Тема 1. Світ на початку хх ст. 23

На селі посилився процес пауперізації та обезземелення. Низь-

ка купівельна спроможність селянства звужувала внутрішній ри-

нок країни. Невирішеність аграрного питання посилювала соці-

альну напругу в суспільстві, стримувала розвиток капіталістичного

способу виробництва на селі.

Економічна криза 1900–1903 рр. На відміну від країн Західної

Європи, економічна криза у Росії виявилась не тільки надто затяж-

ною, але й тяжкою. Якщо на початок 1903 р. країни Європи вже

почали виходити з кризи, то в Росії вона у цей час досягла свого

апогею. Розпочавшись у легкій промисловості, з найбільшою си-

лою криза ударила по важкій промисловості. Економічна криза

значно посилила процес монополізації російської промисловості,

а також прискорила процес концентрації виробництва, сприяла

переростанню монополістичного капіталу у державно-монополіс-

тичний. Таким чином, у Росії, як і в інших країнах Європи, капіта-

лістичне вироб ництво вступило у нову фазу свого розвитку — моно-

полістичну, яка мала ряд специфічних ознак, а саме:

• залежність монополістичного виробництва від абсолютистської

військово-феодальної влади самодержавства і ранні тенденції

переростання монополістичної фази розвитку у державно-

монополістичний капіталізм;

• наявність значної питомої ваги іноземного капіталу і порівня-

но невисокий ступінь активності Росії у вивезенні капіталів.

Населення Росії складало (за даними перепису 1897 р.) 125 млн

чол., у т. ч. українців — 25, 3 млн; 70 % проживало на селі (97млн);

робітників було 17 млн, підприємців міста — 1,5 млн; інтеліґенції

та духовенства — 800 і 600 тисяч чол. Адміністративно імперія по-

ділялась на 99 губерній та областей, 768 повітів і 51 парафію.

Зовнішня політика Росії.

Російсько-японська війна 1904–1905 рр.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. суттєво загострились між-

державні суперечності на Далекому Сході, який став об’єктом ак-

тивної експансії великих капіталістичних держав. Активна полі-

тика Росії у цьому регіоні, швидке просування до берегів Тихого

океану та кордонів Кореї почало турбувати Японію, яка прагнула

забезпечити тут свою гегемонію.

Під впливом безвідповідальних радників Микола ІІ проводив на

Далекому Сході авантюристичну політику, яка спричинила пря-

мий конфлікт з Японією. Царський уряд, не зумівши правильно

24 Усі уроки до курсу «Всесвітня історія». 10 клас

оцінити зовнішньополітичне становище Росії, рівень військової

підготовки країни до війни, штовхав Миколу II до її розв’я-

зання.

Раптовою атакою на російські кораблі у Порт-Артурі 27 січня

1904 р. Японія розпочала війну. План Японії був розрахований на

наступальні дії й передбачав досягнення панування на морі, оволо-

діння Кореєю, висадку десанту в Маньчжурії, захоплення Порт-

Артура, розгром головних сил росіян у районі Ляояна. Росія ж не

мала загального плану військових дій. Військові дії для росіян як

на морі, так і на суходолі складались невдало для російської армії.

Висадка у лютому–квітні 1904 р. японських військ у Кореї та на

Ляодунському півострові, успішні бойові дії проти росіян забезпе-

чили їм взяття в облогу Порт-Артуру і розгортання бойових дій

у Маньчжурії.

Із серпня по грудень 1904 р. тривала облога Порт-Артуру. За-

хисники фортеці витримали 6 штурмів; лише зрадницькі дії гене-

рала Стесселя призвели до капітуляції Порт-Артуру. Протягом

1905 р. Росія зазнала ще дві відчутні поразки: у лютому під Мукде-

ном та у травні поблизу острова Цусіма. За посередництвом США

Росія та Японія розпочали переговори. За мирною угодою, підписа-

ною у Портсмуті (США) 23 серпня 1905 р., Росія визнала Корею

сферою впливу Японії, передала Японії право на оренду частини

Ляодунського півострова з Порт-Артуром та південну частину Са-

халіну.

Поразка царської Росії у війні з Японією серйозно вплинула на

розстановку сил не тільки на Далекому Сході, а й в Європі. Разом

з тим вона прискорила розвиток революційних подій у Росії.

Революція 1905–1907 рр.

Прологом першої російської революції став страйк робітників

Путиловського заводу у Петербурзі, що розпочався 3 січня 1903 р.

А вже 8 січня страйк охопив всі заводи та фабрики столиці. Тодіш-

ня профспілкова організація робітників міста «Збори російських

фабрично-заводських робітників», яку очолював священик Гапон,

за пропозицією свого лідера вирішила звернутись з проханням до

царя. Під петицією підписалось 150 тис чол. Уранці 9 січня 1905 р.

народний похід до царя на чолі з Гапоном закінчився розстрілом

беззбройних робітників. Понад тисяча вбитих і п’ять тисяч поране-

них — такою була відповідь «доброго царя-заступника». Гапону

вдалося утекти, але у березні 1906 р. його було схоплено і за виро-

ком робітників повішено у передмісті Петербурга.