Таблиця З

Смертність населення України від новоутворень з 1990 по 1997 рік (на 100 тисяч населення)

Населення	1990	1995	1997
Міське населення	192,1	193,8	186,5
Сільське населення	207,4	209,6	203,2
Все населення	197,1	198,9	192,0

Основними соціально-гігієнічними особливостями злоякісних ново­утворень в Україні є:

• невпинне зростання показників смертності та захворюваності з 1990 до 1995 року при темпі середньорічного приросту 2,7-4,8 %, більша їх пошире­ність у південно-східних областях;

• приріст цих показників серед чоловіків вищий, ніж серед жінок;

• "омолодження" контингентів хворих;

• віково-статеві розбіжності структури захворюваності за окремими нозо­логічними формами.

Основними проблемами є недостатньо рання діагностика (при багатьох нозологічних формах захворювання виявлялися в 3-4 стадії), "омолодження" (швидкими темпами наростає ураження дитячого населення на рак щитовид­ної залози, статевих органів, кістково-м'язової системи), зростання інвалідності населення.

Організація лікувально-профілактичної допомоги хворим на ЗН в Україні спирається на розгалужену інфраструктуру закладів охорони здоров'я. Облік і аналіз захворюваності та смертності в Україні здійснюють 46 онкологічних диспансерів, у тому числі 25 обласних і 2 міських - (місто Київ і місто Севастополь), онкологічні кабінети поліклінік, жіночих консультацій і Укра­їнський НДІ онкології та радіології.

Система обліку онкологічних хвороб в Україні досить надійна, вона забезпе­чує достовірні дані про рівні ураження населення. Облік хворих і суцільну реєстрацію випадків проводять онкодиспансери за спеціальними обліковими формами - "Повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діаг­нозом раку чи іншого злоякісного новоутворення" (ф. 090/0). Усі повідом­лення підсумовуються в "Звіті про захворюваність на злоякісні новоутворення" (ф. 7) обласних диспансерів. Вони відображені в "Звіті про ураження злоякісними новоутвореннями населення", який складає Український НДІ онкології та радіології. Для поглибленого аналізу захворюваності ці документи доповнюють виписками з медичних карт стаціонарних хворих, медичними картами амбула­торних хворих, контрольними картами диспансерного спостереження. Основним документом реєстрації, виклику хворого, контролю за станом здоров'я та якіс­тю лікування є контрольна карта диспансерного спостереження (ф. 030-6/0).

Основним закладом надання спеціалізованої онкологічної допомоги в Україні є онкологічний диспансер.

Завдання його такі:

• первинна профілактика;

• рання діагностика, профілактичні огляди;

• диспансерне спостереження;

• лікування хворих;

• організаційно-методичне керівництво ЛПЗ.

У складі онкологічного диспансеру є підрозділи:

• поліклінічне відділення, де ведуть прийом хірург, гінеколог, отоларинго­лог (5-15 лікарів);

• стаціонарні відділення різної потужності;

• рентгенокабінет;

• лабораторії;

• організаційно-методичний кабінет;

• пансіонат для тимчасового перебування хворих при діагностичному обстеженні.

Всіх виявлених хворих, що стоять на обліку в диспансерах, розподіляють на 4 групи, що дозволяє оцінити діяльність закладу та планувати організацію стаціонарної допомоги. Велика кількість хворих III, IV гр. потребує надання допомоги та нагляду вдома чи в хоспісах. Розподіл хворих із вперше в житті встановленим діагнозом (НІ стадії - 42,7 %; III - 26,4 %; IV - 21,3 %) та висока летальність до 1-го року життя - 38,2 % (Україна, 1997 рік) свідчать про наявність резервів для покращання організації надання онкологічної допомоги за рахунок більш ранньої діагностики.

Основними чинниками несвоєчасного встановлення діагнозу злоякісного новоутворення є:

• запізніле звертання за медичною допомогою;

• діагностичні помилки;

• безсимптомна форма;

• недостатня надійність методів ранньої діагностики окремих захворювань.

Для підвищення рівня та якості діагностики з використанням сучасних засобів велику роль відіграють діагностичні центри.

Незважаючи на значні зусилля, що зумовили покращання лікування, діагностики та профілактики, в організації протиракової боротьби є й серйозні проблеми. До 40 % онкохворих лікується в загальній мережі лікувально-профілактичних закладів (1998 рік). До цього часу не приділяється достатньої уваги організації онкологічної допомоги дітям, хворим на злоякісні пухлини. До 70 % їх виявляють на пізній стадії захворювання через відсутність онколо­гічної настороженості лікарів. Досить значна частка дітей вмирає протягом року з моменту встановлення діагнозу. Для їх лікування в Україні немає достатньої кількості ліжок, а лікування в загальній мережі призводить до використання неадекватних методів, обмеження комбінованої та хіміотерапії. Незважаючи на великі витрати на організацію профілактичних оглядів, їх ефективність низька - активно виявляють лише 14 % онкохворих. Знизилась ефективність цитологічного скринінгу жінок.

Згідно з наказом МОЗ № 208 від 30.12.92 р. для подальшого покращання та розвитку онкологічної допомоги передбачена низка заходів:

• забезпечення ліжками (до 3,5 на 10 тис. населення);

• створення онкологічних кабінетів у поліклініках, чоловічих і жіночих оглядових кабінетів у лікувально-профілактичних закладах;

• створення онкохіміотерапевтичного відділення онкологічного диспансеру та кабінету амбулаторної хіміотерапії;

• збільшення ліжкового фонду обласних онкологічних диспансерів до 400-450 ліжок;

• створення денних стаціонарів при поліклініках обласних (міських) онко-диспансерів.

Заборонено планове лікування онкологічних хворих у загальнолікувальній мережі. З метою покращання його якості обов'язковим є визначення плану лікування в онкологічному закладі тільки за участю трьох спеціалістів: хірурга, хіміотерапевта та променевого терапевта.

До останнього часу не вирішені великі проблеми, пов'язані з обслуговуван­ням хронічних хворих, особливо в термінальній стадії. Перспективою його покращання є створення хоспісів для задоволення потреби в медико-соціальній допомозі.

Контрольні питання

186. Місце ЗН у структурі захворюваності та смертності населення світу та України.

187. Регіональні особливості захворюваності та смертності на ЗН, їх віково-статеві особливості.

188. Динаміка захворюваності та смертності на ЗН.

189. Медико-соціальне значення ЗН.

190. Провідні фактори ризику ЗН.

191. Провідні заклади із надання медичної допомоги хворим на злоякісні новоутворення в Україні.

192. Основні напрямки покращання медичної допомоги хворим на злоякісні новоутво­рення в Україні.