Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
біостатистика нові ООЗ / книги ООЗ / Москаленко, Вороненко - Соціальна медицина та організація охорони здоровя.doc
Скачиваний:
4638
Добавлен:
16.05.2015
Размер:
16.89 Mб
Скачать

14,2. Планування в системі охорони здоров'я України

Сучасний підхід до планування національної системи охорони здоров'я грунтується на концепції програмування загальнонаціонального здоров'я, яка передбачає:

  • систематичну оцінку проблем здоров'я в національному контексті;

  • виявлення регіонів, готових до змін;

  • визначення оптимальних методів для здійснення контролю і встановлення відповідальності за забезпечення ресурсами.

Метод програмування галузі передбачає виконання інтенсивної роботи в короткі терміни робочими групами з фахівців різного профілю. Вона супроводжу­ється упорядкуванням організації охорони здоров'я та системним підходом до процесу управління ресурсами.

Незважаючи на великі розходження між державами - масштаби, методологія, ступінь розробки планування, наявний досвід дозволив відпрацю­вати ряд загальних рекомендацій.

  • Планування не буде ефективним без належного аналізу соціальної, економічної і політичної ситуації.

  • Планування охорони здоров'я є невід'ємною частиною загальної системи медичного планування і не може розвиватися незалежно.

  • Для успішного проведення політики ефективного використання людських ресурсів необхідні три компоненти розвитку охорони здоров'я (виробництво медичних послуг, планування і управління) і взаємодія іх зі службами охорони здоров'я.

  • Успішний розвиток наукових досліджень, впровадження планів охорони здоров'я можливі при наявності належних соціальних, економічних, політичних умов і визначеної національної політики.

/. Головні поняття і цілі

Планування системи охорони здоров'я - це систематизація цілей, задач, пріоритетів, видів діяльності для забезпечення адекватності між її ресурсами та потребами населення в медичному обслуговуванні на даний момент і на майбутнє.

Планування - адміністративний інструмент, що забезпечує раціональну основу для прийняття управлінських рішень. Для того, щоб рішення були ефективними, вони повинні грунтуватися на ретельній оцінці різних варіантів. Практична роль планування - це таке розміщення ресурсів, при якому медичне обслугову­вання було б доступним і ефективним.

Етапи планування:

  • визначення й аналіз проблем;

  • визначення альтернативних варіантів;

  • вибір правильного рішення;

  • визначення технічних методів виконання;

  • визначення цілей програми і головних дій з їх реалізації.

Плани повинні супроводжуватися детальним розподілом завдань і ресурсів, описом методів вирішення задач у конкретний термін. Планування забезпечує основу програмного управління з такими складовими (як у системі охорони здоров'я, так і в інших галузях):

  • забезпечення необхідними для виконання наміченого плану людськими, матеріальними і фінансовими ресурсами;

  • розподіл завдань (організаціям, групам, окремим особам) з найбільш ефек­тивним використанням їх потенціалу;

• розвиток навичок персоналу, розширення їх можливостей;

  • переконання виконавців у необхідності досягнення намічених цілей обраними методами;

  • узагальнення, контроль і оцінка з метою застосування перевірених на практиці методів.

Планування і керівництво на практиці тісно пов'язані. Комунікація (зв'язок) і прийняття рішень необхідні для планування та керівництва, а інформація є для них важливою складовою частиною. Ряд головних положень розглядається нижче.

Планування суспільного здоров'я - це процес визначення його проблем, ідентифікації потреб і ресурсів, установлення реалістичних і пріоритетних цілей та механізмів реалізації. Це невід'ємна частина загальнонаціонального г, снування соціально-економічного розвитку - тривалий, систематичний, скоординований процес використання людських ресурсів, фінансів, сировини для визначення і досягнення соціальних цілей розвитку країни. Воно припускає координацію планів охорони здоров'я, системи освіти, сільського господарства, промисловості, транспорту, суспільної безпеки і т.д.

Термін "людські ресурси" і "робоча сила" співіснують, маючи різне смислове навантаження. Перший застосовується в більш широкому розумінні і уособлює потенціальні і наявні знання, уміння і навички, що необхідні для економічного і соціального розвитку суспільства, другий позначає, як правило, групу людей, що одержала, одержує освіту, спеціальну підготовку для тієї або іншої сфери діяльності.

Поняття "людські ресурси охорони здоров'я" визначає:

  • число спроможних до праці фахівців і тих, хто навчається; їх демографічні дані; соціальні характеристики з питань освіти, досвіду і кваліфікації;

  • необхідні зміни в кількості і якості персоналу для забезпечення охорони здоров'я населення.

Складові терміна "людські ресурси охорони здоров'я":

  • фахівці охорони здоров'я, що вже працюють;

  • потенційні фахівці, що мають необхідну підготовку або досвід у певній галузі охорони здоров'я, але на даний момент не зайняті у ній;

  • перспективні фахівці, що на даний момент одержують освіту і спеціальну підготовку.

