г

Кабінет невідклад­ної допомоги

....І ..

Загартовування за допомогою повітря та водних процедур

Забезпечення пра­вильного режиму дня з урахуванням вікових та індивідувальних особ­ливостей дитини

V

Обстеження щойно прибулих дітей

Щоденний фільтр (огляд медичною сестрою дітей, які приходять до дитячого закладу)

З'ясування причин відсутності дітей

Денний гельмінто­логічний напівста­ціонар

"Т

Кабінет обліку та медичної статистики

Контроль стану мікроклімату в закладі

Заходи боротьби з по­ширенням інфекційних хвороб у дитячому колективі.

Взаємний обмін відповідноюінформацією з медичними>У закладами, котрі

обслуговують дітей

Додержання санітарних правил утримання приміщень, території

Додержання прин­ципу групової ізоляції

Систематичний контроль за станом здоров'я персонал)'

! Кабінет медико-

соціальної допомоги

Своєчасне ви­явлення та ізо­ляція дітей, які захворіли

З'ясування причин від­сутності дітей з метою

своєчасного прове­дення профілактичних заходів у відповідній групі в разі виникнення інфекційного захворювання

чу Специфічна профілактика інфекційних захворювань (організація та проведення профілактичних щеплень)

Санітарно-освітня робота

\

Дотримання карантинних заходів у [4-групах

Мал. її. Основні напрямки діяльності лікаря-педіатра в дошкільному закладі.

• контроль за санітарно-гігієнічним та протиепідемічним режимом, медичним обстеженням персоналу дошкільного закладу;

• складання заявок на медикаменти, медичний інструментарій та апаратуру, бакпрепарати, дезінфікуючі засоби;

• оформлення відповідних облікових документів.

Велике значення у вихованні здорового покоління має медичне забезпе­чення школярів, адже саме у цьому віці продовжується розвиток дитини. Організм дитини в цей час дуже пластичний, значно гостріше та швидше порівняно з дорослим реагує на вплив різних чинників. Досить значна частина патологічних змін виникає саме в шкільні роки (короткозорість, порушення постави, ревматизм). Це стосується також передумов виникнення атероскле­розу, цукрового діабету та іншої ендокринної патології, злоякісних новоутво­рень і особливо гіпертонічної хвороби. Немає сумніву в тому, що виснаження нервової системи у шкільному віці внаслідок порушення правил психогігієни також залишить свій слід на все життя.

З урахуванням цього шкільний лікар повинен мати відповідну підготовку і, головне, профілактичне й гігієнічне мислення.

Шкільний лікар зобов'язаний:

• своєчасно організовувати та проводити медичні огляди школярів, робити висновки про стан здоров'я (з урахуванням зауважень фахівців);

• визначати кожній дитині медичну групу для занять фізичною культурою та призначати лікувально-оздоровчі процедури;

• оцінювати результати медичних оглядів школярів; •

• здійснювати медичний контроль за фізичним вихованням, за режимом навчання, зокрема трудового, за харчуванням учнів, проведенням санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів;

• проводити роботу щодо професійної орієнтації школярів з урахуванням стану їхнього здоров'я;

• виявляти учнів, що потребують звільнення від перехідних та випускних іспитів з подачею матеріалів на розгляд відповідної комісії;

• проводити амбулаторний прийом у школі та надавати медичну допомогу тим, хто її потребує;

• проводити санітарно-освітню роботу серед персоналу школи, батьків та учнів;

• забезпечувати систематичне спостереження за диспансерною групою хворих, сприяти їх оздоровленню, в тому числі безпосередньо в школі;

• підтримувати зв'язок з дільничними педіатрами.

Середній медичний персонал зобов'язаний:

• допомагати лікарям у проведенні медичних оглядів, у виконанні призна­чених процедур після оглядів;

• проводити скринінгові тести (вимірювання артеріального тиску, визна­чення гостроти зору тощо);

• доводити до відома педагогічного колективу результати оглядів учнів і рекомендації лікарів-фахівців;

• здійснювати контроль за організацією харчування, гігієнічними умовами навчання та виховання, за додержанням санітарно-гігієнічного та протиепідеміч­ного режиму, виконанням санітарних вимог у харчоблоці та проведенням обов'язкових медичних оглядів його працівників.

