5.5. Наркоманії

Наркоманії - "ейфорікоманії" - це неконтрольований потяг до речовин, що впливають на центральну нервову систему, викликаючи стан штучного психоло­гічного та фізичного благополуччя, аналгезії, сп'яніння аж до наркотичного сну.

Наркоманія - "біла смерть" - вже давно оцінена ООН як глобальне явище. Сьогодні воно охопило майже 100 млн. людей. Перше місце за розповсю-дженістю займає США, де майже половина населення старшого 12 років хоча б раз спробувала наркотики. Географічний розподіл вживання наркотичних речовин в Європі різноманітний: в об'єднаному Королівстві, Ірландії, Італії, Чехії і Данії - продукти з коноплі; ЛСД та екстазі, амфетамін в об'єднаному Королівстві; синтетичні засоби - в Ірландії, регіонах Західної частини Тихого океану; опіум, канабіс, кхат - в країнах Близького Сходу.

В країнах Центральної Америки поширене зловживання летючими розчинниками, в Південно-Східній Азії вживають комбінації кількох наркотиків.

Глобальна загроза наркоманії призвела до створення міжнародних інститу­цій, які отримують інформацію з більшості країн світу та розробляють заходи боротьби з наркотиками. Ще в 1971 році був організований цільовий фонд ООН для боротьби з наркотиками. В рамках ООН функціонують міжнародні Комісії з наркотичних препаратів і міжнародна Рада контролю над наркотич­ними речовинами. Всі ці інституції в співробітництві з ВООЗ регулярно проводять міжнародні конференції, приймають відповідні міжнародні конвенції.

За даними МВС України, міжнародна наркомафія зараз активно вивчає можливість використання території держави як самостійного ринку та шляху збуту наркотичних засобів і бази для їх подальшого транспортування в Європу. Вже зараз активно працюють "афганський" та "балканський" маршрути. Щоб запобігти цьому, з 1993 р. в структурі МВС були створені самостійні підрозділи для боротьби з незаконним обігом наркотичних речовин, при Кабінеті Міністрів -Національна координаційна рада. Але, як свідчить світовий досвід, політика заборони наркотиків не досягає мети - тотального звільнення суспільства від них.

Проблема наркомати та токсикоманій багатогранна і пов'язана з стражданнями та трагічною загибеллю людини. Наслідки її різноманітні (мал. 10):

Наслідки наркоманій для суспільства

Мал. 10. Наслідки наркоманій для суспільства.

1	г							Г 1			г
Медичні		Соціальні					Демографічні			Економічні
	г	і		f				Т У			г
Підвищення захво­рюваності на ХСК, на СНІД та хвороби, що передаються статевим шляхом, психічні розлади, травматизм тощо; підвищення інвалі-дизації: підвищення потреби в спеці­альній медичній допомозі; підви­щення наванта­ження на систему охорони здоров'я			Зменшення кіль­кості працездат­ного населення,зростання зло­чинності, підви­щеннянестабільності			Підвищення смерт­ності, падіння народжуваності,підвищення смерт­ності немовлят,скорочення СТОЖ			Економічні збитки на виробництві, вит­рати на утримання інвалідів, витрати на організацію спеціалі­зованої медичної допомоги наркохворим

• втрати сотень і тисяч доль, нерозпізнаних і нерозкритих талантів;

• вбивства, пограбування, крадіжки заради отримання грошей на наркотики;

• соціальна деградація та зубожіння вживачів наркотиків і колосальні прибутки наркоділків - нерівноцінний перерозподіл коштів у суспільстві і поглиблення прірви між бідними та багатими;

• підвищення соціальної напруги, нестабільності та розширення криміно­генного середовища.

Демографічні наслідки:

• висока смертність;

• народження вже перинатально наркозалежних дітей, від матерів, які вжи­вали наркотики.

Медичні:

• погіршення стану здоров'я населення;

• розповсюдження небезпечних хвороб - СНІД, гепатит;

• збільшення рівня психічної патології;

• підвищення потреби в спеціалізованій стаціонарній медичній допомозі. Економічні:

• втрати суспільства, пов'язані зі зменшенням кількості працездатного та репродуктивного населення за рахунок наркоманів;

• витрати на утримання інвалідів;

• витрати на організацію спеціалізованої медичної допомоги.

