6.5. Організація лікувально-профілактичної допомоги сільському населенню

Медична допомога сільському населенню надається на загальних засадах, проте здійснення лікувальних та профілактичних заходів у оптимальному обсязі та на достатньому рівні ускладнюється низкою обставин, які потрібно враховувати при її організації.

Серед них можна виділити:

• соціально-економічні умови;

• медико-демографічні особливості;

• стан захворюваності та інвалідності;

• природні умови;

• розвиток інфраструктури загалом і мережі медичних закладів зокрема.

Всі вони взаємопов'язані. Повільні темпи реформування народного госпо­дарства в період переходу до ринкової економіки, збільшення безробіття призвели до зниження рівня матеріального забезпечення населення, відчутно вплинули на стан його здоров'я, демографічну ситуацію, особливо в сільській місцевості.

/_ Внаслідок значного зростання смертності серед сільського населення порів­няно з міським і зниження народжуваності поглиблюється процес старіння, зростає демографічне навантаження на населення працездатного віку - його рівень на селі в 1,5 раза вищий від міського.

Значна частина сільських пенсіонерів живе самостійно і потребує догляду. Збільшується захворюваність на хвороби з хронічним перебігом. В сільській місцевості досить важко забезпечити якісне диспансерне спостереження, особ­ливо за людьми похилого віку.

Доступність лікувально-профілактичної допомоги ускладнюється особли­востями розселення сільського населення, які обумовлюють низькі рівні захво­рюваності за даними звертань. Число відвідувань лікаря та рівень загальної захворюваності зменшуються при збільшенні відстані від села до сільської дільничної лікарні (амбулаторії). В той же час показники "вичерпаної" захворю­ваності, встановлені в результаті поглиблених спеціальних вибіркових дослі­джень, досить значні.

Рівні інвалідності високі, цьому сприяє, поряд з іншими чинниками, недос­татня доступність вторинної та третинної лікувально-профілактичної допомоги. Вона також обумовлює несвоєчасну діагностику та лікування, нерегулярність диспансерного спостереження, недостатнє за обсягом відновлювальне та протирецидивне лікування тощо.

Існують регіональні відмінності всіх зазначених особливостей та специфічних умов сільської місцевості. Це стосується насамперед питомої ваги сільського населення, яка в Україні за станом на 1 січня 2000 року становить 32,2 %, при цьому в західних областях вона коливається в межах 52-61 %, а в південно-східних - 10-16,5 %.

Україні притаманна незначна щільність розселення з розбіжностями в регіонах.

У південно-східних областях вона не перевищує ЗО чоловік на 1 кв. км, а в західних і південно-західних в 2-2,5 раза вища і становить до 70 чоловік на 1 кв. км.

Поселення в різних регіонах відрізняються за компактністю (середнім числом жителів у селі), яка коливається в досить значних межах. Близько 10 % населених пунктів мають до 50 мешканців.

Відстань між селами і особливо до пунктового села, в якому знаходиться медичний заклад, має значні розбіжності, що доводиться враховувати при створенні мережі лікувально-профілактичних закладів первинного рівня.

Все це слід враховувати в процесі реформування системи охорони здоров'я як на сучасному етапі, так і надалі.

Складність розв'язання цих питань зумовлена загальними для міського та сільського населення проблемами: обмеженим фінансуванням, недостатністю сучасного діагностичного та лікувального обладнання, обмеженістю підготовки лікарів і середніх медичних працівників до роботи на засадах сімейної медицини. Досить негативно впливають соціальні умови життя в сільській місцевості, недостатність транспортних засобів, низький рівень оплати праці медичних працівників і численні складнощі в їх роботі.

Мережа лікувально-профілактичних закладів складалася протягом трива­лого часу. При її формуванні насамперед враховували специфіку системи розселення сільського населення з її географічними, економічними та соціаль­ними особливостями. Про це слід пам'ятати в процесі сучасної реорганізації.

Дільничний принцип надання первинної медичної допомоги фактично був започаткований в Україні земською медициною в 60-х роках XIX ст.

Мережа сільських дільниць досить інтенсивно розбудовувалась до Великої Вітчизняної війни. Значна увага цьому надавалась в повоєнні часи.

Поступово в міру розбудови мережі і зростання забезпеченості медичним персоналом в її формуванні набув чинності принцип етапності.

Організація медичного забезпечення на таких засадах зумовлена не тільки особливостями розселення сільських жителів, але й нагальними потребами надання, крім первинної, ще й вторинної та третинної лікувально-профілактич­ної допомоги.

/ етап - сільська лікарська дільниця забезпечує первинну медико-сані-тарну допомогу.

// етап - районні медичні заклади надають в основному вторинну (спеціалі­зовану) допомогу (первинна допомога на цьому етапі надається лише мешкан­цям районного центру та прилеглих до нього сіл - приписної дільниці).

/// етап - обласні лікарні та диспансери забезпечують вузькоспеціалізовану допомогу.

В сучасних умовах сформувався ще й IV етап, який представлений міжоб­ласними та державними спеціалізованими центрами. Крім того, в наданні