4.2. Медико-соціальні проблеми демографічних процесів. Демографічна ситуація в Україні та сучасному світі

Одним з основних завдань економічного та соціального розвитку країни є проведення ефективної демографічної політики, спрямованої на збільшення тривалості життя, трудової активності, збереження та зміцнення здоров'я населення.

Демографічні дані широко використовуються при плануванні заходів із охорони здоров'я, для комплексної оцінки стану здоров'я населення, складання науково обгрунтованих прогнозів і цілеспрямованої організації медичної допомоги.

Ось чому серед медичних показників здоров'я населення важливу рольвідіграють демографічні показники. —..

- Демографія - наука про населення (від "демос" - народ, "графо" -описувати), або інакше статистика населення.

Статистичне вивчення населення проводиться за двома основними нап­рямками:

121. характеристика населення на певний час (його чисельність, склад, особливості розселення тощо) - так звана статика населення;

122. характеристика процесів зміни чисельності населення - динаміка чи рух населення. Останній у свою чергу поділяється на механічний рух насе­лення (зміни, що відбуваються під впливом переселень - міграційних процесів) і так званий природний рух населення (зміни, що відбуваються внаслідок народжуваності та смертності і характеризують процеси відтворення населення).

Статистика населення - найстаріша галузь статистичної науки. Ще за 22 століття до нашої ери в Китаї збирались дані про чисельність населення за віком і статтю. В Царській Росії систематичний облік населення було започатковано в 1718 р. Петром І.

Основним джерелом інформації про чисельність і склад населення є перепис населення. Це великомасштабне статистичне дослідження, мета якого встановити точні дані про чисельність і склад населення тієї чи іншої країни. Програма перепису, тобто інформація стосовно кожного громадянина, готується заздале­гідь. Перепис населення за повнотою є суцільним дослідженням, а за часом збирання - одночасним, бо проводиться на певну, так звану "критичну дату".

В періоди між переписами робиться спеціальний перерахунок чисельності населення на основі попереднього перепису, матеріалів про народжуваність, смертність і міграцію на даній території.

В світовій практиці переписи населення проводяться один раз у 5-10 років. Перший і єдиний у царській Росії загальний перепис було проведено в 1897 р.

За роки Радянської влади переписи населення на території України були проведені в 1926, 1939, 1959, 1970, 1979 та 1989 роках.

Постановою Кабінету міністрів України найближчий перепис населення в нашій країні заплановано на 2001 рік. Він стане першим в Україні - суверенній державі. До нього буде приурочено проведення комплексного дослідження стану здоров'я населення з використанням сучасних комп'ютерних технологій.

Чисельність і склад населення

За даними ООН, абсолютний щорічний приріст населення Землі становить приблизно 80 млн., головним чином, за рахунок країн, що розвиваються. В економічно розвинутих країнах темпи зростання чисельності населення найниж­чі - всього 0,4 % за рік. У жовтні 1999 р. населення Землі досягло 6 мільярдів.

Найбільші за чисельністю населення країни світу:

• Китай (1,2 мільярда);

• Індія (929 мільйонів);

• Сполучені Штати Америки (263 мільйони);

• Індонезія (193 мільйони);

• Бразилія (159 мільйонів);

• Росія (148 мільйонів);

• Пакистан (129 мільйонів);

• Японія (125 мільйонів);

• Бангладеш (119 мільйонів);

• Нігерія (111 мільйонів).

На початок 2000 р. чисельність населення України становила 49,4 мільйона чоловік.

Україна є шостою за чисельністю населення країною Європи після Росії, ФРН, Великої Британії, Франції, Італії та другою серед країн СНД і Балтії.

Тривалий час чисельність населення України щорічно збільшувалась.

Вперше за повоєнний період у 1993 році було відмічено її зменшення, яке триває і досі. За 1993-1998 pp. населення України скоротилося на 21138 тис. чоловік, у тому числі за 1998 р. - майже на 400 тис. за рахунок перевищення смертності над народжуваністю та міграції.

Найбільш відчутне зменшення населення має місце в Донецькій, Луганській, Харківській та Одеській, найменше - в Рівненській, Івано-Франківській та Закарпатській областях.

