6.8. Організація швидкої медичної допомоги

Л

~ Однією з найбільш вагомих складових частин системи охорони здоров'я в забезпеченні допомогою населення на догоспітальному етапі є служба швидкої медичної допомоги (ШМД).У

В підрозділі розглядаються питання історії становлення служби, її ролі в загальній системі надання лікувально-профілактичної допомоги.

Значне місце відведено організації ШМД в умовах міста та села (заклади, структура, категорії, штати, основні завдання, функції, права та обов'язки окремих підрозділів і посадових осіб).

Завершується підрозділ даними про її подальшу спеціалізацію.

Служба швидкої медичної допомоги є порівняно недавно створеною формою позалікарняного обслуговування цивільного населення. Можливо, вперше ідея її організації виникла після того, як у 1881 році під час пожежі у

Віденському театрі постраждали сотні людей, які тривалий час не одержували ніякої допомоги, хоча в місті працювали клініки та лікарні.

Після цього трагічного випадку віденський лікар Ярмир Мунді запропону­вав організувати пункт постійного чергування лікарів, готових до виїзду на місце катастрофи та надання медичної допомоги. Він назвав його "станцією швидкої медичної допомоги". Згодом ідея набрала широкого розповсюдження, а заклади швидкої медичної допомоги почали з'являтися в багатьох країнах.

Ініціатором створення швидкої медичної допомоги в Росії був керівник лікарні при Олександрівській громаді Червоного Хреста Карл Карлович Рейнер. У листопаді 1881 року він запропонував організувати станції в Санкт-Петер­бурзі. Перші заклади почали функціонувати в Москві в 1886 році після подій на Ходинському полі під час масових гулянь і роздачі дарунків у зв'язку з коронацією Миколи II, які спричинили загибель більше 2 тисяч чоловік і десятки тисяч каліцтв. У зв'язку з відсутністю медичної допомоги поранені вмирали на місці події.

На початку 1899 року в Санкт-Петербурзі було відкрито п'ять станцій. Як і в Москві, поштовх до їх організації спричинила біда - сильна повінь навесні 1898 року,

В 1902 році в Києві були відкриті на добровільних засадах пункти з надання медичної допомоги при нещасних випадках. У 1903 році в Одесі на пожертвування мільйонера М.М. Толстого почала надаватись медична допо­мога при нещасних випадках.

25 квітня 1910 року з ініціативи професора Н.І. Оболенського в Харкові була відкрита станція та організовано перше товариство лікарів швидкої медичної допомоги.

Більш докладно історія СШМД викладена у кн. "Невідкладна швидка медична допомога" під ред. проф. В.В. Никонова, Харків 1997, матеріалами з якої ми з вдячністю скористались.

У роки радянської влади спостерігається поступовий розвиток служби ШМД, особливо в містах. У сільських районах вона була в зародковому стані.

Наприкінці 70-х років розвиток служби в усіх республіках колишнього Союзу визначався Постановою Ради Міністрів СРСР від 22.09.77 року "Про подальше поліпшення охорони здоров'я населення", а в Україні виданим Наказом МОЗ № 870 від 14.12.77 року, що регламентував її виконання.

В документах підкреслювалась необхідність взаємозв'язку між полікліні­кою та станцією, розвитку її матеріально-технічної бази, створення спеціалізо­ваних видів ШМД, підготовки медичних кадрів і їх удосконалення, введення субординатури та продовження терміну навчання в інтернатурі до 2-х років.

Значним досягненням у розвитку системи підвищення кваліфікації лікарів служби було відкриття спеціальних кафедр швидкої та невідкладної допо­моги. В 1980 році в Харкові, в інституті удосконалення лікарів була відкрита перша кафедра, потім у Ленінграді (1982р.), Києві, Сімферополі (1988).

Подальший розвиток служби ШМД був визначений Постановою Ради Міністрів СРСР № 773 від 19.08.82 р. "Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги сільському населенню". В ній говорилось про необхідність організації відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги в сільських районах.

Наказом МОЗ СРСР № 1490 від 24.12.84 р."Про заходи щодо подальшого розвитку та удосконалення швидкої та невідкладної медичної допомоги сільсь-кому^населенню" були затверджені Положення про станцію (відділення) тощо.

[Довгі роки у нас існували дві самостійні служби для обслуговування міського населення - швидка та невідкладна медична допомога. Єдиною вона була лише в невеличких містах і сільській місцевості.;

Невідкладна допомога відзначалася недостатньою оперативністю, інколи було неможливо розмежувати функції цих служб. Мали місце випадки дублювання виїздів. Це призвело до її ліквідації в 1970 р. з передачею відповідних обов'язків службі швидкої допомоги.

( Об'єднана система надання екстреної медичної допомоги мала свої плюси та мінуси. Головним недоліком було необгрунтоване зростання завантаженості бригад ШМД в зв'язку з недоліками в роботі амбулаторно-поліклінічних закладів, які ніби самовідчужувались від її надання.

З метою усунення накопичених недоліків було намічено організувати в поліклініках пункти (відділення) надання медичної допомоги вдома, в територі­альних поліклініках створити службу чергових терапевтів і педіатрів. У зв'язку з передачею забезпечення медичною допомогою хворих з гострими та загост­реннями хронічних захворювань поліклінікам, було вирішено замінити в номен­клатурі закладів охорони здоров'я назву "Станція (відділення) швидкої та невідкладної медичної допомоги" на - ^иСтанція (відділення) швидкої медич­ної допомоги' та створити в республіканських, крайових, обласних центрах відповідне об'єднання. >

Постанови Ради Міністрів СРСР і Накази МОЗ СРСР у наш час втратили юридичну силу, однак накопичений великий досвід організації роботи служби враховується й досі.

З метою подальшого удосконалення служби в 1989 році МОЗ України видало аналогічний наказ. У ньому приділяється серйозна увага її організації в кожному сільському районі, оснащенню у великих містах і обласних центрах обчислювальною технікою, створенню автоматизованих систем управління "Швидка та консультативна медична допомога", забезпеченню автотранс­портом і медичною технікою.

Однак виконання наказу в останні роки значно погіршилось у зв'язку з важким економічним станом країни. Але мають місце й деякі наробки. На­приклад, набули подальшого розвитку центри ШМД та медицини катастроф (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя). На базі інститутів і факультетів удоскона­лення лікарів відкриті кафедри медицини катастроф (Київ, Запоріжжя, Харків).

У деяких медичних училищах великих міст України практикується створення відділень для підготовки фельдшерів ШМД згідно зі спеціально розроблени­ми програмами, що дасть змогу в майбутньому провести намічену структурну

перебудову бригад ШМД - збільшити кількість фельдшерських (до 35-40 % від загальної їх чисельності) з правом самостійного лікування хворих. Вона особливо необхідна з огляду на специфіку структурного обслуговування викликів і госпіталізації хворих, особливо в селах.

Адже на відміну від міст у сільській місцевості, де частка фельдшерських бригад досягає 90 %, за їх направленням госпіталізовують 70-75 % хворих. Гарна підготовка середнього медичного персоналу дозволить згодом підвищити в селах якість діагностики, лікування на догоспітальному етапі.

Служба швидкої медичної допомоги в Україні представлена спеціальними закладами - станціями, підстанціями (пунктами), лікарнями швидкої медичної допомоги (мал. 25).

V

	Станція ШМД		і
ч		1 У ^

іПриватні клініки
	і...... .....

Виїзні бригади

X

Лікарня ШМДї

Підстанції \

Підстанція

идстанщя

Підстанція

*дстан ці*

V

в\/зні

Виїзні бригади \