Наркотики спрямовані проти майбутнього, бо переважна кількість людей стає наркоманами в молодому, навіть у підлітковому віці. Молодь знаходиться під загрозою наркотизації ще й завдяки психофізіологічним особливостям -ризикова поведінка і бажання перевірити існуючі норми та заборони суспільства, спроба "перестрибнути" в дорослий світ тощо. Наркомани живуть недовго -до 35 років, бо виснаження організму призводить до ураження основних систем (серцево-судинної, дихальної). Серед них найбільша кількість травм і самогубств. Протягом останнього десятиліття наркоманів частіше уражує ВІЛ-інфекція, вони швидко помирають від СНІДу.

Наркоманія стосується всіх сторін життя людини. Страждає психіка -розвивається емоційна нестабільність, "тупість", апатія, депресія, дратівливість; знижуються інтелектуальні здібності (пам'ять, увага, логічне мислення), звужу­ється коло інтересів, відчуття обов'язку, настає моральна деградація, відбува­ються зміни фізичного стану - ураження печінки, серцево-судинної системи, прогресуюче виснаження, кахексія, маразм.

Формується наркотична залежність поступово, спочатку психічна, а потім фізична. Явище патологічного звикання до наркотику супроводжується синдромом абстиненції, тобто спробою організму компенсувати нестачу наркотичної речовини. Він може призвести до смерті наркомана. Механізми звикання, толерантності та абстиненції різноманітні, пов'язані з адаптацією організму до токсичного агента, яка врешті виснажує всі системи та призводить до патології.

Основними чинниками, що сприяють поширеності наркоманії в усьому світі є соціальні, біологічні та психологічні.

До соціальних відносять кризові періоди розвитку країн - дестабілізація суспільства, періоди стагнації, "занепаду ідеалів".

Основними біологічними чинниками є вік і стать. Найризикованішим є вік 13-19 років. Серед чоловіків наркоманія зустрічається частіше, ніж у жінок (3:1). Останнім часом вона швидкими темпами розповсюджується серед жіночого населення.

Групи чинників, що сприяють виникненню наркоманій:

• соціальні;

• медико-біологічні;

• психофізіологічні.

Соціальні чинники - спосіб життя, порушення взаємодії особистості та навколишнього середовища, зубожіння, непевність у майбутньому, низький освітній та культурний рівень, неповна чи конфліктна сім'я, безробіття та інші, що призводять до "соціальної дезадаптації".

Медико-біологічні чинники обумовлені особливостями обміну речовин, зокрема швидкістю та якістю дезінтоксикацій цих процесів, вадами в роботі печінки, нирок, систем кровообігу та дихальної.

Психофізіологічні чинники впливають на швидкість виникнення наркотич­ної залежності. Насамперед у споживача наркотику формується психологічна залежність (ще до фізичної), яка не піддається медикаментозному лікуванню. Вона ж є і останнім симптомом на шляху до одужання.

Експерти ВООЗ виділили 4 психологічні типи особистості, схильних до наркоманійної залежності:

• інфантильні, що легко підкоряються чужій волі;

• з вразливою психікою, невпевнені в собі, сором'язливі, які вважають себе неповноцінними, з підвищеною втомлюваністю;

• емоційно нестабільні, схильні до депресій, плаксиві, з потягом до негайного задоволення;

• дратівливі, запальні, не здатні втримати гнів, схильні до ризику і гострих відчуттів.

Звіти комісії ООН з наркотичних засобів свідчать, що зловживання ними менше поширене в країнах Східної Європи. За офіційними даними, розповсюдже-ність наркоманій незначна (близько 0,5-1 %). Рівень ураження населення України приблизно 0,1 %. Наркотизація зачепила всі її регіони. Загалом на обліку з приводу вживання наркотичних засобів в 1997 році перебувало близь­ко 64 тис. осіб (54,5 тис. - наркомани, а 9,1 тис. - епізодичне вживання), але в 1999 році на обліку було більше 68 тис. наркоманів, а захворюваність стано­вила 20,8 ра 100 тис. населення. За оцінками МВС України, реальна кількість наркоманів у 10-12 разів більша від офіційно зареєстрованої. Найбільш уражені Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області, регіон Чорноморського басейну (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, АР Крим), великі промислові центри (Київ, Львів, Харків, Кривій Ріг). В Україні вживають різні наркотики:

• кустарні вироби з макової соломки;

• кустарні препарати з коноплі;

• ліки: медпрепарати, а також кустарно-вироблені наркозасоби з них. Швидкий розвиток "наркосервісу" дає змогу прогнозувати невпинне змен­шення вживання кустарних виробів.

