13.8.Технолого-функціональні фази процесу управління

При управлінні системою безупинно виникають ситуації, пов'язані з необ­хідністю вибору одного з кількох можливих варіантів дій, тобто прийняттям управлінських рішень. Прийняття рішень - це центральні управлінська функція і процедура, що визначають весь подальший хід процесу управління і особливо кінцевий результат діяльності. Отже, ефективність функціонування системи медичної допомоги багато в чому залежить від якості прийнятих рішень.

Управлінське рішення - це вид розгорнутого в часі логіко-розумового, емоційно-психологічного і організаційно-правового акту, що виконується керівником самостійно або з залученням "колективного розуму" в межах повноважень, посадового статусу та ієрархічного рівня.

З урахуванням класифікаційного критерію виділяють такі види управлінсь­ких рішень:

1. за методом переробки інформації - алгоритмічні та евристичні;

733. за прогнозованими властивостям - наслідки рішення добре відомі, можуть бути передбачені, передбачити неможливо;

734. за складовими частинами системи - за організацію і забезпечення діяльності СУ, ОУ і БНР;

735. за напрямком впливу - зовнішні та внутрішні;

736. за масштабом впливу - загальні та конкретно спрямовані;

6. за характером - оперативно-розпорядницькі, нормативні, організаційніта ситуаційно-тактичні;

737. за компетентністю - одноособові та колегіальні;

738. за способом фіксації - усно-розпорядницькі та документально фіксовані;

739. за періодом дії - разові, однократні та довгострокові;

10. за жорсткістю регламентації - контурні, структуровані та жорсткорегламентовані.

Залежно від пріоритету складової рішення можуть мати такі найменування: рішення-прогноз, організаційне, координаційне і т.д.

Процес прийняття рішень припускає використання на практиці теорій ра­ціональних рішень, психологічної, сполученої і ігор. В основу теорії раціо­нальних рішень покладений визначений алгоритм дій (логічний або за допомо­гою програмного забезпечення машинних систем), тоді як психологічну теорію побудовано на знаннях, досвіді, інтуїції і способі мислення (логічному або латеральному).

В управлінській практиці при розробці і прийнятті колективних рішень рекомендується використовувати різноманітні методи, наприклад, "мозкової атаки", колективного обговорення і дискусії, голосування "за - проти", ділової гри, групової динаміки, ситуаційного аналізу та ін.

Технологія роботи над управлінськими рішеннями при оперативному або поточному виді управління передбачає дванадцять взаємозалежних етапів: /. з'ясування управлінської ситуації і формування задуму щодо неї;

740. визначення цілі (підцілей);

741. обгрунтування задач;

742. виявлення і визначення проблем.;

743. вивчення проблем і встановлення причин їх виникнення;

744. пошук, розробка і обгрунтування варіантів рішення;

745. оцінку всіх варіантів та вибір оптимального рішення;

746. узгодження прийнятого рішення;

747. оформлення і затвердження рішення;

748. підготовку рішення до "запуску" в систему для виконання;

749. забезпечення реалізації рішення;

12. оцінку виконання (при необхідності - наступне коригування) рішення і стимулювання праці виконавців.

Вимоги до управлінського рішення - своєчасність, обгрунтованість, відповідність наявним силам і ресурсам, конкретність, гнучкість, динаміч­ність, збалансованість, прийняття за принципом єдиного документа та ін.

Прийняття рішень (перша фаза процесу управління) потребує їх реаліза­ції за допомогою описаних вище чотирьох технолого-функціональних фаз (мал. 3).

В процесі управління велике значення має фаза планування реалізації управлінських рішень (друга фаза процесу управління), в межах якої визначаються способи, шляхи, форми роботи, вибір виконавців, конкретиза­ція задач та інше.