Питання про ступінь задоволення спеціаліста роботою може бути визначене за допомогою таких параметрів: дослідження функціональності, вибіркового дослідження і дослідження діяльності.

Головні функції системи охорони здоров'я країни - це планування, управ­ління і виробництво медичних послуг. їх здійснює єдина система, до якої належать органи управління, підпорядковані їм заклади і персонал.

2. Система охорони здоров'я

Планування системи полягає у визначенні необхідної кількості людей, рівня їх знань і умінь, ресурсів, яких вони потребують для досягнення зазда­легідь поставлених цілей і завдань. Іншими словами - це чітке визначення:

  • хто збирається виконувати ту або іншу роботу;

  • завдання, термін, місце, методика її проведення;

• групи населення, на які розраховані ті чи інші елементи планування. Оскільки планування є невід'ємним елементом процесу розвитку охорони

здоров'я, воно пов'язане з підготовкою, розподілом і ефективним використанням фахівців. Цей важливий компонент планування національної системи охорони здоров'я відіграє суттєву роль у плануванні загального процесу соціально-економічного розвитку і грунтується на загальних національних принципах, тактиці і стратегії.

Мета планування галузі охорони здоров'я полягає в найбільш вдалому з економічної точки зору використанні навичок і умінь фахівців для ефективного, кваліфікованого і безпечного медичного обслуговування. Оптимальне його вирішення полягає не в забезпеченні наявності великої кількості професіоналів, а у використанні фахівців, кваліфікація яких відповідає потребам і вимогам медичного обслуговування населення з огляду на наявні у країні ресурси.

Етапи процесу планування

Цей процес є динамічним, тому шо необхідно постійно реагувати й адаптуватися до ситуації, циклічним, тому що передбачає повторення етапів збору, аналізу даних, упорядкування, впровадження й оцінки плану.

Етап 1

Початковий імпульс організації процесу планування може виходити прак­тично з будь-якої інстанції, наприклад, із Міністерства охорони здоров'я, Міністерства економіки; частіше від органів громадської охорони здоров'я. Він полягає у формуванні нових ідей, поглядів, концепцій і не виключає політичного тиску для активізації діяльності.

Етап 2

Є вирішальним для успішного виконання визначеної концепції. Перед попереднім оглядом пріоритетів, збором даних, вивченням існуючої ситуації необхідно встановити наявність принаймні мінімальних умов для ефек­тивного планування. Якщо обставини створюють малі шанси для здійснення ефективного загального планування, слід направити свої зусилля на вирішення більш скромних задач і подумати про поліпшення його перспективи.

Етап З

Передбачає визначення кількісних параметрів, оцінки обсягу ресурсів і можливостей їх використання, а також прогнозування зміни чисельності населення, відтворення людських ресурсів і інших важливих чинників. Варто зауважити, що в цей період, принаймні на початковому етапі, потрібно грунту­ватись на існуючій ситуації.

Етап 4

Вивчення якомога більшого числа альтернативних пропозицій і вибір найбільш адекватних варіантів. Встановлення відповідності обраної стратегії службі зайнятості, органам освіти тощо.

Етап 5

Для успішної взаємодії плани повинні складатися з окремих детальних програм з чітко визначеними пунктами щодо видів діяльності, методів, ресурсів, вартості і часу, необхідних для кожного етапу роботи. Загальний план повинен підрозділятися на регіональні програми і спеціалізовані проекти. На ранніх стадіях необхідно також визначити обов'язки і ступінь участі всіх залучених до процесу планування. План повинен враховувати тактику і стратегію управління галуззю.

Етап 6

Оцінка результатів процесу планування часто ігнорується, особливо планування охорони здоров'я, де, як правило, проміжок часу між ухваленням рішення і результатами його впровадження є достатньо тривалим.

Доцільність планування обумовлена, серед іншого, необхідністю фінансу­вання підготовки фахівців, наукового обгрунтування якості використання служб здоров'я або соціальною необхідністю забезпечення доступності допомоги, пріоритетами в розвитку служб охорони здоров'я. Можуть також братися до уваги політичні і технічні аспекти. Незалежно від мотивів, для успішного проведення планування охорони здоров'я необхідно враховувати попередні умови і обставини, при яких він буде здійсненим. Це дозволить визначити шанси на успіх. Серед умов виділяються такі:

  • Спроможність керівництва адаптуватися до нових обставин. Упорядку­вання загальнонаціонального плану повинно грунтуватися на ясній і точній інформації відповідних органів охорони здоров'я, освіти і на людських ресурсах. Ступінь поінформованості керівництва охорони здоров'я й закладів освіти про кадрову і функціональну невідповідність, диспропорції у використанні і розподілі ресурсів повинні бути вичерпними, в противному разі планування на кінцевій стадії буде неефективним, частковим або потерпить крах під час реалізації проектів.

  • Законодавча основа планування і наступного впровадження рекомендацій. Успіх планування охорони здоров'я буде обмеженим, якщо він юридично і адміністративно не обгрунтований.