Останнім часом наростає використання героїну, кокаїну, екстазі та інших "важких" наркотиків.

Поширюється ін'єкційна наркоманія та наркоманія з використанням синте­тичних препаратів останнього покоління, особливо в місцях скопичення молоді (школи, дискотеки, спортклуби).

Одним з небезпечних видів наркоманії є токсикоманія, пов'язана з вживанням речовин, що є у вільному продажу і не віднесені до наркотичних. Часто токсикоманами стають алкоголіки, особи похилого віку, підлітки, почи­наючи вдихати пари хімічних речовин, препарати побутової хімії і закінчуючи алкоголем у поєднанні з транквілізаторами. Захворюваність та поширеність токсикоманій швидко зростають.

Щодо особливостей розповсюдження токсикоманії в Україні, слід зазначити зміну соціального статусу типового токсикомана. Якщо 10 років тому вона була поширеною серед найбідніших прошарків населення, переважно чоловіків, то сьогодні до них долучилися підлітки із сімей з високим рівнем забезпеченості.

Поширеність наркологічних захворювань серед підлітків 15-17 років (1993-97 рр.) вивчалась у проекті ЕБРАО. В Україні в 1993-95 рр. вона становила 2,6-4,2 випадки на 10 тис. підлітків; в 1997 р., відповідно - 2,9.

Максимальні показники були зареєстровані в Дніпропетровській, Запорізь­кій, Одеській областях (4,3; 5,5; 10,4 на 10 тис. підлітків відповідно).

Сьогодні злочинним світом сформована та діє система прилучення молоді до наркотиків. На початковому етапі приймають "легкі" та доступні стимулятори на дискотеках, які створюють ілюзію "безпеки" - під дією "фентезі" підліток почуває себе дужим, витривалим, веселим і може без втоми протанцювати ніч і більше. Розвиток звикання до дії наркотичної речовини штовхає на пошук інших препаратів. На другому етапі приймають більш важкі препарати, що пролонгують час дії хімічних речовин. Дози та частота вживання наростають. Відмовитись від них вже майже неможливо. Настає третій етап - вживання опіатів, які швидко викликають біологічну залежність. Життя без наркотику стає фізично неможливим.

Максимальні рівні ураженості наркоманією реєструють в Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївській, Одеській областях; токсикоманією - в Миколаївсь­кій, місті Києві, Автономній республіці Крим (0,4; 0,4 та 0,3 на 10 тисяч). У Волинській, Рівненській, Харківській та Тернопільській областях контингенти хворих на токсикоманії мінімальні.

Захворюваність на наркологічні розлади в Україні загалом має рівень 2,07 на 10 тис, а на токсикоманії - 0,03 на 10 тис. населення. Максимальні рівні реєструють у Дніпропетровській, Донецькій, Одеській областях (відпо­відно 4,77; 2,98; 3,94 на 10 тис. населення). Захворюваність на токсикоманії максимальна в Донецькій області (0,09 на 10 тис).

Як видно з викладеного вище, протягом останніх років в Україні склалася загрозлива ситуація щодо поширення наркоманії.

Подальший прогноз є несприятливим. Особливе занепокоєння викликає зростання кількості споживачів серед підлітків і молоді, поглиблення криміналі-зації, незадовільна ефективність медичної допомоги, вкрай обмежене викори­стання сучасних методів їх психосоціальної реабілітації та адаптації.

З числа виявлених і поставлених на облік лікується не більше 25 %. Основною ланкою лікувально-профілактичної допомоги є наркологічний дис­пансер. Це організаційно-методичний центр з надання соціальної та медичної допомоги хворим на алкоголізм, наркоманію, токсикоманію.

Враховуючи необхідність максимального наближення наркологічної допомоги населенню, диспансер може розгортати частину своїх структурних підрозділів (кабінети, пункти, відділення) в психіатричній мережі та в інших медичних закладах різних рівнів надання лікувально-профілактичної допомоги. Можливо, що для наркологічної допомоги найбільш доцільним є розширення структури диспансеру за рахунок спеціалістів, що допомагають хворому в детоксикації (нарколог, психіатр), подоланні наркотичної психічної залежності, та у виду­жанні (психологи, психотерапевти, соціальні працівники). Удосконалення ліку­вання пов'язане з застосуванням немедикоментозної терапії - гіпербаричної оксигенації, ентеросорбції, краніоцеребральної гіпотермії, магніторезонансної терапії, розробленої та впроваджуваної Українським науково-дослідним інсти­тутом соціальної та судової психіатрії. Особливо ефективним є застосування цих методів при лікуванні хворих на опійну наркоманію.