До обов'язків середнього медичного персоналу входять також:

• контроль за організацією трудового навчання учнів, самообслуговуван­ням, позанавчальними додатковими заняттями в групах продовженого дня;

• контроль за своєчасним обов'язковим медичним обстеженням персоналу школи та виконанням усіх необхідних досліджень;

• проведення профілактичних щеплень;

• спостереження за учнями, що мали контакт з дітьми, хворими на інфек­ційні хвороби;

• проведення спільно з лікарем амбулаторного прийому учнів, проведення роботи щодо профілактики травматизму, його облік;

• проведення обліку і контроль за зберіганням медичного інвентарю, медикаментів, матеріалу для щеплень, за своєчасним їх поповненням.

У дитячій поліклініці, крім дільничних лікарів-педіатрів, працюють також лікарі інших фахів. Спеціалізована медична допомога отоларинголога, хірурга, окуліста, невролога повинна надаватися в кожній дитячій поліклініці. Ортопеди, урологи, нефрологи, ендокринологи, дитячі гінекологи, лікарі з функціональної діагностики можуть працювати в одній з дитячих поліклінік, якщо їх кілька на території. Психоневролог, дерматовенеролог, онколог, фтизіатр ведуть прийом у відповідних диспансерах, можуть бути виділені день і години для роботи в дитячій поліклініці.

Наявність в окремих поліклініках спеціалістів різних фахів залежить від чисельності дітей, та поширеності окремої патології.

В невеликих містах при відсутності змоги сформувати відповідні штати спеціалізовану допомогу дітям надають лікарі поліклінік для дорослого населення при наявності спеціальної підготовки з питань педіатричної допомоги.

Лікар-фахівець поліклініки проводить прийом дітей, надає необхідну кон­сультативну та лікувальну допомогу вдома, забезпечує диспансерне спостере­ження за дітьми з хронічними захворюваннями, з важким перебігом хвороби, а також за дітьми, що часто та тривало хворіють до зняття їх з обліку за медичними показаннями. Він вивчає ефективність лікування та диспансеризації, проводить санітарно-освітню роботу, запроваджує в практику нові методи діагностики та лікування.

Важливим для повноцінної медичної допомоги дітям є відновлювальне лікування яке являє собою комплекс лікувально-оздоровчих і виховних захо­дів, спрямованих на усунення змін в організмі дитини, пов'язаних з захворюван­ням, відновлення втрачених функцій, якнайшвидше повернення дитини до умов життя, адекватних її віку.

Якщо повного відновлення досягти неможливо, відповідні заходи мають забезпечити компенсацію втрачених функцій та пристосування дитини до нових умов існування.

Відновлювальне лікування не повинно обмежуватися роботою поліклініки. Його слід продовжувати в родині, забезпечуючи лікувальний режим, масаж і відповідні гімнастичні вправи.

Проведення відновлювального лікування стикається з певними труднощами, з огляду на морфологічну незрілість і функціональну недосконалість організму дитини, і потребує від усіх учасників єдиного підходу.

Важливе значення мають своєчасність призначення та проведення необхід­них лікувально-оздоровчих заходів, комплексність, безперервність, етапність лікування, цілеспрямованість, урахування вікових особливостей, характеру та тривалості захворювання.

При групових методах лікування (лікувальна гімнастика, плавання) слід формувати групи з однорідною патологією, що сприяє зменшенню негативних емоційних реакцій, непевності, фізичної неповноцінності.

Слід приділяти належну увагу своєчасній корекції індивідуальних реабілі­таційних програм і об'єднанню зусиль медичних працівників, педагогічного персоналу та батьків.

Відновлювальне лікування проводять у самостійних відділеннях дитячих поліклінік, де застосовуються лікувальна гімнастика, плавання, механотерапія, гідрокінезотерапія, фізіотерапія, інгаляція аерозолів, масаж, лікувальна хорео­графія. Такі відділення можуть обслуговувати дітей тільки одного адміністра­тивного району міста чи кількох районів або навіть усього міста.

