13.6, Загальна характеристика процесу управління

Відповідно до теорії менеджмену управління розглядається і як процес -під процесом управління варто розуміти сукупність взаємозалежних опера­цій, які здійснюються за визначеною технологією керівниками, фахівцями, службовцями вручну або за допомогою різноманітних методів, машинних систем і окремих технічних засобів.

З огляду на визначення процес складається із сукупності управлінських операцій, набір яких повинен характеризуватися конкретністю і специфічністю залежно від посадового статусу, ієрархічного рівня й особливості управлінської ситуації чи розв'язуваної задачі. Для системи медичної допомоги управлінська операція являє собою закінчену доцільну дію або ряд дій, спрямованих на виконання визначеної задачі організаційного, медичного, економічного, соці­ального або іншого характеру. Таким чином, управлінська операція для посадової особи - це елемент праці, складова частина конкретної навички.

Управлінські операції бувають послідовні (кожна наступна можлива тільки після виконання попередньої); паралельні (одночасне, рівнобіжне виконання тих самих операцій, наприклад, двома групами виконавців); паралельно-послідовні (передбачають часткове суміщення операцій).

їх реалізація здійснюється за технологією, що передбачає систему опера­цій і процедур (інформаційного, логіко-розумового, розрахункового й організа­ційного порядку), які виконуються у визначеній послідовності і комбінації вручну або за допомогою технічних засобів.

Крім технології, кожна управлінська операція потребує своїх управлінсь­ких процедур. Управлінська процедура - це система послідовно реалізованих правил щодо виконання у визначеному порядку і заданому ступені регла­ментації організаційних, медичних, соціальних операцій, яка призводить до вирішення поставлених задач. Наприклад, послідовність дій і установлений порядок узгодження підпису наказу або іншого документа.

В практичній діяльності терміни "процес управління", "управлінські сто­сунки", "управлінський механізм" є рівноцінними і передбачають динамічне розгортання притаманних їм параметрів і властивостей.

В такому разі процес управління слід розглядати як порядок здійснення механізму управління за відповідними управлінськими стосунками.

Зміст управління полягає у впливі суб'єкта на керований об'єкт за допомо­гою функцій (розділ 13.7).

Процес управління складається з організації інформаційних потоків (через канали інформації директивно-відомчої, наукової, а також передового дос­віду та власних джерел на підставі обліку та звітності з використанням методик медичної статистики), прийняття управлінських рішень та їх реалізації. Отже, процес управління - це послідовні, взаємозалежні дії циклічного, замкнутого характеру, які називаються фазами.

З огляду на технологічну і функціональну сутність процесу управління, його варто розглядати як взаємообумовлене поєднання п'ятьох технолого-функціональних фаз (мал. 3) - розробка і прийняття управлінських рішень (УР); планування реалізації управлінських рішень (ПРУР); доорганізації та регулювання системи для реалізації управлінських рішень; контроль.

Як свідчить мал. З, свого роду "запуском" процесу управління є управ­лінське рішення, а інші фази забезпечують його реалізацію.

Вихідними позиціями для здійснення процесу управління, крім наявності організованої системи, є визначення цілі і декомпозиція її на підцілі, для формування конкретних оперативних, ситуаційних або стратегічних напрямків діяльності в межах просторових і тимчасових характеристик.

Визначення цілі (генеральне або тактичне) неминуче призводить до формування управлінської ситуації, що потребує осмислення і розв'язання у вигляді визначеного реального й обгрунтованого "задуму" і конкретних цілеспрямованих дій.

Успішна реалізація процесу управління на практиці потребує дотримання ряду умов, властивостей та вимог. До них належать:

• компетентність;

• інформаційність {стратегічно-тактичного або оперативного ха­рактеру);

• циклічність і безперервність;

• тимчасовий і просторовий параметр;

• врахування психологічних аспектів;

• використання типів управління (видів субординації);

• використання механізмів видів управління.

Незважаючи на розходження структур управління в конкретних організова­них системах, в них, як правило, використовуються три типи управління (видів субординації) - лінійна, функціональна і матрична, що визначають змістовну частину ділових взаємовідносин.

В лінійній структурі кожний підрозділ (підлеглий) підпорядкований й одержує вказівки від одного вищого органу управління. Керівник самостійно виконує делеговані управлінські функції. Такі структури найбільш прості і логічні.

_ї

Генеральна ціль
	4	5	6	7

Інформаційне забезпечення II рівня

(оперативного)

5-а фаза: Контро: і і.

Мал. 3. Схема процесу управління та його технолого-функціональних фаз.

Особливістю функціонального типу управління є підпорядкування лінійного керівника у функціональному відношенні тільки керівнику вищого щабля, наприклад, профільному заступнику головного лікаря. Але окремі функціональні і лінійні керівники, в силу специфічності виконання деяких обов'язків або виробничої необхідності, змушені поширювати свої службові повноваження на посадових осіб і співробітників, котрі безпосередньо підпоряд­ковані іншим функціональним керівникам.

В управлінській практиці застосовується і матрична (штабна) структура або тип управління, що дозволяє поєднувати, узгоджувати лінійну відповідаль­ність по вертикалі з відповідальністю за функціонування системи в цілому по горизонталі. Це її головна відмінна риса. Отже, матричний тип управління потребує суміщення двох типів структур - лінійної і функціональної.

До числа чинників, що забезпечують повноцінність і успішність процесу управління, варто віднести підвищення загального професіоналізму і компе­тентності управлінського персоналу, наявність якісної і своєчасної управлінської інформації, а також знання і володіння його технологією.