Діяльність нових об'єднань "Анонімних наркоманів" теж дуже доцільна. Безцінним є досвід хворих, які вилікувались від згубної пристрасті.

Найбільш ефективними методами боротьби є не заборонні, обмежувальні, а тривалі загальнодержавні та громадські заходи щодо формування здорового способу життя, спрямовані в першу чергу на дітей, підлітків і молодь.

Для наукового розв'язання цієї проблеми вченими Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Академії медичних наук України разом з Академією педагогічних наук України, Національною академією внутрішніх справ, Київсь­ким гуманітарним інститутом розроблено та затверджено міжгалузеву науково-методичну програму превентивного виховання неповнолітніх. До її виконання залучені Республіканський центр медичної генетики, Український центр соціальних служб для молоді, лабораторія превентивного виховання Інституту проблем виховання, Інститут змісту та методів навчання Міністерства освіти України та різні вищі медичні навчальні заклади - Тернопільська медична академія, Івано-Франківський, Луганський медичні університети, Запорізький університет.

За допомогою спеціальних медико-соціальних і генетичних методик виявля­ються діти та підлітки груп ризику, ведеться просвітницька робота серед школярів старших класів.

Успіхи в боротьбі з наркоманією можливі. Як свідчать фахівці, гостроту проблеми можна значно зменшити при об'єднанні зусиль всіх державних і громадських структур особливо в створенні освітніх програм для різних про­шарків населення, в т. ч. з максимальним ризиком зловживання наркотичними засобами (підлітків, учнів ПТУ, студентів).

В Україні розроблено Національну програму профілактики наркоманії та захворювання на СНІД на 1998-2000 роки. Вона включає кілька розділів: медичний, соціальний, психологічний, юридичний. Такий комплексний підхід до проблеми є найбільш ефективним.

Програма передбачає заходи профілактики зловживання наркотиками:

• запровадження в систему дошкільного та шкільного валеологічного виховання методик антинаркоманійного навчання, створення системи психо­логічних і педагогічних впливів на особистість дитини з метою оволодіння навичками протистояння негативному впливу навколишнього середовища;

• організація постійного спостереження за динамікою немедичного вживання наркотиків, здійснення аналізу цього явища та коректив відповідних профілактичних заходів;

• розробка сучасних профілактичних програм для різних соціальних груп населення;

• підготовка фахівців з реалізації профілактичних програм;

• співпраця з міжнародними організаціями з профілактики наркоманії з метою інтеграції кращих зразків світового досвіду в національну практику.

Вона закладе підвалини для зменшення рівня незаконного попиту на наркотики.

Науково-методичний центр Київської міської наркологічної лікарні. "Соціо-терапія" за сприяння Програми ООН-СНІД у 1998 році розпочала пошук ефективних шляхів впровадження стратегії замісної терапії в Україні на основі досвіду впровадження аналогічних програм у Литві та Польщі. Замісна терапія передбачає використання речовин (методон тощо) - замінників більш важких наркотиків.

Замісна терапія - це один із компонентів стратегії зменшення шкоди від наркотиків для суспільства та наркоманів (профілактика СНІДу, злочинності, повернення ін'єкційних наркоманів у соціум, зменшення їх контак­тів із чорним ринком).

Алкоголізм. Перше місце в проблемі наркотизації людства сьогодні займає алкоголізація.

Алкоголізм - це захворювання, що характеризується алкогольною нар-команійною залежністю, при якій наростають специфічні зміни поведінки, соматичні, нервово-психічні зміни та з'являються соціальні конфлікти.

Коли мова йде про алкоголізм, використовують два показники:

• виробництво алкогольної продукції;

• вживання як опосередкований показник виробництва.

Вживання алкоголю було поширеним у більшості країн світу протягом багатьох століть.