Документом, що забезпечує організаційно-правову сторону і механізм виконання системою управлінських рішень є план реалізації (ПРУР), який дозволяє:

а) розподілити працю щодо виконання конкретного рішення міжвсіма фахівцями відповідно до займаних посад і службових обов'язків;

б) вибрати оптимальний варіант досягнення цілі, найбільш ефективнішляхи, способи, форми і методи роботи;

в) підвищити дисципліну, відповідальність кожної посадової особи.

Прийняте управлінське рішення перед запуском, крім плану реалізації (пер­ша умова запуску рішення), потребує дотримання другої умови - дооргані-зації системи з урахуванням специфіки його розв'язання. В цьому і полягає зміст 3-ої технолого-функціональної фази процесу управління.

Доорганізація системи, як і її організація, потребує застосування аналогіч­них шести аспектів методики системного підходу.

Забезпечивши умови "запуску" рішення на виконання (розробку плану і доорганізацію системи), апарат управління і колектив приступають до безпосередньої реалізації 4-ої та 5-ої технолого-функціональних фаз процесу управління, що передбачають виконання таких функцій, як регулювання та контроль.

В управлінській практиці стосовно системи медичної допомоги використо-вують шість форм регулювання діяльності системи, кожна з який має своїцільові призначення, особливості і правила: ✓

• співбесіди з фахівцями і посадовими особами;

• колегії або медичні ради;

• збори колективу чи співробітників;

• ділові наради;

• обходи;

• виїзди на місце.

Регулювання системи передбачає внесення визначених коректив у її діяль­ність в межах конкретного рішення, що може призвести до певної ентропії (хаосу) у функціонуванні останньої та зниження авторитету керівника. Тому слід підкреслити - сам факт корекції не є дестабілізуючим чинником і не впливає на авторитет керівника. Але часті, не завжди продумані, а також несвоєчасні корективи, можуть систему дестабілізувати.

Ефективність прийнятих і реалізованих управлінських рішень багато в чому залежить від організації чотирьох видів контролю - поперед­нього, направляючого, фільтруючого, заключного - за системою загалом і апаратом управління зокрема.

Попередній контроль проводять на етапі розробки і прийняття управлінсь­ких рішень з метою попередження зрадливих або необгрунтованих наслідків, використовуючи переважно оперативну інформацію з власних джерел.

На відмінну від направляючого контролю, що визнає корекції при вико­нанні заходів і їх термінів, фільтруючий дозволяє керівнику диференціювати, фільтрувати на підставі інформації діяльність в альтернативній формі: зроб­лено - добре, а не зроблено - погано. Яких-небудь змін у програму дій, перелік заходів і термінів їх виконання не припускається.

Заключний контроль - передбачає використання оціночних показників з виходом на кінцеві результати (цілі) і відповідні елементи стимулювання (позитивні або негативні).

Наведена схема процесу управління відноситься передусім до оперативного, тактичного, і частково стратегічного та проблемно-цільового видів управ­ління, коли у керівника і співробітників апарату є достатньо часу й можливос­тей адекватно відреагувати на особливості тих або інших проблем, питань, ситуацій. Нестандартність проблеми або ситуації обумовлює необхідність запуску процесу управління за схемами ситуаційного та проблемно-цільового видів, що мають інші тактику і механізми.

13-9. Менеджер у системі охорони здоров'я

Втілення в систему охорони здоров'я нових методів господарювання з використанням елементів ринкових відносин створює передумови для поступо­вого формування власного медичного менеджменту, що в свою чергу потребує наявності якісно нового спеціаліста управління - менеджера охорони здоров'я (медицини).

І це стверджується історичним минулим. Американський історик менедж­менту Д. Рен (1972) підкреслює: "Виникнення і удосконалення ринкової еконо­міки викликало потребу у більш творчих управлінцях, краще інформованих про те, як найкращим чином управляти організаціями".