Для посилення контролю за лікуванням створюється реабілітаційна комісія у складі завідувача відділення, фізіотерапевта, лікаря з лікувальної фізичної культури. Якщо необхідно, залучаються лікарі інших фахів. Комісія здійснює відбір дітей, розробку індивідуальних планів, контроль за проведенням лікування.

Відновлювальне лікування дітей в амбулаторно-поліклінічних умовах, як правило, є тривалим і складається з багатьох курсів.

До контингентів, котрі найчастіше його потребують, належать діти із захворюваннями органів дихання (хронічні пневмонія, бронхіт, бронхіальна астма), нервової системи (дитячий церебральний параліч, неврити), природжені та набуті хвороби опорно-рухового апарату (переломи, природжені вивихи стегна, дисплазія кульшового суглоба, кривошия).

На сучасному етапі поряд з розвитком стаціонарів удома набули поширення денні стаціонари (спеціалізовані чи багатопрофільні).

Вивчення роботи денних стаціонарів для дорослих показує доцільність і ефективність цієї організаційної форми надання лікувально-профілактичної допомоги. Цей досвід поширюється на медичне забезпечення дітей.

Денні стаціонари використовують для оздоровлення диспансерних хворих дітей та підлітків групи ризику.

До складу денного стаціонару входять палати, маніпуляційна, кабінет лікаря, кімнати для ігор і для прийому їжі тощо.

Методичними .рекомендаціями Українського науково-дослідного інституту охорони здоров'я дітей та підлітків (1998 р.) визначені показання для госпіталі­зації до денних стаціонарів дітей із хронічними захворюваннями в стадії загост­рення, з неускладненим перебігом, у стані ремісії, а при деяких гострих хворо­бах органів дихання - в період зменшення запальних проявів.

Лікування в денних стаціонарах поліклінік протипоказано хворим, які потребують цілодобового спостереження та медичного догляду, суворого дотри­мання постільного режиму. Воно сприяє запобіганню чи зменшенню стресових станів у госпіталізованих дітей при цілодобовому перебуванні в стаціонарі. Це сприяє також раціональному використанню матеріально-технічних і фінан­сових ресурсів лікарні.

У медичному забезпеченні дітей важливе місце посідає стаціонарна допомога.

Потреба в стаціонарній допомозі виникає при необхідності в постійному лікарському спостереженні за хворою дитиною, в проведенні комплексного інтенсивного лікування та досліджень, які неможливо здійснити в амбулаторно-поліклінічних умовах.

Стаціонарна допомога надається в різних лікарнях, медичних центрах, диспансерах. Діти отримують її в дитячих лікарнях (багатопрофільних або спеціалізованих). Стаціонарну допомогу дітям надають також дитячі відділення загальних лікарень.

Основним завданням дитячої лікарні (відділення) є надання висококва­ліфікованої допомоги в достатньому обсязі та належної якості.

До структури стаціонару входять різні підрозділи (мал. 12).

У великих стаціонарах створюють відділення для недоношених дітей та для хворих новонароджених дітей.

Наявність спеціалізованих відділень та їх профіль визначають на підставі місцевих умов, особливостей захворюваності, вікового складу дітей та раціо­нальної диференціації лікарняних ліжок.

Важливу роль в організації роботи стаціонару відіграє приймальне відді­лення. Воно забезпечує:

• медичний огляд, заповнення первинної документації, розподіл дітей у відповідні відділення;

• ізоляцію дітей, які були в контакті з інфекційними хворими;

• надання першої невідкладної допомоги;

• санітарну обробку;

• облік руху хворих у стаціонарі;

• довідково-інформаційні функції;

• виписку зі стаціонару.