Згідно даних ВООЗ, алкоголь у надмірних кількостях вживають мешканці західного та центрального регіонів Європи, перш за все в таких країнах як Італія, Франція, Іспанія, Португалія. Ці ж країни займають перші місця в світі з виробництва вина. Тут на кожного пересічного мешканця протягом року випивається від 10 до 20 літрів чистого алкоголю. Є значна різниця в структурі напоїв, що вживають: у Франції 96% серед напоїв - вина, а в Україні частка міцних напоїв становить близько половини. Але в цих даних не враховані кустарні вироби (самогон тощо), які мають широке розповсю­дження.

Коливання рівнів вживання алкогольних напоїв у окремих країнах поясню­ється відмінностями в звичках, неоднаковою потужністю алкогольного вироб­ництва, різною силою антиалкогольного руху, неоднаковою глибиною еконо­мічної кризи, відмінностями в законодавстві тощо.

В багатьох країнах відбувається "алкоголізація" - тенденція до росту виробництва та вживання алкогольних напоїв.

До процесу алкоголізації невпинно втягуються нові контингенти населення: жінки, підлітки, діти, що швидко призводить до формування широкого прошарку хронічних алкоголіків. Якщо дорослому для формування залежності необхідно 7-10 років вживання алкоголю, то у жінок і дітей це відбувається за 1-2 роки. За період з 1990 року до теперішнього часу число хронічних алкоголіків на кожну 1000 людей у деяких країнах збільшилось більш ніж у 50 разів.

Класифікацій вживання алкогольних напоїв є багато, найбільш поширеним критерієм є періодичність і доза вживання алкоголю. Виділяють такі основні поняття:

/. Тверезість - вживання не частіш 1 разу на місяць, нерегулярно, в невеликих кількостях.

2. Помірне вживання - не частіш 3 разів на місяць за соціально-детерміно-ваними звичаями (день народження, поховання, хрестини, різні свята тощо).Існують межі помірного вживання алкоголю. Доза "відносної безпеки" длячоловіків менше 14 стандартних доз алкоголю на тиждень, для жінок - менше9 на тиждень(стандартна доза дорівнює 12,8 г чистого етилового спирту).

3. Зловживання:

• без алкоголізму - регулярне вживання вище доз "відносної безпеки" без сильного сп'яніння;

• початковий алкоголізм - регулярне вживання з втратою контролю, вживання супроводжується сильним сп'янінням;

• алкоголізм - вживання супроводжується абстинентним синдромом, це найбільш характерна ознака, що свідчить про формування патологічної залежності особи від алкоголю.

Питання впливу алкоголю на особистість людини привертало увагу науки протягом розвитку людства. Це питання знайшло відображення в багатьох художніх творах.

Механізм дії алкоголю як токсичного агенту баеатовекторний: вража­ються всі органи та системи організму, особливо ураженою є центральна нервова система, печінка, нирки, серцево-судинна система. Загальна опірність організму хворого на алкоголізм швидко знижується. Алкоголь як наркотичний яд тяжко вражає клітини головного мозку, знижує швидкість реакції, паралізує центри уваги та самоконтролю. Ослаблення та параліч тормозного центру викликають брутальність, непристойну поведінку, цинізм, аморальність. Схиль­ність до конфліктів і агресії призводять до правопорушень.

У випадках хронічного алкоголізму, патологічного пияцтва, запоїв, розвитку алкогольних психозів настає рання інвалідність і передчасна смерть. Гіпертонічна хвороба, психічні розлади, інфаркти та гострі порушення мозкового кровообігу -це ті хвороби, які досить часто зустрічаються серед осіб, які зловживають алкоголем. Смертність від травм, нещасних випадків, самогубств найчастіше пов'язана з алкоголем.

Чинники, що впливають на виникнення алкоголізму в окремої особи поділяють на:

• біологічні - до ЗО % випадків генетично-детерміновані, передається схильність по чоловічій лінії, але якщо мати страждала на алкоголізм, то в підлітка формується залежність "з першої спроби";

• психологічні - має значення тип нервової системи; схильність до психопатій;

• соціальні - найбільш впливові, хоча вирішальним моментом є комплексна дія чинників на особистість.

Існують вікові розбіжності в структурі чинників, що сприяють вживанню алкоголю:

До 15 років (95 % усіх алкоголіків саме в цьому віці вперше долучається до спиртних напоїв), це так звані "пускові" чинники: несприятливі родинні стосунки, родинні традиції (майже в.60 % випадків першу чарку синові чи дочці наливають тато чи мама), незадовільна організація відпочинку.