Саме ринок з властивими йому ризиком і непевністю ситуації сприяв розвитку у західних менеджерів надзвичайно важливих і вкрай необхідних для сучасних керівників охорони здоров'я якостей: самостійності і відповідаль­ності за свою діяльність, постійного пошуку організаційно-управлінських і науково-технічних новацій - захисних механізмів в умовах нестійкої рівноваги ринкової кон'юнктури. Таким чином, ринок вимагає наявності спеціально підготовленого управлінського персоналу, який би володів основами менедж­менту, як соціальною функцією.

Кого саме в системі охорони здоров'я слід вважати менеджерами? Перш за все - це перших керівників закладів охорони здоров'я і їх заступників. Саме вони, розробляючи і приймаючи відповідні управлінські рішення, повинні реалі­зовувати головну мету, поставлену керівниками вищестоящих органів управ­ління - лідерами, і бути здатними самостійно приймати науково обгрунтовані рішення у відповідності до сучасних вимог. Безумовно, що лідери у своїх діях теж повинні спиратись на універсальні закони менеджменту. Останнє необхідне і керівникам підсистем системи охорони здоров'я, які очолюють служби, струк­турні підрозділи (відділення), головним спеціалістам та ін.

Менеджер охорони здоров'я - це професіонал в галузі управління всіма ланцюгами системи. До його якісної характеристики слід віднести:

• володіння системною методологією, її практичне застосування при орга­нізації керуючих і керованих систем;

• вміння приймати різні види управлінських рішень і володіння технологією процесу управління;

• здатність забезпечити діяльність системи в умовах оперативного, ситуа­ційного і стратегічного управління;

• володіння технологією роботи з інформацією і принципами медичного маркетингу;

• володіння основами комплексного управління персоналом і психоло­гічними методами управління в створенні мотиваційного механізму поведінки колективу;

• здатність вирішувати проблеми в умовах зміни принципів господарювання і ринкових відносин з використанням економічних методів управління;

• знайомство з різними формами ринкових відносин в системі охорони здоров'я;

- комп'ютерну грамотність.

З огляду на те, що в ринкових умовах особливої актуальності набуває управління за ситуацією (ситуаційне управління), яка має тенденцію до постійних змін, вищенаведене слід доповнити вмінням менеджера охорони здоров'я:

• правильно оцінювати ситуацію, тобто визначати найбільш важливі фак­тори впливу і найбільш чутливі елементи системи, вплив на які дасть найбіль­ший бажаний ефект,

• пов'язувати конкретні прийоми управління з конкретними ситуаціями, забезпечуючи при цьому найбільш ефективне досягнення поставленої мети.

Отже, майбутній менеджер охорони здоров'я (менеджер медицини) - це керівник ринкової орієнтації, що відповідає вимогам реформи галузі в напрямку формування багатоукладної системи охорони здоров'я.

Контрольні питання

750. Назвіть складові частини науки управління та її предмет.

751. Назвіть основні принципи та закони науки управління.

752. Назвіть основні чинники, які обумовлюють складність та сприяння управлінню охороною здоров'я.

753. В чому полягає практична значущість комплексного підходу щодо удосконалення системи управління?

' 5. Назвіть "управлінські проблеми", які входять до поняття "система управління".

754. Назвіть основні сучасні школи менеджменту та їх представників.

755. Дайте трактований коментар визначенням понять "менеджмент" і "менеджер".

756. Що розуміється під поняттям "система управління"? Прокоментуйте його.

757. Що розуміється під керованою системою? Прокоментуйте це поняття.

758. Назвіть обов'язкові структурно-функціональні частини керованої системи.

759. Назвіть методичні прийоми, які застосовуються при організації чи доорганізації системи?

760. Назвіть основні загальні властивості організованої управлінської системи.

761. Що розуміється під компонентами системи? Назвіть основні компоненти систем охорони здоров'я та медичної допомоги.

762. Назвіть аспекти, якими конкретизується зміст системного підходу. Прокоментуйте їх.

763. Дайте трактований коментар визначенню поняття "управління".

764. З яких технолого-функціональних фаз складається процес управління та в чому полягає їх значущість для управлінської практики?

765. Що таке управлінська операція та управлінська процедура? Назвіть їх види.