  • Бажання і можливості уряду впровадити план. Реалістичний план має враховувати адміністративні обмеження. Багато планів в системі охорони здоров'я мали недостатній успіх через недостачу досвідчених менеджерів.

Планування в системі охорони здоров'я припускає прийняття політичних рішень і залежить від типу політичної системи конкретної країни. Його реаліс­тичною основою є принципи політики і законодавства в охороні здоров'я і в інших галузях. Політичні рішення приймаються для всієї країни, на рівні регіо­нів, міст, районів і навіть на рівні окремих закладів. Розуміння раціональних основ політичних рішень на кожному рівні має надзвичайне значення для планування охорони здоров'я. Політичні, економічні, соціальні, законодавчі і адміністративні чинники значним чином впливають на проект плану і стратегію його впровадження. Одна з складних задач планування полягає в приведенні у відповідність різноманітних підходів і впровадження найбільш оптимальної соціальної і економічної стратегії.

Складність приведення у відповідність потреб охорони здоров'я соціально-економічному розвитку країни обумовлена такими причинами:

  • Соціальна політика і плани країни в сфері охорони здоров'я, можуть підлягати значним динамічним змінам із року в рік. Несприятливі умови в країні є перешкодою успішному плануванню подальшого розвитку системи охорони здоров'я, але повністю його не виключають.

  • Соціальні задачі і цілі не мають безумовної єдності, некеровані, і часто суперечать одне одному. Підсистеми різноманітних рівнів у межах країни служать різним, часто суперечливим, інтересам і групам.

  • Існують значні прогалини в поінформованості про соціальні проблеми. Керівники соціальних служб часто не уявляють собі, як різні задачі співвід­носяться одна з одною і які можуть бути наслідки альтернативних рішень.

  • Значна частина соціальних проблем вирішується ізольовано, несистема­тично, шляхом некоординованих дій окремих груп і осіб.

На ранніх стадіях планування необхідні постійні консультації представників органів влади й експертів для обговорення впровадження. Це є початком зв'язку технічних і політичних типів рішень, що починаються в плануванні охорони здоров'я керівниками і представниками законодавчої влади, політични­ми виконавцями, агентствами контролю, адміністраторами охорони здоров'я різних рівнів, плануючими органами, програмістами, менеджерами тощо.

3. Статистична основа планування

Збір, аналіз і опрацювання статистичних даних є однією з головних задач плануючих органів. Збільшення кількості досліджень в галузі охорони здоров'я змушує плановиків значну частину часу присвячувати збиранню інформації.

Досвід дозволяє визначити шість найбільш важливих принципів збору і використання технічних даних:

  • Тісний зв'язок статистики організації охорони здоров'я із статистичними даними про здоров'я й освіту населення.

  • Фахівці в галузі статистики повинні брати участь у роботі на всіх етапах процесу планування.

  • Під час збору даних необхідно врахувати можливості статистичної системи країни. Планування використання людських ресурсів неминуче збільшує обсяг загальнонаціональної статистичної системи.

  • Різноманітні компоненти досліджень повинні бути збалансовані. Плану­вання часто сповільнюється або стає марним через дисбаланс між зібраними даними і практичними можливостями їх розробки. Наприклад, розробка детальних дорогих проектів при вивченні попиту з використанням недосконалої техніки може призвести до великої кількості помилок.

  • Зібрані дані повинні впливати на прийняття рішень, що часто ігнорується на практиці. Спеціальні дослідження слід починати, якщо попередній аналіз показує, що результати цих досліджень необхідні і будуть сприяти виявленню і правильному вирішенню певної проблеми.

  • Перевага повинна надаватися якості і коректності даних, а не їх загальній кількості. Краще, якщо причетні до планування фахівці будуть мати у своєму розпорядженні детальну і точну інформацію, отриману вибірково, ніж матеріал з високим рівнем помилок, стосовно усього населення або всіх закладів охоро­ни здоров'я. Проте, спокуса одержати великий обсяг даних і незнання техніки вибіркових досліджень часто призводять до ігнорування цього принципу.

Науково-консультативна група ВООЗ з розвитку досліджень в галузі охо­рони здоров'я розробила для спеціалістів, які займаються плануванням охорони здоров'я, перелік вимог, необхідних для збору інформації з типовими анкетами, які з успіхом використовувались в різних умовах. Важливо вибрати інформацію з визначенням значущості кожної їх категорії і відповідних проблем. Категорії інформації - це зразки пунктів, що можуть бути включені в проект збору даних. Залежно від принципів планування і специфіки проблем деякі з них можуть бути виключені.

Важливо зазначити, що дефіцит фінансових ресурсів в системі охорони здоров'я може зберігатися ще тривалий час. Тому необхідно спрямувати зусилля органів управління на ефективне використання наявних коштів і створити сприятливий клімат для залучення додаткових фінансових ресурсів, зокрема за рахунок розвитку системи добровільного медичного страхування.