За довгостроковим демографічним прогнозом, розробленим Державним НДІ інформації та моделювання економіки Національного агентства з питань інформа­ції' при Президенті України, чисельність населення нашої країни протягом наступних років продовжуватиме зменшуватись і на кінець 2025 р. становитиме 46,7 млн., що приблизно на 3 млн. чоловік менше, ніж зараз, і

Інформація про чисельність і склад населення використовується для розра­хунку показників здоров'я, при плануванні мережі лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних закладів, а також при плануванні підготовки та використання медичних кадрів.

* Співвідношення міського та сільського населення України протягом останніх років майже стабільне: відповідно 68 % міського населення та 32 % сільського. Отже, в структурі переважає міське населення, тобто має місце тенденція урбанізації.

Процес урбанізації найбільш характерний для таких промислових областей України, як Донецька, Дніпропетровська, Луганська. Разом з тим, у таких областях, як Івано-Франківська, Чернівецька в структурі населення переважає сільське населення.

Для процесу урбанізації, крім зростання чисельності міського населення, характерні також зростання числа великих міст, зміна способу життя, підви­щення темпу життя, концентрація форм спілкування людей. Урбанізація має як позитивний, так і негативний вплив на здоров'я людей, що слід враховувати при плануванні та організації надання медичної допомоги населенню.

До негативних сторін урбанізації слід віднести забруднення атмосфери, гіподинамію, нервово-психічні перевантаження, які призводять до зростання

смертності городян від серцево-судинних захворювань, злоякісних новоутво­рень, травм, до загострення санітарно-гігієнічних проблем.

Процес урбанізації, притаманний більшості країн світу, характеризується зростанням числа великих міст.

Найбільшими за чисельністю населення містами світу є Токіо, Нью-Йорк, Сан-Пауло (Бразилія), Мехіко, Шанхай, Бомбей, Лос-Анжелес, Пекін, Каль­кутта, Сеул.

У столиці України - Києві - близько 3 млн. постійно проживаючих мешканців.^

Статева структура населення обумовлена перш за все різним рівнем смертності серед чоловіків і жінок, на що впливають як біологічні, так і соціальні чинники. На великих популяціях співвідношення числа народжень хлопчиків і дівчаток стабільне: на 100 дівчаток народжується 104-105 хлоп­чиків. Ось чому серед дітей переважають хлопчики; в молодому та середньому віці чисельність чоловіків і жінок приблизно однакова, в похилому віці чисель­ність жінок перевищує чисельність чоловіків внаслідок більш високої смерт­ності чоловіків.

Значну роль у співвідношенні чоловіків і жінок відіграють наслідки воєн, що мають назву "демографічні відлуння" воєн.

Крім того, в деяких регіонах на статевій структурі населення може позначитись переважання розвитку окремих галузей промисловості.

В цілому в статевій структурі всього населення України переважають жінки і на початок 2000 р. їх питома вага становила 54 %, чоловіків - 46 %. Має місце поступове вирівнювання статевої диспропорції, особливо порів­няно з повоєнними роками, коли остання була дуже відчутною.

Переважання жінок характерне для багатьох регіонів і країн світу.

Для вікової структури населення України характерні дві найважливіші тенденції: 1) зменшення частки дітей; 2) зростання питомої ваги населення старших вікових груп.

Зменшення частки дітей пов'язане із зниженням рівня народжуваності. Так, питома вага дітей в Україні в 1989 році становила 21 %, а на початок 1998 року - 19,7 %.

Особливо значне зниження питомої ваги дітей в останні роки спостерігається се^ед міського населення.

За прогнозом Міністерства економіки України до 2025 року частка дітей в структурі населення знизиться до 16,8 %, тоді як питома вага населення у віці 60 років і старше зросте до 30 %.

Процес постаріння населення, тобто зростання чисельності населення старших вікових груп (60-65 років і старше), характерний для більшості економічно розвинутих країн. Вісімнадцять з 20 країн світу з найбільшою часткою осіб старшого віку знаходяться в Європі.