В 1649 років підтримують вживання алкоголю "питтєві" звичаї, алкогольні облуди та забобони, вплив оточуючого середовища, незадовільна організація відпочинку.

У віковій групі 20-26 років розвиткові пияцтва сприяють даний вік і пов'язані з ним певні психічні установки, "питтєві" звичаї, вплив мікросередо-вища. Збільшується доза вживаного алкоголю.

У віці старше 26 років остаточно закріплюють вживання алкоголю та розвиток алкоголізму психологічна, психічна, а далі фізична залежність на фоні конфліктів у родині, на роботі, в суспільстві.

Алкоголізм призводить до значних збитків. Схематично збитки від алкого­лізму поділяють на 3 групи:

• безпосередньо окремої особи

• сім'ї

• суспільства.

Вплив алкоголізації на суспільство приводить до значних втрат:

I. Медико-біологічних:

• підвищення захворюваності населення, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, травматизму;

• підвищення рівня загальної смертності, смертності немовлят і материнсь­кої смертності;

• скорочення середньої очікуваної тривалості життя на 10-20 років;

• загальне погіршення генетичного потенціалу країни (народження "дітей п'яної суботи" з фатальним алкогольним комплексом плоду).

II. Соціальних:

• підвищення рівня правопорушень;

• зростання злочинності, вбивств, пограбувань, крадіжок;

• загальне зниження моральності в суспільстві;

• зниження інтелектуального рівня та духовності;

• розпад сімей, сирітство тощо.

Соціальні наслідки алкоголізму на міжнародному рівні вимірюють такими показниками:

• рівень госпіталізації хворих на алкоголізм;

• смертність від алкоголізму;

• абсолютна та відносна кількість осіб, яких затримують у нетверезому стані;

• нещасні випадки від алкоголізму.

III. Економічних:

• зниження продуктивності праці на виробництві;

• зниження якості продукції;

• підвищення травматизму;

• зменшення кількості працездатного населення.

Результати соціологічних досліджень свідчать, що показники вживання алкогольних напоїв в Україні зростають. За оцінками експертів вживання алкоголю має негативну тенденцію: в 1992 році - 10,6 л абсолютного алкоголю, в 1997 р. - 13,0 абсолютного алкоголю.

Така ситуація вкрай несприятливо позначилася на стані здоров'я населення та призвела до збільшення рівня смертності та захворюваності на алкоголізм населення України. З 1992 по 1997 рік смертність на 100 тис. населення зросла від алкогольних отруєнь з 15,6 до 17,9, смертність від хронічного алко­голізму з 1,8 до 2,5, від алкогольного цирозу печінки з 0,7 до 2,3. В 1999 р. смертність внаслідок отруєння алкоголем становила 17,2 на 100 тис. населення.

Особливо тривожним є омолодження алкоголізму. За даними МОЗ України захворюваність на хронічний алкоголізм підлітків 15-17 років стрімко поширю­ється (0,4-0,5 на 100 тис. населення).

Зростає питома вага жінок у структурі смертності внаслідок алкогольних отруєнь, що співпадає з світовими тенденціями "фемінізації" алкоголізму.

На офіційному обліку в закладах охорони здоров'я України на початок 1998 року перебувало 715,8 тис. (14,13 на 100 тис. населення) хворих на алкоголізм. За останні п'ять років щорічно береться на облік 50-55 тис. нових хворих на хронічний алкоголізм. Особливо несприятлива ситуація серед жінок.

Найбільша кількість хворих на алкоголізм в Україні належить до вікової групи 40-49 років.

Поширеність алкоголізму має регіональні особливості, які зумовлені віково-статевою структурою населення та дією інших чинників.

Найбільші рівні захворюваності на алкогольні психози та хронічний алко­голізм реєстрували у великих промислових центрах.

Організація медичної допомоги хворим на алкоголізм у різних країнах світу має різні принципи - від анонімного добровільного до повністю примусо­вого. Історичний розвиток показав, що примусовим шляхом повне виліковування майже неможливе. В США, Франції, Польщі, Чехословаччині, СРСР та інших країнах у різні історичні періоди застосувалось примусове лікування в стаціона­рах, у спеціальних закладах (ЛТП) відкритого та закритого типу. Вартість сучасного лікування (медикаментозного, стаціонарного) невпинно зростає, становлячи десятки тисяч доларів, але ефективність його недостатня, бо при лікуванні від 6 місяців до 2 років рецидиви хвороби настають у переважної кількості пацієнтів протягом першого року.