766. Назвіть основні вимоги стосовно процесу управління.

767. Вкажіть роль функцій в процесі управління та назвіть провідні управлінські функції.

768. Що являє собою ППВ (професійно-посадові вимоги), з яких основних частини вони складаються та в чому їх значущість для управлінської практики?

769. Назвіть теорії та методи, які використовуються при прийнятті управлінських рішень. Розкрийте їх змістовну сутність.

770. Назвіть технологічні аспекти розробки та прийняття управлінських рішень.

771. Назвіть умови запуску управлінського рішення до виконання та їх значення для управлінської практики.

772. Які бувають види контролю? Дайте їм характеристику.

773. Назвіть основні вимоги стосовно контролю в управлінській практиці.

Розділ 14. ЕКОНОМІКА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я 14.1. Теоретичні основи

За останні роки економіка охорони здоров'я зазнала докорінних змін. Для спеціалістів, які займаються проблемами соціальної медицини, економічні знання стали тепер вкрай потрібними. Запровадження ринкових відносин в Україні підштовхнули пошук і розвиток різноманітних економічних прийомів і методів управління охороною здоров'я, зробили актуальною проблему вивчення медичної, соціальної і економічної ефективності надання медичної допомоги усім верствам населення. Важлива роль у розв'язанні цих завдань належить економічній теорії. При її вивченні слід відмовитися від думки, що медична діяльність має унікальні особливості і тому не підлягає закономірностям загально­економічних законів, правилам, методам і прийомам управління нею. Безпе­речно, економіка охорони здоров'я має свою особливу специфіку та завдання, потребує ґрунтовної адаптації до існуючих надбань економічної теорії. Але багато базових категорій як економіки охорони здоров'я, так і економіки інших галузей за формою співпадають.

Реформа економіки і соціальної сфери в нашій країні обумовлює певні зміни системи охорони здоров'я. Концепція її розвитку в умовах ринкової економіки чітко орієнтує суспільство на сприйняття медицини не тільки як моральної, юридичної, а насамперед як соціально-економічної категорії, заснова­ної на адекватному економічному забезпеченні відповідно до обсягу і якості фактично виконаних медичних послуг.

У перспективі цивілізовані ринкові відносини в охороні здоров'я повинні стати реальним економічним суб'єктом у загальній інфраструктурі економіки України.

Економічний аспект охорони здоров'я слід розглядати як елемент суспільного виробництва. Поряд із цим у суспільстві створюються умови для виникнення і розвитку в галузі ринкових відносин.

Про об'єктивний характер необхідності їх розвитку у вітчизняній системі охорони здоров'я свідчать:

• усвідомлення населенням економічної обумовленості свого здоров'я;

• комерціалізація охорони здоров'я;

• збільшення обсягу платних медичних послуг;

• розвиток маркетингових операцій;

• впровадження різноманітних форм підприємництва тощо.

Перспектива впровадження на державному рівні системи медичного страху­вання створює реальну основу формування різноманітного конкурентного середовища в охороні здоров'я.

Для успішного просування реформ надзвичайно важливе значення має оволодіння основами економіки охорони здоров'я практичних виробників ме­дичних послуг - медичних фахівців різних профілів та рівнів (лікарі, медичні сестри і т.д.), студентів вищих та середніх медичних навчальних закладів.

Змінюється економічне середовище медичних працівників і насамперед ключової фігури - практикуючого лікаря, який може бути:

• найманим робітником у державній установі або медичному підприємстві;

• кооператором, орендарем, акціонером, фахівцем, що займається індивіду­альною приватною медичною практикою;

• поєднувати ці й інші форми господарської діяльності.

Зазначені вище економічні передумови викликали необхідність впровадження в число обов'язкових навчальних дисциплін медичних вузів України курсу "Економіка охорони здоров'я".

Економіка охорони здоров'я - це наука про раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів суспільства на медичне обслугову­вання й охорону здоров'я населення.