В Україні питома вага осіб старше 60 років у 1939 році становила 7 %, а у 1998 році - 18,8 %. Починаючи з 1989 р., Україна була, та й зараз залишається,

І 04

"найстарішою" серед країн СНД. Нині частка людей похилого віку ставить її в один ряд з "найстарішими" країнами світу.

Поглиблення процесу постаріння населення України в 90-х роках обумовлено, головним чином, зниженням рівня народжуваності.

Серед міського населення частка осіб пенсійного віку збільшилась протя­гом 90-х років майже на 11 % і в структурі населення становить 19,9 %, причому серед жінок питома вага осіб старшого віку майже в 2 рази вища, ніж серед чоловіків.

«/""Проте особливо несприятлива вікова структура склалась у сільській місце­вості, де рівень постаріння населення значно вищий, ніж у містах, і частка населення старше 60 років становить 29,2 %, у тому числі частка чоловіків старше працездатного віку 18,8%, жінок - 38,1 %.

Процес постаріння населення висуває перед системою органів і закладів охорони здоров'я важливі проблеми:

• збільшення серед населення питомої ваги осіб старше 60 років призво­дить до зниження показників народжуваності та зростання загальних показни­ків смертності, що необхідно враховувати при аналізі демографічних процесів відтворення населення;

• зростання числа звертань населення старших вікових груп за медичною допомогою - амбулаторно-поліклінічною та стаціонарною, потребує особливої уваги до названих контингентів з боку служб первинної медико-санітарної допомоги, у т.ч. сімейної медицини, а також необхідність вирішення таких медико-соціальних проблем як догляд за одинокими, госпіталізація хворих з довготриваючими хронічними захворюваннями тощо.

Питома вага населення працездатного віку в загальній його чисельності зменшилась і на початок 1998 року в міських поселеннях України становила 59,3 %, у сільських - 49,0 % при значних коливаннях цих показників по областях.

Так, у міських поселеннях найбільша питома вага працездатного населення в загальній його чисельності має місце в Одеській, Львівській, а найменша - в Кіровоградській, Чернігівській областях. У сільській місцевості найбільшу частку населення в працездатному віці має Автономна республіка Крим, а найменшу - Чернігівська область.

Зменшення частки дітей у структурі населення, з одного боку, та зростання частки осіб старших вікових груп, з другого, призводить до зростання економіч­ного (демографічного) навантаження на працездатний вік. Розраховують показ­ник "демографічного навантаження" як співвідношення дітей і осіб пенсійного віку до чисельності працездатного населення.

В Україні в зв'язку зі зменшенням частки дітей і збільшенням відсотка 60-річних і старших "демографічне навантаження" на осіб працездатного віку залишається несприятливим: на 1000 осіб працездатного віку "демографічне навантаження" на 1 січня 1999 р. становило 768 чоловік, серед яких 356 дітей і 412 осіб пенсійного віку. За останні 10 років загальний показник "демогра­фічного навантаження" зріс.

Крім того, мають місце значні відмінності цього показника в містах і селах.

В сільській місцевості на 1 січня 1999 р. показник демографічного наванта­ження на 1000 осіб працездатного віку становив 1019 непрацездатного, в тому числі 430 дітей та 589 осіб старше працездатного віку.

"Демографічне навантаження" працездатного населення в сільській місце­вості 16 областей України на початок 1998 року перевищувало одиницю. Особливо значним воно було в Чернігівській (1418 чол.), Сумській (1230 чол.), Хмельницькій (1221 чол.) областях.

Аналізуючи вікову структуру населення, визначають у його структурі частку осіб 0-14, 15-49 та 50 років і старше. Це дає змогу визначити тип вікової структури населення, що проживає на тій чи іншій території.

При прогресивному типі вікової структури частка дітей (0-14 років) пере­вищує частку населення у віці 50 років і старше.

Для регресивного типу вікової структури характерно, що частка людей старшого віку переважає частку осіб 0-14 років.

Стаціонарним вважаєтьсятт вікової структури населення, в якій частка осіб у віці 0-14 років приблизно дорівнює частці осіб у віці 50 років і старше.

