створена після дерзань авангарду.

Західноєвропейські митці, які репрезентували на початку сто-

ліття нові модерністські течії, у 20-ті рр. вже стали «старими» май-

страми. Фовісти, кубісти, футуристи заспокоїлися. Вони вже не

«бунтівники», а визнані метри, хоча й не створювали більше нічого

незвичайного (крім П. Пікассо). До модерністів поступово прийшло

визнання, але більшість музеїв ще не поспішала придбати їхні тво-

ри. Час «зірок» минув, накотилася широка хвиля приблизно рівно-

значних багатолюдних шеренг митців.

У перші повоєнні роки стало помітним піднесення абстрактного

мистецтва. Після Першої світової війни інфляція духовних ціннос-

тей, прискорена еволюція стилів і напрямів, що почали дуже інтен-