Головний лікар

Лікувальні відділення

Приймальне відділення

	Соматичні
для дітей віком
до 1	від 1	від 3
року	до 3	до 5
	років	років

Спеціалізовані

Хірургічне

Отоларингологічне

Неврологічне

Інші підрозділи

ІНШІ

Архів

Лікувально-	Діагнос-
допоміжні	тичні
підрозділи	підроз-
	діли

₁

Кухня

Патолого-анатомічне відділення

Пральня

Мал. 12. Структура стаціонару дитячої багатопрофільної лікарні.

Для виконання цих завдань приймальне відділення повинно мати достатню пропускну спроможність. Розраховувати її слід, виходячи з того, що до лікарні протягом доби поступає приблизно 8 % дітей від загальної кількості ліжок. Ізольований прийом кожної дитини можна здійснювати за наявності боксів. Із загальної кількості боксів 1/3 використовується для прийому дітей, а 2/3 для ізоляції.

В невеликих лікарнях при відсутності мельцерівських боксів, приймальне відділення повинно мати не менше двох ізольованих кабінетів для огляду дітей із приміщенням для санітарної обробки.

У великих дитячих лікарнях (понад 200 ліжок) прийом хворих проводить спеціальний персонал приймального відділення (лікар, медична сестра, черговий лаборант для термінових аналізів, санітарка), в невеликих лікарнях - черговий персонал.

Лікар приймального відділення оглядає пацієнта, направляє його у відпо­відне відділення, записує до медичної карти стаціонарного хворого дані анам­незу, призначає режим і дієту.

Приймальне відділення відіграє значну роль у наданні невідкладної допомоги дитині, яка поступає до стаціонару у важкому стані. У відділенні слід передба­чити все для надання першої допомоги. Приймальне відділення здійснює облік руху хворих, забезпечує зв'язок лікарні з поліклінікою, CEC, батьками.

Планова госпіталізація передбачає наявність докладної виписки з історії розвитку дитини, з зазначенням тривалості та особливості захворювання, проведеного лікування, аналізів, відомостей про контакт дитини з інфекційними хворими. При виявленні в приймальному відділенні інфекційного захворювання заповнюють екстрене повідомлення та направляють його до CEC.

При відмові від госпіталізації лікар приймального відділення надає дитині необхідну медичну допомогу, робить відповідний запис в журналі відмовлень у госпіталізації (причина, надана допомога), сповіщає про це поліклініку.

Персонал приймального відділення одержує інформацію про наявність вільних місць від старшої медичної сестри лікарні, надає довідки батькам про стан здоров'я дітей.

У великих лікарнях створюються ізоляційно-діагностичні відділення. Для цього використовують приблизно 2/3 боксів. У ці відділення госпіталізу­ють дітей із нез'ясованим діагнозом, з ускладненим епідеміологічним анамнезом, при підозрі на наявність гострих інфекційних захворювань. Якщо діти захворіли на інфекційні захворювання в стаціонарі, їх також направляють до цього відділення.

Лікувальні відділення розраховані на 40-60 ліжок з ізольованими одна від одної палатними секціями на 20-30 ліжок.

Палати мають бути невеликими, на 3-4 ліжка, що дозволяє заповнювати їх одночасно з урахуванням віку та захворювання дитини.

Досвід роботи багатьох кращих дитячих лікарень довів необхідність ство­рення палатних секцій для недоношених та новонароджених у вигляді ізольо­ваних блоків з боксами на одне ліжко.

До палатного блоку входять 8 боксів зі скляними перегородками та загаль­ним шлюзом, де перебуває чергова медична сестра.

В кожному блоці передбачено підведення кисню, гарячої та холодної води. В секції для недоношених є спеціальне обладнання (кювези, монітори тощо).

Враховуючи високу сприйнятливість новонароджених до інфекцій, обслу­говуючий персонал приступає до роботи після зміни взуття, верхнього одягу та прийняття душу та працює в масках.

Під час лікування дітей у стаціонарі матері надається можливість перебу­вати разом із дитиною в спеціальних відділеннях сумісного перебування матері та дитини в лікарні.

Санітарно-гігієнічні вимоги до палат такі: на одну дитину має припадати не менше 6 м² корисної площі, обов'язкове вологе прибирання з використанням дезінфікуючих розчинів приміщення та столика для сповивання дітей.