Для України, в цілому, характерний регресивний тип вікової структури, який притаманний також і сільському населенню, а прогресивний має місце серед міського.

Механічний рух населення

Розрізняють механічній рух населення, або міграцію - переміщення його груп як у самій країні, області, районі - внутрішню міграцію, так і виїзд за межі держави - зовнішню міграцію: еміграцію (виїзд за межі даної країни на постійне проживання) та іміграцію (в'їзд у дану країну на постійне проживання).

У демографії міграційні процеси розрізняють за територіальною ознакою та за тривалістю.

За територіальним принципом міграція поділяється на: а) міждержавну (в межах одного континенту, між сусідніми державами); б) у межах однієї держави. За тривалістю міграція може бути:

• постійною, коли мігранти залишаються на новому місці на постійне проживання чи тривалий час;

• сезонною (переїзд на нетривалий час, часто в зв'язку з сезонними роботами); -

• "маятниковою" (щоденний від'їзд сільських жителів на роботу, на нав­чання в міста та повернення ввечері до свого постійного місця проживання).

Розрізняють також склад мігрантів залежно від напрямку міграції - у місто чи сільську місцевість. Найбільше значення набуває міграція в міста, промислові райони, що зумовлює процес урбанізації.

Мігрує, в основному, чоловіча, молода частина населення, особливо під час масових переїздів. Це може позначатися на демографічних показниках (народжуваності, смертності), зміні структури захворюваності.

Механічний рух населення має велике значення для санітарного стану країни, тому що може сприяти перенесенню інфекційних, появі та розповсю­дженню інших захворювань. Ось чому облік міграційних процесів - важлива умова для оцінки санітарного стану населення, а точна інформація про неї дозволяє забезпечити своєчасну організацію медичної допомоги мігрантам як на шляху слідування, так і після прибуття на нове місце проживання.

Природний рух населення

Ще більше значення для оцінки здоров'я має природний рух населення -зміна його чисельності внаслідок взаємодії основних демографічних явищ: народжуваності та смертності.

Природний рух або відтворення населення показує, чи забезпечують існу­ючі рівні народжуваності та смертності приріст населення. Різниця між показ­никами народжуваності та смертності одержала назву природний приріст.

Для того, щоб чисельність населення не зменшувалась, народжуваність має бути вищою за смертність, тобто має бути позитивний природний приріст.

Саме таким був природний приріст в Україні до 1991 року, але починаючи з 1991 р. в цілому в Україні, а в сільській місцевості ще з 1979 р., показники смертності почали перевищувати показники народжуваності, тобто був зафіксо­ваний так званий негативний (від'ємний) природний приріст населення або депопуляція (мал. 6).

8

4-

2-

0

-2-'

•4

-6-

1989 1990

1991

1992

1993

1994 1995

1996

1997

1998

Мал. 6. Природний приріст населення в Україні за 1989-1998 рр.

4^ А ^ А лСі о? пЬ Д Л Л ^ _аЬ сЛ лЬ

ф ф о}о ф А А ер ср ср сР с?>

Народжуваність Ш Загальна смертність

Мал. 7. Динаміка основних демографічних показників в Україні (1950-1999 рр.)

(на 1000 населення).

Як видно на малюнку 7, у 1991 році вперше за післявоєнні роки криві смертності та народжуваності перетнулися: крива смертності різко пішла вгору, а народжуваності - поповзла донизу.

Негативний природний приріст населення з 3,5 %о у 1993 році збільшився до 7,0 %о у 1999 році, тобто за 7 років зріс удвічі. Особливо відчутний цей показник для сільських місцевостей - 9,3 %о, у містах він становить - 5,9 %о. У 1999 році найгірший показник природного приросту спостерігався в Чернігівсь­кій області (-12,1 %о).

В Європі до країн з негативним природним приростом, належать: Німеччина, Італія, Болгарія, Угорщина, Румунія, Чехія, Росія, Білорусь, країни Балтії.

Негативний природний приріст населення в Україні у 90-х роках є результа­том сукупної дії:

• низької народжуваності;

• високої смертності;

• несприятливої вікової структури.