В деяких країнах лікування є цілком приватним, хоча державна система більш ефективно впроваджує принцип наступництва: після стаціонарного ліку­вання хворі одержують підтримуючу терапію в умовах наркологічних кабінетів.

Лікування хворих на алкоголізм в Україні може проводитися в усіх медичних закладах, а також у мережі наркологічних закладів:

• медичні витверезники ~ надають невідкладну допомогу сп'янілим;

• наркологічні кабінети психоневрологічних диспансерів, поліклінік нада­ють амбулаторне лікування хворим на алкоголізм;

• спеціалізовані наркологічні лікарні та відділення психіатричних лікарень для стаціонарного лікування хворих - здійснюють висококваліфіковану стаціо­нарну допомогу.

Останнім часом значно розширюється мережа закладів, що проводять лікування хворих на алкоголізм: це і об'єднання "Соціотерапія" та кабінети анонімної допомоги на госпрозрахунковій основі, центри позбавлення алкоголь­ної залежності, діяльність анонімних груп підтримки тощо.

Розглядаючи основні напрямки профілактики алкоголізму треба зазначити, що історичний досвід свідчить про недієвість заборонних заходів (США,

СРСР, Фінляндія тощо). Сучасними напрямками профілактики алкоголізму ВООЗ вважає: зниження потреби у використанні алкогольних напоїв і зниження дози вживання. Шляхи досягнення цієї мети можуть бути різними, в залежності від особливостей менталітету в кожній країні, але тільки комплексний підхід до проблеми державних органів влади, закладів охорони здоров'я, виховання та освіти і т.і. є ефективним.

Особливо ефективним у світі визнано більш як 60-річну діяльність органі­зації "анонімних алкоголіків" (АА), яка через програму "12-кроків" формує нове сприйняття світу та змінює особистість людини, що хворіє на алкоголізм. У 1995 році в Сан-Дієго (США) конгрес АА зібрав більше 100 тисяч делегатів із усіх країн світу, що колись були алкоголіками, а тепер вилікувались і готові допомагати лікуванню кожного алкоголіка, що приєднується до груп АА, які є і в Україні. Сьогодні в світі є близько 2 млн. хворих на алкоголізм, що об'єд­налися в групи взаємодопомоги для лікування. Програма АА гарантує одужання всім, хто її виконує.

Найбільш ефективними в профілактиці алкоголізму визнані тривалі за­гальнодержавні та громадські заходи пропаганди здорового способу життя та сучасні психотерапевтичні методи впливу на особистість.

Сьогодні ці заходи повинні бути спрямовані в першу чергу на підлітків і сім'ю. Комплексні заходи по викоріненню пияцтва та алкоголізму повинні сформувати негативну установку до вживання алкогольних напоїв у підростаю­чого покоління, що є первинною профілактикою алкоголізму. Вторинна про-філактика алкоголізму передбачає раннє виявлення пристрасті до алкоголізму та застосування методів корекції поведінки осіб з "груп ризику". Третинна профілактика алкоголізму передбачає попередження переходу алкоголізму в більш тяжку стадію, попередження інвалідизації хворих і передчасної смерті.

Тільки за умов співпраці державних структур, закладів охорони здоров'я, впровадження програм формування здорового способу життя населення, підви­щення духовності суспільства можливо ефективне зниження розповсюдження алкоголізму.

Нікотиноманія. Особливо поширеним видом наркоманій в Україні є куріння тютюну ~ тютюнопаління чи нікотиноманія. З історії розвитку цієї наркоманії відомо, що найбільше поширення вона набула в XX столітті. Сьогодні тютюн є фактором ризику більш ніж 25 хвороб, що є причинами смертності населення, в тому числі хвороб системи кровообігу та злоякісних новоутворень. У США з цією причиною пов'язують до 30 % смертей.

Втрати населення України внаслідок тютюнопаління - майже 120 тисяч осіб щорічно. За даними Українського науково-дослідного інституту кардіології серед працездатного населення 41,4% чоловіків палять тютюн, а жінок - 25,7%.

Тютюнопаління призводить до значних збитків. Ці збитки в Україні обумов­лені зниженням працездатності, втратою робочої сили через смертність, зни­женням продуктивності праці внаслідок частої відсутності на робочому місці курців, збільшенням витрат на медичну допомогу при захворюваннях, пов'язаних з тютюнопалінням тощо.