У відділенні для недоношених і хворих новонароджених повинен працювати спеціально підготовлений персонал, обізнаний з віковими особливостями дітей, навичками вигодовування таких дітей та догляду за ними.

На сучасному етапі важливим є створення необхідних підрозділів для надання медичної допомоги новонародженим. Основними з них є відділення недоношених, патології новонароджених, неонатальної неврології та хірургії, інтенсивної терапії.

Всі інші відділення дитячої лікарні, незалежно від віку дітей, повинні мати можливість ізолювати хворих в 1-2-ліжкові палати-напівбокси.

Заповнюючи палати, слід дотримуватися принципу одномоментного прийому хворих для попередження одночасного перебування в них дітей, котрі щойно, поступили до лікарні та таких, що одужують.

У відділеннях для старших дітей передбачено їдальні, кімнати для ігор, шкільних занять. Це важливо насамперед у тих відділеннях, де діти проходять тривале лікування (ревматологічне, нефрологічне тощо).

У дитячих лікарнях створюють також реанімаційні відділення чи палати інтенсивної терапії, в тому числі для новонароджених.

Реанімація може здійснюватися лише в разі постійного контролю за показ­никами організму, а тому потребує достатнього обсягу експрес-методів біохі­мічних досліджень.

У будь-якому відділенні дитина перебуває під наглядом лікар я-ордина-тора, який обстежує її, встановлює діагноз, визначає план лікування, перевіряє правильність та своєчасність виконання всіх призначень медичною сестрою, проводить санітарно-освітню роботу. Він бере участь в обході хворих разом із завідувачем відділення.

Важкохворі діти, незалежно від віку, потребують індивідуального режиму для підтримання емоційного тонусу, що сприятливо впливає на перебіг хвороби.

У великих лікарнях вводяться посади педагогів-методистів, які прово­дять і організують виховну роботу.

Дотримання необхідного режиму можливе тільки в разі чіткої організації роботи медичного персоналу відділення, яку контролює лікар-ординатор. Дані про перебіг хвороби, стан здоров'я дитини, її лікування, харчування, режим лікар-ординатор занотовує до медичної карти стаціонарного хворого, витрачаючи на це досить багато робочого часу. Для зменшення цих витрат практикують запровадження диктофонного методу ведення документації. Досвід багатьох лікувальних закладів свідчить про те, що цей метод досить результативний (скорочує витрати часу лікаря на письмову роботу в середньому на 33 %).

У багатьох стаціонарах запроваджено спеціальні листки призначень, які, зі слів лікаря, заповнює медична сестра під час обходу хворих. При виконанні призначень медична сестра робить у цьому листку відповідну позначку та після заповнення підклеює листок до медичної карти стаціонарного хворого.

Витрати часу на формування відповідної інформації можуть бути істотно скорочені при застосуванні персональних комп'ютерів.

Керує всією роботою відділення завідувач, який контролює роботу лікарів-ординаторів, розглядає з ними всі складні для діагностики та лікування випадки, скликає консиліум. Під його керівництвом і за його участю підвищують кваліфі­кацію лікарі та середній медичний персонал.

Завідувач оглядає щойно госпіталізованих і важкохворих, здійснює щоден­ний обхід і розбір інформації про окремих хворих з ординаторами відділення, проводить щотижневий консультативний прийом у поліклініці, організовує обговорення кожного випадку летальності у відділенні, аналізує історії хвороби всіх виписаних хворих і показники обсягу та якості роботи підрозділу.

До його обов'язків відноситься робота з батьками. Щоб не порушувати розпорядку роботи відділення, виділяють відповідні години для прийому батьків. Прийом завідувачем відділення краще планувати на другу половину дня, не менше 3 разів на тиждень, узгоджуючи цей графік із днями та годинами прийому батьків ординаторами, що дозволить завідувачу проаналізувати причини звертань батьків і допомогти ординаторам.

Завідувач входить до складу ради лікарні, проводить консультативну роботу за її межами, бере участь у методичній роботі стаціонару.