Тільки за вісім років (1991-1998 рр.) за рахунок перевищення числа померлих над числом народжених живими населення України загалом зменши­лось на 1 млн. 969 тисяч чоловік (мал. 8).

Українські демографи вважають, що депопуляція надовго стане визначальною ознакою демографічного розвитку України.

До основних демографічних показників належать показники народжуваності, смертності, природного приросту, середньої очікуваної тривалості життя, а також один з вікових показників смертності - смертність немовлят, тобто дітей у віці до 1 року.

Народжуваність

Визначення поняття "народжуваність" досить складне.

Як відомо, пологи закінчуються народженням не тільки живої дитини, але можуть мати місце викидні, аборти, народження мертвого плода. Таким чином, потрібно розрізняти такі поняття як живонародження та мертвонародження.

До 1996 року в Україні, як і загалом у колишньому СРСР, критеріями живо­народження вважалися: термін вагітності 28 тижнів і більше, довжина плода 35 см і більше, вага 1000 г і більше, а також наявність самостійного дихання.

В 1996 році відбувся перехід у визначенні живонародженості та мертво-народженості за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).

На всій території України введені такі визначення цих критеріїв:

• Живонародження є повне вигнання чи витягнення продукту зачаття з організму матері незалежно від терміну вагітності, який після такого відокрем­лення дихає чи виявляє інші ознаки життя, такі як: серцебиття, пульсація пуповини чи відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того,

перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента. Кожен продукт такого народження вважається живонародженим.

• Смерть плода (мертвонароджений плід) - є смерть продукту зачаття до його повного вигнання чи вилучення з організму матері незалежно від трива­лості вагітності: на це вказує той факт, що після такого відокремлення плід не дихає чи не виявляє інших будь-яких ознак життя, таких як: серцебиття, пульсація пуповини чи відповідні рухи довільної мускулатури.

В дореволюційній Росії проводилась церковна реєстрація народжень і випадків смерті. Як відомо, в СРСР було введено цивільну реєстрацію таких актів громадянського стану як народження, смерть, шлюб, розлучення.

Згідно зі ст. 158 Кодексу України про шлюб і сім'ю (надалі Кодекс), наро­дження дитини підлягає реєстрації в державних органах реєстрації актів грома­дянського стану.

В ст. 159 Кодексу визначено, що акти громадянського стану реєструються в районних центрах, районах міст Києва та Севастополя відповідними відділами реєстрації ЗАГСу місцевих державних адміністрацій, в містах і в районах міст обласного підпорядкування відділами ЗАГСу виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, а в сільській місцевості й селищах - виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів.

Згідно зі ст. 163 Кодексу, реєстрація народження проводиться за місцем народження дитини чи за місцем проживання її батьків, або одного з них, за письмовою чи усною заявою батьків або одного з них, а в разі хвороби, смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження -за заявою родичів або інших осіб чи адміністрації лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини.

Заява про реєстрацію народження дитини повинна бути подана до органу ЗАГСу не пізніше трьох місяців з дня народження дитини, а при народженні мертвої дитини - не пізніше трьох діб (ст. 164 Кодексу).

Реєстрація проводиться при пред'явленні довідки лікувального закладу про народження дитини - "Медичне свідоцтво про народження" (форма № 103/0-95), яке видається під час виписки матері зі стаціонару всіма закладами охорони здоров'я, де приймали пологи. У випадках пологів удома медичне свідоцтво про народження видає той заклад охорони здоров'я, медич­ний працівник якого (лікар, фельдшер, акушерка) приймав пологи.

У виняткових випадках - при народженні дитини вдома чи в іншому місті без подання медичної допомоги - реєстрація народження дитини проводиться органами реєстрації актів громадянського стану. Факт і час народження в таких випадках повинні бути підтверджені підписами двох свідків, а також заповненням "Медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікуваль­ного закладу" (форма №103-1/0-96). Довідка видається медичним закладом, на обліку в якому знаходиться новонароджений.

При багатоплідних пологах медичне свідоцтво про народження заповню­ється на кожну дитину окремо.