Економіка охорони здоров'я вивчає:

"• прояв і методи використання економічних законів в охороні здоров'я; ⁹ господарський механізм функціонування галузі;

• способи сполучення економічних інтересів усіх суб'єктів господарю­вання;

• ефективність форм і методів лікувально-профілактичного і сані­тарно-епідеміологічного обслуговування населення;

• шляхи і методи раціонального використання ресурсів охорони здоров'я. Сформована за останні роки в країні самостійна галузева наукова дисципліна

досліджує дію об'єктивних економічних законів у конкретних умовах вироб­ництва і споживання медичних послуг, а також умови і чинники, що забезпе­чують найбільш повне задоволення потреб населення в медичному обслугову­ванні й охороні здоров'я при припустимому рівні ресурсів.

Викладання економіки охорони здоров'я і проведення відповідних наукових досліджень базуються насамперед на вивченні міжгалузевих еко, :мічних дисциплін, насамперед таких, як економіка праці, фінанси і кредит, матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров'я тощо.

В сучасних умовах основне значення надається вивченню таких актуальних економічних проблем охорони здоров'я:

• становлення і розвиток медичного страхування;

• приватизація об'єктів охорони здоров'я;

• сучасні методи оцінки якості медичної допомоги населенню;

• проблеми підвищення ефективності діяльності лікувально-профілактичних закладів;

• впровадження сучасних методів менеджменту в умовах організаційної перебудови галузі.

Попит населення на медичні послуги, чисельність різноманітних груп і категорій медичного персоналу, рівень їх фахової кваліфікації визначають обсяг діяльності закладів охорони здоров'я, розмір розцінок на медичні послуги. В свою чергу менеджмент, економічна оцінка реального трудового внеску й ефективності праці медичних працівників, питання її оплати відповідно до якості і результативності є одними з найважливіших проблем економічного аналізу в охороні здоров'я.

Відомо, що якість надання медичної допомоги залежить не тільки від розвитку медичних технологій, кваліфікації медичного персоналу, але і від економічних можливостей суспільства. З цього погляду охорону здоров'я в розвинутих країнах часто пов'язують, наприклад, із життєвим рівнем населення, якістю життя. Такий підхід одразу ставить економіста перед проблемою визна­чення пов'язаних із здоров'ям параметрів економічного аналізу.

Здоров'я має споживчу вартість, але не має вартості мінової. Повне пояснення цього твердження подано нижче (в розділі "Ринок медичних послуг"), а по суті воно означає, що здоров'ям неможливо торгувати, отже, не існує і ринку здоров'я. Але охорона здоров'я є предметом ринкових відносин. Істотна від­мінність полягає в тому, що здоров'я купити безпосередньо не можна, а послуги системи охорони здоров'я ~ можливо. Оскільки значна кількість то­варів, що легко збуваються, впливають на здоров'я, то послуги системи охорони здоров'я використовуються саме і лише тому, що вони стосуються здоров'я. Воно зумовлене розрахунком на те, що інвестиції в розвиток сфери охорони здоров'я дадуть прибуток у вигляді самого здоров'я. Отож, попит на медичну допомогу в певній мірі є похідним, заснованим на бажанні споживача мати міцне здоров'я для успішного функціонування у всіх інших сферах виробництва й споживання. Тож не дивно, що суспільство надає охороні здоров'я особли­вої ваги.

Питання попиту на медичну допомогу складне ще й тому, що для викорис­тання послуг охорони здоров'я (за винятком профілактичних) споживач має бути хворим, а люди здебільшого воліли б цього уникнути. Звичайно, коли йдеться про профілактичні заходи, споживачеві не обов'язково бути хворим. Однак, попит на профілактику теж базується на очікуваному від інвестицій прибутку у вигляді здоров'я.

Споживання медичних послуг не в першу чергу пов'язане зі станом здоров'я. Хоча на нього можуть впливати найрізноманітніші товари, головні причини їхнього споживання зовсім інші. Існує, як ми побачимо далі, певна відмінність послуг системи охорони здоров'я від інших, але збут перших зумовлений лише їхнім сподіванням на покращення здоров'я.