Графіки роботи медичних сестер та санітарок слід складати з розра­хунком забезпечення більшої безперервності в спостереженні за хворими дітьми однією і тією ж медичною сестрою.

У роботі лікарень практикуються дво- та тризмінні чергування. При дво­змінному чергуванні зміна сестер відбувається двічі на добу, з чергуванням по 12 год удень і вночі та одним вихідним днем після денного та двома днями після нічного чергування. Найбільш доцільним є тризмінний графік, при цьому вранці та вдень працюють одні й ті самі особи, а медичні сестри, котрі чергують уночі, працюють позмінно. Недоліком його є часта зміна персоналу.

При здачі чергування медичні сестри повинні обійти палати, передати відомості про важкохворих дітей. Передача нічного чергування має відбуватися в присутності старшої медичної сестри.

Старша медична сестра - головна помічниця завідувача відділення. Вона керує роботою середнього і молодшого медичного персоналу, відповідає за належний порядок, відповідає за безперебійне постачання медикаментів, обладнання, матеріалу для перев'язок. Вона виконує деякі адміністративні обов'язки: здійснює зв'язок з іншими відділеннями лікарні та різними закла­дами, викликає за вказівкою лікаря фахівців на консиліум, встановлює порядок направлення хворих на окремі процедури та на обстеження.

Розпочинаючи роботу до зміни палатних сестер, старша медична сестра перевіряє санітарний стан відділення, наявність медикаментів, білизни, обліковує їх, інформує завідувача, одержує від нього вказівки, бере участь в обході хворих.

У структурі дитячої лікарні є патологоанатомічне відділення. При наявності в місті кількох дитячих лікарень воно.може функціонувати на базі однієї з них, забезпечує розтини трупів дітей, у т.ч. померлих новонароджених і мертвонароджених, а також взяття біопсійного та операційного матеріалу.

Медичне обслуговування дітей, які мешкають у сільській місцевості, здійснюється на загальних засадах. Відмінності у формах організації різних видів медичної допомоги зумовлені особливостями розселення сільського населення, щільністю населення, станом шляхів тощо.

Лікувально-профілактичну допомогу дітям забезпечують заклади сільської лікарської дільниці, районні, обласні лікарні та диспансери.

Значна частина сільських дітей перебуває під систематичним спостере­женням фельдшера чи медичної сестри. Для підвищення кількості лікарських відвідувань важливо укомплектувати всі сільські лікарські дільниці педіатрами, підвищувати кваліфікацію з педіатрії терапевтів, оскільки вони також беруть участь у наданні медичної допомоги дітям.

Важливе значення має розвиток пересувних і виїзних форм обслуговування дітей, організацію яких забезпечує центральна районна лікарня (ЦРЛ). Спе­ціалісти ЦРЛ виїздять на сільські лікарські дільниці згідно зі сталими графіками.

В умовах недостатнього укомплектування сільських лікарських дільниць лікарями-педіатрами лікувально-профілактичну роботу серед дітей здійснюють лікарі загального профілю та середні медичні працівники.

Головний лікар сільської лікарні відповідає за медичне забезпечення дітей на дільниці. Організаційно-методичне керівництво його роботою здійснює районний педіатр.

Медичне спостереження за дітьми раннього віку в сільській місцевості здійснює акушерка, за старшими дітьми - фельдшер.

їх обов'язки:

• щорічний перепис дітей віком до 15 років при подвірних обходах;

• облік новонароджених, прибулих з іншого місця проживання;

• патронажні відвідування новонародженого: в перші 3 дні після виписки з пологового будинку, в 2 тижні та у віці одного місяця, щомісячне спостере­ження протягом першого року (число спостережень залежить від стану здо­ров'я дитини);

• контроль за фізичним розвитком дітей (систематичне зважування та вимірювання);

• при захворюванні особливо дітей раннього віку обов'язкова консуль­тація з дільничним лікарем, своєчасна госпіталізація до дільничної чи районної лікарні;

• систематичний патронаж дітей, які перебувають під диспансерним наг­лядом з приводу гіпотрофії, рахіту, захворювань травної системи, ревматизму, туберкульозної інтоксикації, після гострих захворювань, недоношених і дітей, що перебувають на штучному вигодовуванні або ранньому прикормі;

• обладнання в приміщенні ФАП "Куточка дитини", де мають бути терези, ростомір, стіл для сповивання, виставка предметів догляду за дитиною та санітарно-освітня література;

• своєчасне проведення профілактичних щеплень та їх облік;

• лікувально-профілактична та санітарно-протиепідемічна робота в до­шкільних закладах і школах;

• санітарно-освітня робота;

• протитуберкульозна робота серед дітей.

Спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну допомогу дітям у ЦРЛ за­безпечують 4-6 фахівців, а також 18-20 спеціалістів, які обслуговують доросле населення. їм виділяють певні години для прийому дітей.

Центром висококваліфікованої спеціалізованої допомоги дітям є дитяче відділення обласної поліклініки чи обласна дитяча лікарня.

Важлива роль в організації медичної допомоги дітям у сільській місцевості належить районному педіатру. До його функцій відносяться:

• консультативна допомога працівникам дитячих закладів районного центру, сільських лікарських дільниць з питань організації медичної допомоги дітям;

• відвідування ФАПів і сільських лікарень (амбулаторій), огляд здорових і консультація хворих дітей, перевірка своєчасності проведення профілактичних щеплень та санітарно-протиепідемічних заходів;

• контроль за проведенням диспансерного нагляду за дітьми, насамперед першого року життя;

• складання спільно із СЕС плану протиепідемічних заходів, спрямованих на боротьбу з дитячими інфекційними захворюваннями, участь у його виконанні.

• організація профілактичних щеплень дітям;

• забезпечення підвищення кваліфікації з педіатрії для лікарів сільських .дільниць, патронажних сестер, медичних працівників дитячих дошкільних зак­ладів і шкіл;

• проведення семінарів, конференцій середніх медичних працівників району, які надають медичну допомогу дітям;

• відвідування дитячих дошкільних закладів, контроль за їх діяльністю;

• систематична робота в організаційно-методичному кабінеті ЦРЛ, аналіз звітів дитячих лікувально-профілактичних закладів, вивчення та оцінка стану здоров'я дітей сільського району та діяльності ЛПЗ, узагальнення отриманих даних і розробка конкретних заходів щодо підвищення якості медичної допомоги;

• залучення представників місцевих органів влади, громадських організа­цій, активу Товариства Червоного Хреста до проведення заходів, спрямованих на поліпшення медичної допомоги дітям.

Контрольні питання

613. Посадові особи управлінського персоналу дитячої лікарні, їх функції.

614. Основні розділи роботи дитячих поліклінік.

615. Структурні підрозділи дитячої поліклініки, формування штатів дитячих поліклінік.

616. Завдання реєстратури та кабінету долікарського прийому.

617. Зміст роботи кабінету (відділення) здорової дитини.

618. Завдання та зміст роботи дільничного педіатра.

619. Основні обов'язки дільничної медичної сестри.

620. Суть протиепідемічної роботи дитячої поліклініки.

621. Зміст роботи кабінету щеплень.

622. Організація роботи завідувача педіатричного відділення поліклініки,

623. Заходи, здійснювані медичним персоналом з питань підготовки дітей до відвіду­вання дошкільних закладів і школи.

624. Основні обов'язки педіатра та медичної сестри дошкільних закладів.

625. Обов'язки шкільного лікаря та середнього медичного персоналу.

626. Суть і організація відновлювального лікування.

627. Завдання денного стаціонару та показання для лікування дітей у цьому підрозділі.

628. Структурні підрозділи стаціонару дитячої багатопрофільної лікарні.

629. Функції приймального відділення.

630. Особливості госпіталізації хворих дітей, організація лікувального процесу в стаціонарі.

631. Функції завідувача відділення стаціонару.

632. Забезпечення сільського населення в організації лікувально-профілактичної допомоги дітям.

633. Функції районного педіатра.

Розділ 9 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ І ОЦІНКА ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