Якщо дитина народилась під час перебування матері на морському, річко­вому або повітряному судні або в поїзді, капітан (командир) судна, начальник поїзда за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер є на судні, в поїзді) може скласти акт про народження дитини.

Реєстрація народженої знайденої дитини, батьки якої не відомі, проводиться за заявою органів опіки та піклування; адміністрації дитячого закладу, куди влаштована дитина; за заявою органів внутрішніх справ або особи, в якої знаходиться дитина, не пізніше трьох діб з часу виявлення останньої.

Всі лікувально-профілактичні заклади МОЗ України, незалежно від наяв­ності чи відсутності пологових ліжок, ведуть журнал обліку новонароджених (ф. № 152/0).

Реєстрація новонародженого в журналі проводиться під час видачі матері медичного свідоцтва про народження для реєстрації в органах ЗАГСу тільки у випадках проживання матері (батьків) у даній області (місті, районі).

В журналі, як і в медичному свідоцтві про народження, обов'язково ро­биться відмітка, якшо дитина народилася від одного з батьків, який постраждав від наслідків аварії на ЧАЕС на основі посвідчення потерпілого.

Лікувальні заклади щомісяця (до п'ятого числа наступного місяця) надсила­ють до відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем знаходження пологового стаціонару списки дітей, які народилися в цьому стаціонарі, із зазначенням постійного місця проживання та місця роботи матері.

В органах ЗАГСу щомісяця необхідно доповнювати облік тих новонаро­джених, які народилися в лікувально-профілактичних закладах інших районів (міст). Відповідна інформація на ці випадки береться з медичної первинної документації дитячої консультації чи поліклініки.

Журнали обліку новонароджених на початку нового за звітним роком передаються в обласні інформаційно-аналітичні центри медичної статистики для автоматизованої обробки та формування бази даних про народжених на обласному рівні. Потім ці бази даних на магнітних носіях передаються до інформаційно-аналітичного центру медичної статистики МОЗ України для формування відповідної бази даних на рівні країни.

Про кожну проведену реєстрацію народження дитини орган реєстрації актів громадянського стану зобов'язаний повідомити органи внутрішніх справ за місцем проживання батьків.

Органи запису актів громадянського стану передають інформацію про число народжених живими за поточний рік у територіальні статистичні установи, де і відбувається розрахунок відповідних показників народжуваності.

Народжуваність, як і інші демографічні явища, визначається за допомогою статистичних показників.

Перш за все розраховується загальний показник народжуваності. Як і більшість показників природного приросту, він визначається числом народжених у розрахунку на 1000 населення:

Загальний показник народжуваності Число народжених живими за рік • 1000

(частота народжуваності) " Середньорічна чисельність населення

Але більш точно процес відтворення населення можна охарактеризувати, якщо розраховувати народжуваність не серед усього населення, а лише серед жінок фертильного віку (15-49 років). Цей показник називається спеціальним показником народжуваності {фертильності, плодючості) і розраховується таким чином:

Спеціальний показник народжуваності

_ Число народжених живими за рік • 1000 Число жінок у віці 15-49 років

Крім вищезазначених застосовуються ще такі спеціальні показники:

• сумарний показник відтворення населення - число дітей, народжених жінкою протягом фертильного періоду її життя (15-49 років):

• брутто-коефіцієнт відтворення - число дівчаток, народжених жінкою у віці 15-49 років;

• нетто-коефіцієнт, або очищений показник відтворення, - кількість дівчаток, народжених у середньому однією жінкою за весь репродуктивний період її життя, що досягли віку, в якому була жінка при їх народженні.

Якщо нетто-коефіцієнт дорівнює ], брутто-коефіцієнт - 1,2, сумарний коефіцієнт - 2,2, то процес відтворення населення оцінюють як стаціонарний, показники, що перевищують вказані рівні, визначають розширене відтворення, а показники нижче вказаного рівня - звужене відтворення.

Рівень загальної народжуваності в Україні за повоєнний час невпинно знижувався', за період з 1950 по 1999 рр. - майже в 4 рази (табл. 1, мал. 7).

Таблиця І