Те, що здоров'я не є товаром, не виключає неможливості економічного аналізу проблеми споживання та виробництва у сфері охорони здоров'я. Яскра­вим прикладом аналізу є зв'язок між безробіттям і здоров'ям, вивчення еконо­мічних аспектів забруднення довкілля. Проте, більшість досліджень у галузі економіки здоров'я мають суто практичне значення, про що свідчить створення, принаймні в усіх розвинутих країнах, цілої мережі закладів, що спеціалізуються на виробництві й розподілі послуг у системі охорони здоров'я.

Ці аргументи зумовили також рівень економічних досліджень. В економіці звичайно припускають, що максимальної корисності можна досягти при здійс­ненні вибору в умовах повної поінформованості. Проте, споживач, захворівши, навряд чи стане збирати необхідну для оптимального вибору інформацію, навіть якщо він фізично здатний на це. До того ж потреба в такій інформації найімовірніше буде значною - зрештою, навчання спрямоване в певній мірі на її отримання. Лікар не тільки володіє потрібною для споживача інформацією, а й забезпечує лікування. Ці обставини, безперечно, впливають на вибір і обсяг послуг. Тому нас цікавить поведінка споживачів і виробників.

Непередбачуваність виникнення та подальшого перебігу хвороби - факт нашого життя. Про лікування багатьох з них споживач знає дуже мало, а тому не орієнтується і в його вартості. Цілком природно, що медичне страху­вання передбачає взяття на себе деякої частини ризику можливих видатків.

Економічний аналіз неминуче поширюється ще й на ринок страхування витрат на охорону здоров'я, оскільки попит на нього пов'язаний з ризиком можливих витрат на відповідні послуги. Види страхування визначають і форми послуг системи охорони здоров'я і впливають на вибір окремих споживачів. Відтак запровадження страхування витрат на охорону здоров'я розширює межі економічного аналізу охорони здоров'я, включаючи й питання про різновид фінансування - громадське чи приватне.

В сучасних умовах лікувально-профілактичні заклади - самостійні суб'єкти господарювання, які планують свої витрати і прибутки з різних фінансових джерел. Впровадження системи медичного страхування дозволить:

• створити цивілізований ринок медичних послуг (з державною системою захисту інтересів споживача - пацієнта);

• проводити маркетингові дослідження;

• застосовувати ринкові механізми в діяльності закладів охорони здоров'я;

• проводити оптимальну цінову політику.

Вільний розвиток всіх форм власності через підвищення конкуренції об'єк­тивно сприятиме, з одного боку, стримуванню росту цін, а з іншого - зростанню якості медичної допомоги.

Зрозуміло, що існуючі стандарти медичної допомоги будуть з часом змінюва­тись, хоча б за рахунок цінової вартості необхідних ресурсів, а також відповідно до вимог до якості самої медичної допомоги. В усіх випадках процес змін в ринкових умовах перебігає більш гнучко, ніж при нормативному плануванні.

Стратегічними напрямками розвитку економіки охорони здоров'я будуть:

• економічне обгрунтування розвитку системи в Україні;

• формування законодавчої бази її діяльності, насамперед прийняття Закону про медичне страхування населення України;

• розвиток приватного сектора закладів, які надають різноманітні медичні послуги;

• визначення економічно ефективних і відповідних вимогам стандартів якості методів лікування (медичних технологій);

• розгалуження системи фінансування закладів охорони здоров'я;

• структурна перебудова системи надання медичної допомоги на основі пріоритетних напрямків первинної медико-соціальної допомоги (з вико­ристанням незалежної лікарської практики загального напрямку - сімейний лікар);

• реалізація гнучкої системи фінансування підготовки та підвищення кваліфікації медичних кадрів, сертифікації та ліцензування відповідно до вимог самостійної практики.