Тютюнопаління поширене серед усіх соціальних, статевих і професійних груп населення України. В останні роки тенденціями поширеності є "фемініза­ція" та "омолодження" тютюнопаління, що характерно для всіх регіонів України.

Розповсюдження тютюнопаління серед підлітків за даними дослідження 26 країн протягом 1993-1997 рр. має великі розбіжності. В Північній Європі дівчата палять більше, ніж хлопці. Протилежна ситуація в східноєвропейських країнах. У країнах, де більшість учнів палить регулярно, майже всі вони почали палити в ранньому віці (11-13 років). Більшість курців у віці 13 років та молодших, що палять щоденно, - це хлопці. Незважаючи на розбіжності між країнами тенденція "омолодження" прогресує. Україна не є винятком.

Матеріали Українського НДІ кардіології свідчать, що почали палити до 15 років 24,5 % чоловіків і 8,2 % жінок, від 15 до 24 років відповідно 67,0 % і 60,4 %. Тобто, більша частка осіб, що палять, почали палити в молодому віці. Поширеність паління серед підлітків становить майже 40 %, що свідчить про недоліки формування здорового способу життя.

Особливо негативним є те, що серед жінок у дітородному віці (20-39 років) палить 25-30 %, хоча відомо, що з тютюнополінням пов'язані такі патологічні стани як токсикоз вагітності, патологічний перебіг пологів, передчасні пологи, синдром гіпоксії та недоношеності плоду тощо. Все це може привести до погіршення здоров'я прийдешніх поколінь.

Як свідчать результати дослідження НДІ кардіології, переважна частка тих, хто палить (більше 90 % чоловіків та жінок) знають, що це шкідлива звичка, але 70 % вже не можуть самостійно кинути палити.

Незважаючи на прийняття в 1996 р. в Україні "Закону про рекламу", а також постанови Уряду щодо боротьби з контрабандою тютюнових виробів, у цілому законодавча база в країні потребує вдосконалення, не може забезпе­чити всеохоплюючі механізми контролю над тютюном, передбачені розроб­леним ВООЗ "Третім Планом дій за Європу без тютюну".

В Україні в 1997 році максимальний вміст смоли в сигаретах встановлений на рівні 15 мг, більший, ніж у багатьох країнах). Наближення до світових стандартів у боротьбі з нікотиноманією йде повільно.

Головним у подоланні тютюнопаління є створення відповідної законодавчої бази, розробка нових лікувальних засобів, профілактичні освітні програми, які повинні запроваджуватись з дитячого віку.

ВООЗ підкреслює, що в країнах, де ведеться послідовна боротьба з тютюно­палінням і досягнуто суттєвого прогресу, цьому сприяли відповідні законодавчі акти та пропаганда здорового способу життя.

Координація спільних дій міжнародних організацій, національних держав­них органів влади, міністерств і відомств, громадських структур, кожної сім'ї та окремої особи дають надію в наближенні майбутнього вільного від наркотиків.

Контрольні питання

211. Світові тенденції поширення наркоманій, становище в Україні.

212. Основні наслідки наркоманій у суспільстві.

213. Основні чинники, що сприяють виникненню наркоманії.

214. Регіональні особливості розповсюдження наркоманій в Україні.

215. Соціально-гігієнічна характеристика розповсюдження наркоманій та токсикоманій

в Україні.

216. Організація лікувально-профілактичної допомоги при наркологічних захворю­ваннях в Україні.

217. Перспективи розвитку медичної допомоги наркохворим в Україні.

218. Профілактика наркоманій у суспільстві.

219. Національна програма профілактики наркоманії та захворювання на СНІД на

1998-2000 роки (Україна).

220. Алкоголізація в світі та в Україні, прогноз.

221. Провідні причини в структурі смертності осіб, що хворі на алкоголізм.

222. Основні групи чинників, що впливають на ризик розвитку алкоголізму.

223. Збитки від алкоголізму.

224. Основні заходи боротьби з алкоголізмом.

225. Об'єкти протиалкогольної пропаганди в системі суспільної охорони здоров'я.

226. Первинна, вторинна та третинна профілактика алкоголізму.

227. Тютюнопаління. Становище в світі та Україні.

228. Основні підходи до профілактики та викорінення тютюнопаління.